Висоцький - прощаючись з горами...

Пісня Володимира Висоцького «Прощание с горами» приваблює – і своєю задушевністю, і своїм романтизмом. Та і тим, що загалом небагато пісень, які звучали у кінофільмах, запам’ятовуються. А ця пісня – таки запам’яталась!

У багатьох піснях Висоцького дуже виразно постає, так би мовити – проза життя… Тут ця проза ніби відступає на другий план.

Тут Висоцький – більше романтик, аніж приземлений реаліст. Але почнемо з чотирьох рядків, що служать приспівом для пісні. А у приспів ставлять рядки, що вияскравлюють найважливіше, головне.

Так оставьте ненужные споры –

Я себе уже все доказал:

Лучше гор могут быть тольки горы –

На которых еще не бывал.

Красиво сказано. Окрилено. Схвильовано. Ну, подобаються людині гори… І це враження не якесь там одномоментне, а до певної міри виважене. А то і вистраждане.

А чого ж так подобаються гори ліричному герою пісні? Неймовірна краса… Можна сказати навіть – краса кінематографічна! Але ж не тільки краса. Це ще і втілення мрії. Можливість реалізувати свої акторські можливості. Можливість бути почутим суспільством, як поет і автор пісень, не з писаних-переписаних магнітофонних записів, а з кіноекрану.

В суету городов и в потоки машин

Возвращаемся мы – просто некуда деться!

И спускаемся вниз с покоренных вершин,

Оставляя в горах, оставляя в горах свое сердце.

Отож – суєта міст… потоки машин… А там, у цій суєті – мрії збуваються?! Так, збуваються… Але не завжди. І не у повній мірі.

Отож і як тут не згадати, що Висоцькому, як актору, удалося себе реалізувати не настільки, наскільки він міг би. Та і пісні його далеко не всі могли доходити до кіноглядача. Недарма поет і говорив, ділячись думками у процесі своїх виступів, що намагається писати пісні для фільмів так, щоб вони були… не ілюстраціями до кінокадрів, а мали своє, самостійне значення. І це зрозуміло – не прозвучала пісня у кінофільмі, то прозвучить… на творчій зустрічі поета.

Згадалося… Літо… Після дев’ятого классу школи. Табір біля Чернігова. Саме там заочна фізико-математична школа, що діяла при Київському університеті, зібрала своїх вихованців.

Були екскурсії по Чернігову. Читала лекції (певна річ з фізики і математики!) поважна київська професура. А у вільний від цього час на весь табір звучали… пісні Висоцького. З фільму «Вертикаль». Ось тоді мені і запам’яталися слова – краще гір… тільки гори!

Гори – це вражає! Це хвилює… Але досить з гір спуститися і неминуче почнуться розчарування. Бо красива кінематографічна картинка і не надто афішовані реалії життя не дуже і співпадають.

Кто захочет в беде оставаться один,

Кто захочет уйти, зову сердца не внемля?!

Но спускаемся мы с покоренных вершин…

Что же делать – и боги спускались на землю.

Та у тому і річ. Гори, у сприйнятті Висоцького, асоціюються з ідеалами суспільства, у якому він жив. Ілеали уже втрачаються, а гори… ніби символ вищезгаданих ідеалів… перед очима. Тому з горами так і не хочеться розлучатися.

Сколько слов и надежд, сколько песен и тем

Горы будят у нас – и зовут нас остаться.

Но спускаемся мы – кто на год, кто совсем,

Потому что всегда мы должны возвращаться.

Так, прощання з горами... Але прощання – не буде! Бо гори залишаться. Як символ яскравих і небуденних днів, коли багато бачено і пережито. Як символ того, що тогочасне радянське суспільство уже починало втрачати і потім уже не зуміло знайти.

Може, саме тому так задушевно звучить і пісня, у якій мова йде про те, що... краще гір – тільки гори! Бо Володимир Висоцький і зміг у цьому переконатися сам та і зміг переконати нас, його відданих слухачів.

Подписывайтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Только самые горячие новости