Киівські футбольні вболівальники памятають, що в такі ж спекотні дні літа 1942 року наша команда Старт \ Динамо посилене кількома футболістами Локомотиву\ провела в окупованному Києві 11 матчів і всі іх виграла, з них 4 у німецьких футболістів. І весь цей футбол закінчився трагічними подіями, про які всі знають.
Титанічною працею ряда журналістів, киівских істориків футболу та архівістів, в першу чергу Г. Кузьміна, А.Коломійця, В. Пристайка, Д.Аркадьєва, Т.Євстафьєвоі та інших вдалося на сьогодняшній день відновити правдиву історію тих подій. Я особисто дуже вдячний цим людям за іх працю. Я знаю напамять історію команди Старт у різних іі вариантах і згоден з шановними істориками, що вона має деякі білі плями, природа яких мені багато в чому зрозуміла. У розумінні подій того часу мені допомогає, що я жив повсякденним життям серед різноманітних людей, які пережили роки оккупаціі 1941-43 років у Києві та на своій долі пізнали всі "принади" того часу. А після війни ще багато десятків років майже до кінця 80-х років всі ми,як памятаєте, повинні були у різних анкетах заповнювати крім пріснопамятноі 5 графи ще графу"Проживали Ви, чи члени Вашоі родини на окупованій \ВВВ\ територіі". Розповіді тих простих людей тоді не публікували, якщо вони не вписувалися у фанфари перемоги, але ці не вигаданні історіі давали правдиву мозаіку життя людей у ту лиху годину. Наприклад, діти тієі пори розповідали, до польових кухонь яких окупантів, що у своій більшості розміщувалися у приміщеннях бувших шкіл, можна було підійти і отримати трохи іжі, а які треба було обходити десятою дорогою. Дорослі розповідали, до ешелонів яких вояк можна було підійти і отримати буханку хліба, а від кого тільки кулю. У яких військових лазаретах можно було випрохати дпя хвороі дитини таблетку стрептоциду, а до яких і наближатися було смертельно небезпечно. Казали, що у страшному січні 1942 року на базарі за гірку картоплі просили тільки золоту обручку і не хотіли брати речей. Розповідали за скільки можна було відкосити від Германіі. Називали мешканців, які у цю лиху годину залишалися людьми, а які перетворилися на гадюк. Тихо шепотілися про непоодинокі випадки здавання людей у поліцію та гестапо. Крім того мій батько приятелював з участником тих матчів В.В. Сухаревим, який, як я тепер розумію, не мав на відміну від Гончаренка повноважень бути спікером тих подій и все мовчав. Але дуже рідко і його, як кажуть, трохи проривало.Я не буду знову розповідати хронологію тих подій, а тільки зупинюся на одній суттєвій білій плямі-це причині арешту 18 серпня 1942 року футболістів киівського Динамо, які у той час працювали на хлібозаводй номер 1 і грали за команду Старт. Одразу скажу, що я приєднуюся до історика Єстафьєвоі, яка ще раз не так давно, вивчивши всі відомі документи, в тому числі і показання в НКВД вцілілих динамівців, прийшла до висновку, що, як і тоді казало більшість гравців, ця причина залишилась достеменно невідома.
Але в мене вже давно виникала одна ідея, як наблизитися до вирішення цього питання. Тим більше, що мені не дають спокою нові публікаціі закордонних сайтів про тодішні подіі, які вже для достовірності стали підкріплювати кадрами з свого брехливого фільму 2012 року!. При цьому з благоговінням посилаются на заключення гамбургськоі прокуратури, як на істину у останній інстанціі, яка нібито у цій справі "поставила кінцеву крапку". І все це тільки для того, щоб всіма силами довести, що наших хлопців заарештували, а потім вбили не за футбол, а за щось інше. Але мене, як громадянина Украіни, який трохи знає історію свого народу, не влаштовують блюзнірські формули гамбургського заключення типу "...невідомі поліцейські, призвища яких встановити не вдалося" по наказу Радомського вбили наших футболістів, чи "Залишається відкритим питання, якій з версій розстрілу віддати перевагу" і багато подібного. Не знаю, як кого, але мене ця еквалібристика не влаштовує.
По цим причинам я і вирішив трошки допомогти фахівцям у цьому питанні. Для цього я пішов по шляху, який не знаю чому, залишався поза увагою інших дослідників. Я вирішив розібратись, а що в часи матчів киян в 1942 році коілося у лагері окупантів та іх місцевих посіпак, які там відбувалися подіі і не могли вони відіграти роль у трагічній долі нашоі команди. З цією метою подивився доступні літній людині джерела, вивчив та порівняв подіі, факти та дати і прийшов до висновку, що футболісти Динамо Киів були заарештовані окупантами тільки, і ще раз підкреслюю, тільки за свою ФУТБОЛЬНУ діяльність. Нижче наведу своі аргументи. Хоча розумію, що мені можуть докинути, що все це не на часі по причині політкоректності, але я не політичний діяч, не чиновник, не іду до інших краін і ні кого не збираюся ображати давно всім відомими фактами, на які подивився тільки більш ретельно. Тепер по суті.
Шановні, особисто я і не чекав іншого від гамбургських юристів, які більше тридцяти років розлідували цю справу, на практиці втілюючи методику Ходжи Насредина. Я читав, що майже за 60 років західнонімецька феміда за нациськими злочинами довела до суду тільки десь більше 4 тисяч справ. Мільони розстріляних і закатованних, а винних немає. Більшість винних відбулися легким переляком, як, наприклад, нацисткі керівники окупаційного режиму в Києві, за яких і проходили подіі з динамівцями:
--Магунія, штадткомісар\ генеральний комісар\ Киівського генерального округу, оберфюрер СА. Організатор і керівник багатьох кривавих злодіянь.Після 45 року працював директором заводу в Гольштейні. Вмер у себе вдома в 1974 році маючи 71 рік.
--Хартельман, керівник СС і поліціі в Києві,групенфюрер СС, г-л поліціі. Руки по лікоть у крові. Після війни отримав "важку" кару-3 роки тюрми з денацифікацією. Потім спокійно жив у себе вдома і помер у 1981 році, маючи 83 роки. Вершиною блюзнірства над пам"ятю загиблих наших співвітчизників слугує сьогодняшнє визначення його діяльності у ті часи-"ПОЛІТИК".
--Ерлінгер, командир поліціі безпеки і СД, оберфюрер СС. До Києва був керівником зондеркоманди 1б , яка знищувала мирних людей та полоненніх у Каунасі і Даугавпілсі. Цим же займався у Києві. Після війни по фальшивим документам жив в ФРН, у 1952 році одружився і став жити по новим документам.Не від кого не ховався і в 1954 р. почав працювати в Карлсруе керівником!\ представництва Фольксваген. Тільки під великим тиском ряду краін був заарештований і отримав в 1961 році 12 років в"язниці, але вже у 1965 році "за станом здоров"я" був звільнений від подальшого покарання. Далі з своім "поганим" здоровьям дожив у себе вдома до 93 років.
--Шумахер, керівник гестапо і кримінальноі поліціі Києва, штурмбанфюрер СС,доктор права, професор криміналістики в інституті перепідготовки офіцерів СС. Організатор ряду розстрілів і впровадження газових камер у Києві. Пряма креатура керівника поліціі безпеки та СД в Украіні групенфюрера СС Томаса та нацистського злочинця керівника СС в Украіні обергрупенфюрера СС Прютцмана. Після війни неодноразово затримувався, але до вироків справа не доходила так як у німецькоі феміди " бракувало доказів". Дійсно мабуть бракувало, бо задушені у газових камерах не мали можливості з"явитись до такого суду. Дожив цей палач до глубокоі старості мабуть у любові та повазі, бо сьогодні його діяльность визначається, як "ЮРИСТ, ПОЛІЦЕЙСЬКИЙ". Мені з такою фемідою все ясно. Не можу читати спокійно.
Не кращими були і інші персонажі цієі драми: СС-і поліцайфюрер Гальтерман, коменданти генерали Ебергард та Ремер, штадткомісари Раденбахер та доктор Рогауш та інші. Я думаю, що Ви, моі шановні колеги, погодитесь з моєю думкою, що ця фашистська камарілья вбивць не могла по своій суті простити будь-кому перемог, хай і на футбольному полі, над ними, представниками вищоі за іхньою ідеологією раси.
Одразу з вступом військових німецьких частин в Киів розвернули свою діяльність гестапо і кріпо, абвер, фельджандармерія, різні поліцейські формування, польовий штаб міністерства окупованих східних територій, відділ міністерства пропаганди тощо. Були організована міська управа з багаточисленними відділами і секторами, біржа праці та міська допоміжна поліція. Всіма справами, крім військових, в Києві заправляв штадткомісаріат, який підпорядковувався киівському генералкомісаріату, а той в свою чергу підкорявся розпорядженнім Рейхкомісаріату"Украіна", який знаходився у місті Ровно на чолі з гауляйтером Кохом. Все життя в Києві було підпорядковано цим військово-бюрократичним структурам. Нічого само по собі, як і футбольні матчі, тоді не відбувалося. Все було по багатоступінчатому дозволу. Якщо хтось підписав дозвіл, то він по німецьким законам і відповідав, якщо справа пішла якось не так.
Історики відзначали, що німецька оккупаційна машина працювала за неписаними законами багатовіковоі бюрократіі всіх краін. Це-громіздкість,бажання перекласти справу і відповідальність на кого-небуть іншого, небажання покладати на себе відповідальність ні про що, важкість проходження питання, якщо воно не під контролем першоі особи. Причому, всі тоді були максимум обережні і тримали курс за висловлюваннями фюрера та інших берлінських бонз, щоб за якісь невдалі своі рішення "не загриміти" на фронт чи для місцевих функціонерів, куди ще страшніше. В той же час всі ці структури із шкіри вилазили, щоб показати начальству користь від своєі діяльності та підкреслити своі досягнення та здобудки. Це я написав для розуміння подальшого перебігу подій, пов"язаних з долею наших динамівців.
Слід зазначити, що вже з другоі половини серпня 1941 року багато киян зрозуміли, що іх чекають дуже важкі часи. Киів став нагадувати велику мишеловку. В нього можна було в"іхати, але виіхати без спецдозволу було неможливо. Всі мости були під охороною. Тисячі людей хотіли сісти чи на потяги, чи на річковий транспорт, але цього не дозволяли. Крім того, Киів був наповнений біженцями, які спали у всіх парках та скверах, а особливо в університетському ботсаду, ближче до залізниці в надіі виіхати з Києва, але марно. Цими людьми ніхто не займався і я так ніде нічого не знайшов про подальшу іх долю. А потім, коли німці замкнули кільце оточення під Ромнами та Ромоданом, в Киів почали завертати поізди з евакуюванними з усіх усюд і ці люди просто почали жити під насипом колій вздовж полотна між станціями Петрівка, Зеніт, Сирець. Люди згадували, що безлад і трагедія були страшенні.
З приходом окупантів кияни пережили багато горя і страждань. А в цей час майже щоденно різноманітні окупаційні структури доповідали по вертікалі до самого високого начальства про свою діяльність та настроі місцевих жителів. Наведу без коментарів два документа:
--"Действия зондеркоманды начаты одновременно с вступлением войск в Киев 19 сентября. Штаб айнзацгруппы прибыл 24 сентября. Он занял приготовленный для него дом НКВД\ Институцкая,5. Утром 25 сентября дом был покинут, чтобы переехать в запасное помещение в бывшем царском дворце\Мариинский,авт.. ... После вступления войск город почти разрушен. На главной улице построены многочисленные баррикады и противотанковые заграждения... 20 сентября взорвалась цитадель, погибли командир артиллерии и его начштаба. 24 сентября-сильные взрывы в штабе полевой комендатуры, возникший потом пожар потушить нет возможности... До сих пор пожаротушение не приносит никакого эффекта. Отсечными взрывами удалось взять пожар под контроль. Огонь непосредственно около нашей канцелярии..., потому пришлось эвакуироваться. Взрывы не прекращаются, пожар не прекращается... Неоднократно замечено, что пожары мгновенно перебрасываются с одного дома на другой. Как оказалось, евреи сыграли важную роль. Считается, что тут проживает 150.000 евреев. Проверка этих данных невозможна. Запланирована казнь не менее 50.000 евреев. Вермахт приветствует меры и требует решительных действий... Большинство сотрудников НКВД, политкомиссаров, партизанских руководителей и партизан арестовано... Этим утром вражеские планы раскрыты. Установлен контакт с вермахтом и властями. Принято участие в организации городской администрации. Назначены информаторы. Прибыли руководители зондеркоманды СС и полиции. Подробные сведения еще прибудут".- Доклад прямо в Берлин от СС-айнзацгруппа Ц, 28 сентября 1941 года.\ Мои пояснения- командир зондеркоманды 4-а, палач штандартенфюрер СС Пауль Блобель. Под полицией имеется ввиду в тексте 45-й полицейский батальон, состоящий из судетских немцев набранных в Чехословакии и входивший в полицейский полк "Юг".
--"Настроение украинцев в Киеве значительно хуже. ... Безразличие, в частности через чрезвычайно плохое состояние хозяйства. Отсутствие понимания технических трудностей. ... отношение немцев к украинцам вызывает угнетение... Немцы относятся к ним, как к низкосортным людям и они не уверены временно это или постоянно. ... Во всем полиция и армия их обижает и препятствует..." \ Отчет 4.142 начальника полиции безопасности и СД, 5 декабря 1941 года./
Подібніх рапортів та повідомлень, в тому числі і про матчі в окупованному Києві, багато знаходиться у вільному доступі в гітлерівських архівах, що знаходяться в національноі бібліотеці конгресу. Я стовідсотково упевнений, що є рапорти про публічні футбольні матчі між Стартом та німецькими командами в архіві гебельсівського міністерства пропаганди, особливо, якщо пам"ятати, що цей міністр дуже не вітав такі зустрічі, а тим більше з такими результатами. Я пошуку таких материалів в архіві треба велике бажання, вільний час, вільне володіння німецькою мовою та розуміння теми пошуку. Я все ж плекаю надію, що рано чи пізно знайдеться такий молодий болільник. В Киівському архіві є тільки документи тодішньоі міськоі управи, що теж не мало.
Дякую. Далі буде.
Подписывайтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Только самые горячие новости
× 37
Загрузка комментариев
