Газета «Бульвар» – видання цікаве, привабливе… Видання яскраве і специфічне, бо там представлені переважно інтерв’ю з активними представниками політичної чи, скажімо, артистичної сфери. Видання талановите, бо і створюють його, безперечно, талановиті люди. Є серед них і такі, що перебувають до певної міри у тіні, але ж приходить мить… аби усе ж вийти з тіні.
У нещодавно прочитаному номері «Бульвару» на останній, шістнадцятій, сторінці – вірші… Автор їх, Михайло Назаренко, немало років пропрацював у «Бульварі». Досвідчений журналіст. Але ж не тільки журналіст, а і поет. У поета ювілей – 70… І з цієї нагоди публікація.
На фото, що супроводжує вірші, їх автор з приязною і щирою посмішкою. У руках тримає гітару. Тримає упевнено і якось трепетно. Ніби руку друга, який завжди поруч і який ніколи не зрадить. Отож і не дивує, коли дізнаєшся, що Михайло Назаренко є і автором пісень. Зокрема і пісні «За Блохіна!».
Публікація у «Бульварі» досить об’ємна (більше, ніж півсторінки!), хоча і входять до неї лише два нових вірші поета. У поезії, взагалі кажучи, важливі три фактори: уміння володіти словом і емоційний заряд, закладений у слові. І, звичайно ж, щоб римовані рядочки були поезією. Щодо першого фактору, то журналістський досвід поета говорить сам за себе. А щодо інших двох факторів, то хотілося б привести хоча б деякі рядки з надрукованих віршів, які, на мою думку, могли б бути найбільш яскравими і переконливими для читача.
Ось як, скажімо, автор пише про досить непрості сторінки свого життєвого шляху –
Был сторожем и бетонщиком.
Дружил с одним самогонщиком,
Пил до забвения отчества,
Думал: так надо для творчества.
І на цю ж тему вже інші рядки –
Старался быть понимающим.
В футболе играл нападающим.
От боли, бывало, корчился:
Руки ломал. Этим кончилось.
На долю поета випало немало важких випробувань, позначених неабияким драматизмом –
И пережил, братцы, я
Страшные операции.
«Умираю, – думал, – и ладно».
Но Бог возвратил обратно.
І ще кілька рядків, у яких автор намагається філософськи осмислити побачене і пережите і ним самим, і усім нашим суспільством за останні десятиліття –
Душа, ах зачем ты
Моталась, металась,
Хваталась за все,
Что в пути попадалось?
У поета поважний вік. Але ж це пора, коли є час для творчості, яка може бути цікавою і для самого автора та близьких йому людей і для багатьох читачів –
Сочиняю. Творю. Работаю.
И, слава Богу, с охотою.
Получаю скромную пенсию.
Живу с книгами, с песнями.
А пісню, про яку йшла мова, усе ж хотілося б почути. Хай і просто під гітару. Хай і записану не в найкращій студії. Бо інколи зміст пісні переважує усі зовнішні красивості музичного оформлення. Бо і не кожному віршотворцю удається писати не тільки римовано, а і… схвильовано!
Подписывайтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Только самые горячие новости
× 5
Загрузка комментариев
