Поблизу з командою Басків. 1937 рік.

Шановні колеги, коротаючи час в очікуванні зустрічі динамівців у лізі Європи, я часто згадую знакові для нашоі команди міжнародні матчі. І, як не дивно, часто повертаюся до зустрічі киян у 1937 році з басками. Я, зрозуміло, на власні очі цей матч не бачив, але потім мав можливість поспілкуватись з людьми, які були на цьому футболі і навіть розмовляли у свій час з учасниками цього змагання.

Також прочитав все можливе про цю іспанську команду та іі виступи. Думаю, що маю деяке уявлення про ті далекі подіі. Сьогодні кожен з нас має можливість отримати найповнішу інформацію як про приізд цієі команди, так і про всі подіі, які передували появі басків з Іспаниіі в союзі, а також про кожен матч і про кожного з гравців гостей. Тому я зупинюся тільки на окремих моментах, розуміючи, що все інше Ви прекрасно знаєте і без мене.

Мені здається, що по напрузі інтересу глядачів до того матчу, він стоіть у одному ряду з чеканням матчу- відповіді з Селтіком на реконструйованному стадіоні. Різниця лише була в тому, що у 1967 році болільники вже бачили у Києві в товариських матчах сильні закордонні команди, а ось у 1937 році глядачі крім турків та чехів нікого іншого не бачили, тим більше, гравців з Іспаніі. І по великому рахунку болільникам було байдуже, що вони практично нічого не знали про перебіги футбольних турнірів на ОІ та ЧС, а про призвища гравців з Басконіі вони вперше почули, та й то у ідеологічнних фантиках того часу. Люди чекали великого футболу і мали надію на перемогу своєі команди Динамо. Але, як ми знаємо, ці надіі не втілилися у життя, баски були сильнішими і перемогли 3-1, хоча кияни були підсилені у захисних порядках сильними гравцями Глазковим та Гвоздьовим. В той же час вони були послаблені включенням в останню мить у склад нападу одесита Табачковського, який, бідний, не знав, що йому було робити на полі. Потім я чув перемовини, що цей, безумовно добрий для Одеси гравець, у директивному порядку з легкоі руки одного з тодішніх украінських керівників, опинився на полі у цьому матчі. Не знаю, може було і так.

Перебігу цього матчу у нас опубліковано багато різних цікавих материалів, лейбмотивом яких було, що на той час кияни по технічній підготовці, швидкості прийняття рішень на полі, сучасній для того часу тактичній виючці поступалися професіоналам з Басконіі. Крім того, всім стало у той час зрозуміло , що у складі киян не було таких лідерів, як у іспанців. На десятиріччя наперед киівські болільники твердо запамятали призвище супернападника Ісідоро Лангари, який у цьому матчі забив 3 гола, причому перший з них він зробив вже на 1-й хвилині гри. Слід також відмітити, що глядачі були просто у захваті від новоі для них гри на виходах по всій штрафній кіпера Бласко та його карколомних кидків. Вочевидь, наш Трусевич від Бласко почерпнув свою сміливу потім гру на виходах. Здавалося, що по цій грі всі точки були вже давно поставлені і по ній є повна ясність, але десь років шість-сім назад один відомий журналіст з сусідньоі столиці на перший погляд досить несподівано заклопотався перепитіями цієі гри и виклав свою версію того, що відбувалося на полі у киівському матчі. Причому, багато що з цьго було у розрізі з досить обєктивними спогадами як глядачів того футболу, так і самих учасників матчу. Журналіст же якось все це препарував у своєму дусі. На жаль, його концепцію почали тиражувати і деякі наші видання. По його варіанту, гра взагалі була малоцікавою, баски грали мляво та шаблонно, кияни були набагато краще і створили багато гольових моментів, а перемогу іспанцям приніс тільки іх воротар Бласко та ще невдала гра Ліфшиця проти Лангари у супроводі з нікудишнім суддівством киівського арбітра. Звідки ж таке взялося піклування про ту 80-ти річноі давнини гру киівського Динамо, що взагалі не властиво журналістиці сусідньоі держави.

Пояснення цієі дивини дуже просте. Публікація того журналіста, яка вийшла у дуже поважному виданні, була присвячена виступам баських футболістів у союзі, в яких вони програли тільки одному московському Спартаку( по суті збірній краіни) 2-6, де один гол забив киянин Шиловський. Але важкий сморід від цієі спартаківськоі перемоги докочується срізь товщу років до наших часів. Ніяким чином не виходить викинути з пам*яті те бридке судівство за Спартак, грубість та хуліганські виходки москвичів на полі, відмову десь на 50 хвилин испанців від продовження в таких умовах гри, втручання самого Молотова в умовляння басків знову вийти на поле для продовження змагання тощо. Стидоба. Тодішні ідеологи утерлися і зробили вигляд, що нічого не було. Сюжет в кіножурналі про цю зустріч був на 1 хв. 22 сек, з яких 43 сек показують як глядачі добиралися до стадіону, а в залишені 38 сек- якусь біганину на полі без голів. В пресі було все теж гладенько, тільки пізніше повідомили, що суддя Космачов за невдале суддівство виведений з суддівськоі колегіі. І тільки в кінці 80-х років пішли правдиві публікаціі про цю ганебну по суті, ідеологічно потрібну тоді перемогу.

І ось вже в наші дні робляться спроби обілити спартаківську перемогу і довести, що баскі не були вже такими сильними і все справедливо. А так, як киівська зустріч відбулася після спартаківськоі, то і вирішив журналіст показати нібито слабкість гостей і випадковість виграшу іспанців на фоні нібито сильнішоі гри киян. Щодо судді Чорнобильського з Києва, то після подій з Космачовим, який відробляв вказіку зверху, а потім його ж за вірну свою службу зробили-цапом-відбувайлом, він просто боявся судити і намагався нічого не помічати, особливо коли Ліфшиць намагався зупинити "танка" Лангару руками. Не помічав він і грубощів басків, головне було, щоб не допустити зриву гри, бо Молотова в Києві не було і одним відстороненням від суддівства не відбудешся. Я чув розповіді, що на післяматчевому банкеті гості посміхаючись плескали по плечах Шиловського та Щегодського, мов ось які молодці-вчора були у Спартаку, а сьогодні вже динамівці. Наші теж у відповідь сміялися, мов, що не зробиш-служба!

Незважаючи на широку тоді пресу у басків( в афішах тоді іх представляли-збірна краіни Басків( Іспанія), всі фотографіі якісь безбрвно газетні. Хотілося побачити цих футболістів поблизу. Я збираю різні фото про футбол і хотів Вам показати невилику підбірку з відомих світлин цієі команди. Хотів ще додати , що ця команда за кордонами союзу носила назву збірноі з Еускади, самопроголошенноі у 1936-37 роках республіки у Басконіі. Нагадаю, що основу цієі команди складали футболісти Атлетик Більбао, посиленною кількома гравцями, серед яких був і Лангара з Овьєдо.

Збірна Басків перед вильотом до Франціі, квітень 1937 року

Перед грою у Норвегіі. Холодно.

Зустріч басків у нас.

У ті роки футбол часто був таким.

Луіс Регеро ( "Косуля")-капітан збірноі

Анхель Субієта. Зіграв за збірну Іспаніі 2 матчі. Першу, коли йому ще не було 18 років та другу через 20 років і 2 місяці.

Хозе Ірарагоррі(" Ель Чако") . Зірка нападу Атлетик.

Ісідоро Лангара. Легенда світового футболу. 508голів у 399 матчах, у трьох командах забивав більше ста м*ячів.

Лангара-основний гравець збірноі Іспаніі на ЧС-34. Стоіть 5-й зліва. До речі, тут з м*ячем стоіть воротар, легенда іспанського футболу, один з найкращих киперів за всю історію світового футболу Рікардо-де-Замора.

Грегоріо Бласко, воротар збірних Басконіі та Іспаніі. Втрати у громадянську війну всіх своіх рідних.

І останнє. Приз іспанського чемпіонату найкращому бомбардиру сьогодні носить ім*я суперголеадора початку 20-го сторіччя Пічичи. Подивіться на світлині картину з ним. На мій погляд-це високий клас. Хлопець-що треба!

Ось і все, про що я хотів нагадати Вам на дозвіллі, чекаючи матч з Мальмё.

Подписывайтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Только самые горячие новости