Синдром "Колоса"

Коли був відправлений в відставку Хацкевич в одному з коментаріїв я написав, що непогано було б побачити у керма Динамо Вісенте Гомеса, бо він хоч не хоч, але все ж таки добре знає динамівську кухню і довго й успішно працював з Ребровим. Крім того, я не вірив і не вірю в спроможніть українських тренерів до новаторства, бо вони весь час варились і зварились в так званому нашому футболі, і в якому продовжують грати так немовби за вікнами в кращому випадку середина ХХ століття.

На жаль Гомес зовсім пішов з Динамо, розуміючи, що його бачення футболу й бачення футболу Михайличенко це, як кажуть в Одесі, дві великі різниці. Один бачив для Динамо силовий, фланговий футбол, а інший бажав прививати динамівцям гру, що основана на контролі за м’ячем (добавлю, що так не подобається більшості динамівських вболівальників). Я не буду сперечатись, який футбол кращий: всі тактики мають право на життя.
Але сталось так, що Гомес очолив так нелюбимий нами Олімпік і потихеньку цей клуб, в якому провалювались всі тренери після Санжара, заграв і заграв так, що про працю Гомеса за ці два місяці з крихтою вже говорять з пошаною.

Тому цю гру між михайличенківським Динамо й гомесівським Олімпіком очікував з інтересом.

Я не знаю, що скажете Ви, колеги, про цю зустріч, не знаю чи сподобалась Вам гра Динамо, але саму гру чомусь аналізувати не хочеться, може тому, що як такої – то гри не було. Була навала, була біготня, були навіть забігання під удар, були знову ті збанкрутілі навіси (особливо від Кенджори), та не було думки, не було швидкостей, не було того, що робить футбол футболом.

Вже після 20 хвилин стало зрозуміло, що Динамо може виграти або за рахунок грубих помилок гравців Олімпіка або якогось форс – мажору.

Так і сталось. Спочатку дитяча помилка кіпера Олімпіка Пенькова, а потім знайомий уже нам форс – мажор під назвою «Синдром «Колоса», коли арбітр вирішив знову вступити в гру. Тоді в грі з Колосом арбітр придумав пенальті, а нині після того, як Олімпік десь з 50-ої хвилини вирівняв гру, Романов прямою червоною карткою вилучив з поля півзахисника Олімпіка. На мою думку там була жорстка чоловіча гра, але не жорстока, а рішення арбітра було навіть не спірним, а несправедливим. Може й повинен Романов був дати гірчичника Кравчуку, але червона картка - то вже перебір. В який раз ми говоримо про некваліфіковане суддівство Романова, яке знову вплинуло на результат гри. Пам’ятаєте, як ще літом в грі першого кола між цими ж командами цей же Романов ні за що вигнав з поля капітана Олімпіка Гришка, а потім, розуміючи всю безглуздість такого рішення, прибрав з поля і Вербича, урівнюючи склади. І ось нова арія Романова.

А що Ви, друзі, скажете про гру Динамо, коли Снурніцин отримав травму? Ну вибийте м’яч за бокову лінію, ну почекайте,коли вийде на заміну гравець. Але який там фейр – плей, яка там повага до суперника, до таких же гравців, як самі. Вперед, дотиснуть, їх же тільки дев’ять – ось що стало головним в ті хвилини, коли зламався захисник. І забили, і були раді неначе спаслись з Титанику, та забили – то з положення поза грою.

Повага! Фейр – плей! Чемність! Благородність. Це не для нас. Це для інтелігентиків, для хлюпиків, для дітлахів з першого класу чи для романтиків минулих часів.

На жаль, ми дуже часто раді таким результативним помилкам на нашу користь суддів. Друзі, нехтування совістю завжди підло і тому зворотка обов’язково прилетить. А прилітає вона чомусь в найнесподіваніший час.

Про гру? Скажу лише, що мені дуже сподобався Шепєлєв, який в середині другого тайму ввійшов в гру й якось налагодив гру Динамо, яка до його виходу нагадувала лебедя, рака, щуку, мартишку, осла, козла й косолапого Мішку. А також був Бєсєдін, якого не обтяжували фейрплеєві футбольні принципи, як Пабло ді Каніо (пам’ятаєте, як він відмовився забивати гол Евертону в 2000 р.), і на фоні якого Карстен Янкер з Пітером Краучем здаються Марадонами. Але його настирливість і привела до перемоги.

Та хочеться забути такі неправедні перемоги як найшвидше. Хочеться забути цей Синдром «Колоса» і насолоджуватись чесною грою. Хоч три бали в таблиці – вони і в Африці три бали і нічим не пахнуть…

Тільки все менше хочеться дивитись такий футбол. А може й правда краще потім узнавати рахунок і бути задоволеним як слон…

А такі матчі вбивають футбол.

З повагою,
Скіф.