Чия поразка?

Не секрет, що наше Динамо в останні роки дуже важко грає проти Зорі. Остання нічия з голом Абу Хани через себе в падінні до сих пір стоїть перед очима. Тоді ми всі говорили й писали, що тренер Скрипник переграв нашого Михайличенко, що наш коуч, намагаючись, підняти фізичну готовність буквально заганяв гравці, в результаті чого кияни виглядали сонними мухами на фоні легких і активних тоді зорян, особливо Богдана Михайличенко .

Тому чекалось, що наш Михайличенко врахує всі негаразди того матчу, внесе корективи й обіграє нарешті Скрипника.

Але сталось не так як гадалось.

Нашого коуча нічого не вчить. Пропущені голи на початку матчу з різними клубами тому підтвердження. Це не випадок, це вже стало системою, бо випадок може бути раз, ну – два, але три й більше, то це вже системність. Як Ви гадаєте, чому ми пропускаємо голи в перші не то що 10 хвилин, а в перші 6 хвилин? Відповідь , як мені здається проста – наше намагання грати силовий футбол.

Чому?

Михайличенко, як найвірніший учень, майже апостол, Лобановського, намагається задавити, задушити, роздавити суперника, як муху, в перші ж хвилини матчу. І основним методом такої гри є викокий пресинг, щоб не давати команді суперника вийти з під натиску зі своєї половини поля. Але ж проти такої гри вправні суперники вже давно найшли антидоти.

Друзі, коли Ви побачили, що Скрипник випустив на поле двох швидких нападників, про що ви подумали? Я навіть думаю, що дехто подумав про недалекоглядність коуча зорян. Але ж на насправді вихід двох нападників був і зумовлений якраз невмінням киян грати в справжній високий пресинг, який крім вміння перекривати зони і відбору м’яча, обов’язково потребує ще й точний пас і підстраховка гравців друг другом, бо обрізка в такому випадку завжди приведе до небезпечної контратаки, тому що при високому пресингу для зменшення розриву між гравцями захист також повинен високо підніматись, що й створює пустоти біля свого карного майданчику. А два швидких нападника, отримуючи довгі й точні передачі зі свого поля, в такому разі почувають себе, як риба в воді. Ось чому вчора Громов і Кабаєв навіть не помічали Кадара й Попова, які зіграли хоч й на межі своїх сил, але марно.

Згадайте як був забитий перший гол. Кенджора біля вугла карного майданчика зорян помилився з передачею на Шапаренка, м’яч був перехоплений і Іванисеня кинув м'яч в бій на вільне місце, де можна було грати навіть в кінне поле, своїх швидких нападників: Громова й Кабаєва. Громов підхопив м’яч, двічі обіграв Попова і віддав його набігаючому Михайличенко, який знову обігравши Попова, завдав удару, до якого був не готовий Бойко.

Й таких атак за рахунок точних лонгболів була куча й маленький возик. І якби нападники зорян, особливо Громов, не розбазарювали їх, як кум Іван з кумом Степаном чарки сивухи, то рахунок вже в першому мав би бути непристойним. До речі, Зоря могла забити гол вже на другій хвилині, коли той же Кенджора й Попов не накрили тих же Кабаєва й Громова.

І така гра продовжувалась до другого забитого м’яча, який був пропущений в такому ж стилі. Тільки вже Богдан Михайличенко розігнав атаку, видавши м’яча на вільного Хомченовського, який спочатку відправив за пивом Кенджору, а потім забив знущаючий гол в прикритий воротарем вугол.

Я не розумію, чому, з якою впертістю , Михайличенко намагається грати в такий силовий футбол. Проти слабких суперників він проходить, хоч зі скрипом, а проти суперників, що вміють захищатись – ні… Ось і маємо ми муки не тільки з Копенгагеном і Мальме, а навіть з Колосом і Олімпіком, не кажучи вже про Зорю.

Тому я не приймаю пояснення тренера киян Михайличенко, що гравці зіграли нижче своїх можливостей. Ні, ця поразка обумовлена самим Михайличенко, гру якого Скрипник прочитав як відкриту шифровальну книгу, де не було навіть згадки про шифр. Гадаю, що перекладати свою поразку на гравців не гідно тренеру.

Й ще одне: виходити на таку гра з одним опорником, як виявилось, смерті подібно, бо Шапаренко, не є тотожною заміною Шепелєва, як би нам не подобався Шапаренко й навпроти, як би на не неподобався Шепєлєв. Але якраз Шепєлєв якимось навіть неприродним вмінням вміє, перехопивши м’яча, віддавати тонкий пас. І це ц нього виходить так природно, що ми навіть не звертаємо уваги на самого Шепелєва. Але вчора його не було…

А вчора ще й не пішла гра в Кенджори й Караваєва, які чесно кажучи, зіграли кошмарно. Хоч причину такої гри фулбеків можна зрозуміти. Футбол Михайличенко вимагає грати того ж Кенджору й Караваєва так, як колись грали Демяненко, Матвієнко, й це вірно. Але ж коли вони йдуть в атаку, то їх зони повинні прикривати опорники, а цього вчора не було, не гадалось й не відчувалось. Вони були кинуті своїми колегами, кинуті тренером під танки, який не подумав про другу лінію захисту. Тому повинні були Караваєв й Кенджора бігати від свого карного майданчика до чужого без прикриття, намагаючись одночасно атакувати й захищатись, а такого не буває. Бо такого не може бути в природі. І сил у них не вистачило… До речі, «ненависний» всім Кадар фолив, якраз тому, щоб перешкодити прориву зорян на фланзі Караваєва…

Я не співаю осанну Скрипнику, ні, але не бачити того, що футбол Михайличенка застряв десь в 90-их, чи в крайньому випадку в нульових роках, Суркіс повинен. Якщо це його влаштовує, то хто кому врач...

Все, а то понесе…. Досить…

Так чия це поразка?

З повагою,
Скіф.

P.S. А проданий Суркісом Богдан Михайличенко знову був кращим на полі. Ось і гадай де Париж, а де Жмеринка...