Аспекти... нашої свободи

У радянські часи жителі відповідної імперії були позбавлені необхідної для них інформації. Необхідної для того, щоб зрозуміти, а що ж відбувається у їхньому житті. Але були так звані, «ворожі» голоси, що могли цю інформацію при потребі доповнити. Ці «ворожі» голоси нещадно глушили, але щось... якось.

Але ж минули... і не літа, а десятиліття... і трактування слів друг і ворог для українців суттєво змінилося. Та і можливості щодо одержання інформації з наших ЗМІ суттєво розширилися. Один інтернет – чого тільки вартий! І нині, увімкнувши Українське радіо, можемо прослухати передачу, підготовлену радіо «Свобода».

І ніхто цю передачу не глушить, як це було у минулі часи. І слухаєш цю передачу з інтересом, бо її учасники розкутіше висловлюються про наші гострі проблеми, бо і постановка питань більш конкретна і суттєва. Бо і відчувається, що творці програми добре орієнтуються у міжнародних подіях. А нині це украй актуально.

Бо і так воно виходить, що чуємо немало слів та не завжди чітко відчуваємо – а що ж за словами. Бо слова інколи дуже вже розмиті, надто вже загальні. А нам треба приймати конкретні рішення і щодо власного життя, і стосовно долі усієї країни. Бо нині вибори – це ж таки вибір. Хоч інколи і вибору особливого нема та і вибір усе ж робимо не дуже вдалий.

Згадалося. Колись кафедра, де я працюю, зібралася на своє святкове засідання. І за чаєм... чи кавою... і шматочком смачного торта йшла розмова, де тематика загалом чимось і не обмежувалася. Один з працівників кафедри, сивочолий чоловік (досвідчений інженер, людина, що вже перебувала на пенсії... але удома не сиділося, отож він і опікувався на кафедрі приладдям для лабораторних робіт!) раптом і мовив:

– А я ж оці «ворожі» голоси – глушив...

Працював чоловіком колись, ще за радянських часів, інженером на радіостанції десь у Таджикістані і глушив згадані вище голоси. І, мабуть, глушив якісно. Бо українці тільки так свою роботу і виконують.

Але ж і часи вже інші. І люди стають іншими. І думки у них змінюються. Отож і чоловік, про якого йде мова, оцінюючи ті чи інші проблеми у розмовах, мислив послідовно і логічно. Як і ми усі, демократизувавшись у міру сил. І, мабуть, у душі у нього уже і відбулася певна переоцінка і минулого, і сучасного. Бо інакше він би і не зачепив цю тему.

Ось так. Багато що змінилося. Отож і люди, що колись глушили «ворожі» голоси, уже інакше дивляться на світ. А передачу одного з так званих «ворожих» голосів уже можна слухати на Українському радіо. Бо його нині вже і не глушать. Часи інші настали...

Інакше живемо, інакше дивимось на світ. Але ж так само спрагло тягнемося до останніх новин, до свіжої інформації, до повідомлень у інтернеті.

Та і саме Українське радіо дуже змінилося – нові люди, нові підходи... Щоправда, залишилися старі проблеми. Та на те вони і проблеми, щоб їх вирішувати!

Колись політичні анекдоти були цікаві. І цікаві всім. Згадується, скажімо, такий анекдот, надрукований у пресі вже у перебудовні часи.

Суддя у розмові зі знайомими зізнається:

– Ох, такий цікавий анекдот почув сьогодні!

А ті у свою чергу з інтересом запитують:

– А який же? Розкажи...

Але суддя змушений відмовити у цьому:

– Та не можу... Бо я ж за нього – п’ятнадцять років присудив!

Офіціозна інформація була односторонньою. І анекдоти її... ну, хоч трохи розширювали. Коли ж у часи незалежності була нагода прочитати анекдоти про нині сущих політичних діячів, це вже надмірної цікавості не викликало. Бо і українські ЗМІ нині стали і цікавіші, і інформативніші.

Але як би там не було, а ще одне джерело інформації усе ж є не зайвим. Тим більше, коли це передача на Українському радіо. Бо те, що там звучить, і справді ж викликає інтерес.

Ось такі аспекти... нашої з вами свободи.