Був момент, що автора цих рядків свого часу просто вразив. Мої, так би мовити, літературні «університети», проходили у студії «Ровесник», що активно функціонувала при черкаській обласній газеті-молодіжці. Керував нею досвідчений письменник, редактор з дуже немалим досвідом Костянтин Cвітличний.
Спочатку, досить тривалий строк (а точніше – рік і кілька місяців) я більше спілкувався на засіданнях студії з такими ж, як і сам, літераторами-початківцями, а потім.
.. А потім вже була змога прочитати власні поетичні творіння на творчій зустрічі з читачами. Там, звичайно ж, брали участь і більш досвідчені початківці, і керівник студії.Ось тоді я і мав змогу з’ясувати, що Костянтин Кирилович – письменник-гуморист... І його виступи перед читацькою аудиторією вищезгадана аудиторія сприймала – просто на ура! Хоча на засіданнях студії наш наставник вів себе украй серйозно. І важко було навіть уявити, що він причетний до гарячого сатиричного цеху.
Але прийшло наступне засідання літстудії і Костянтин Кирилович, чий виступ викликав немало сміху у читачів і у нас, літераторів-студійців, знову, так би мовити, «посерйознішав». Бо і література – справа серйозна... Отож і ставитися до неї треба серйозно.
За останні кілька місяців можна було спостерігати кілька випадків, коли люди, суттєво причетні до жанру гумору, з різних причин... посерйознішали.
Ну, спочатку вкрай посерйознішав наш президент... Який ставши президентом, почав звертатися до народу з такими інтонаціями, що асоціацій з жартами аж ніяк не викликають. Бо і проблем немало. Бо і справді ж не до жартів. Можна по-різному ставитися до президента і його команди, але ситуація у них досить непроста. Тут потрібен досвід. А досвід усе ж доводиться набувати, так би мовити... у процесі прийняття рішень.
І ще. Переглядаючи колись виступи «Вечірнього Кварталу», не раз приходив до висновку – так, це талановито... так, це гостро... інколи надміру гостро!
А ось тепер президент і його команда мали можливість подібну... надмірну гостроту відчути і на собі.
Пам’ятаєте – маятник... Хитнули його у один бік, а він...
Ще одна ситуація, коли гумористи... серйознішають. Кілька років тому журнал «Перець» (флагман українського гумору!) припинив своє існування. Але минуло трохи часу і зусиллями групи небайдужих людей журнал відродився. Уже під назвою «Перець. Весела республіка». І було таке враження, що новий «Перець...» старому «Перцю» нібито не поступається. Ні своїм змістом, ні своїм оформленням. А політична тема на сторінках журналу постійно фігурувала. Але завершується 2019 рік і...
Журнал у паперовому форматі уже припиняє своє існування. І приходитиме до читачів лише через інтернет.
То як же тут не посерйознішати – і авторам-гумористам, і читачам, залюбленим у жартівливе слово?! Бо з чим такий факт можна було б порівняти... Ну, це якби... згаданий трохи вище «Вечірній Квартал» приходив до своїх шанувальників не завдяки телевізії... а завдяки радіо!
А тепер – про радіо... Українське радіо у останній час у великій мірі оновилося. Там з’явилося немало неординарних, творчих натур. Скажімо, Богдан Буткевич завжди при хорошій нагоді виявляв свою схильність до гострого, приперченого слова. А потім з’явилася і гумористична передача «А серйозно?», яку створювали і створюють разом Богдан Буткевич і Наталя Соколенко. І треба сказати, що за гостротою висвітлення політичної тематики ця передача аж ніяк не поступається «Вечірньому Кварталу». А створити привабливу і цікаву гуморо-сатиричну радіопередачу – річ досить непроста! А творцям передачі «А серйозно?» це таки вдалося.
До того ж... можливості інтернету! Радіопередачу можна почути і тоді, коли вона виходить в ефір, і потім. І не один раз.
Але посерйознішав і Богдан Буткевич. І не тому, що з передачею «А серйозно?» якісь проблеми. Мабуть, завзятий журналюга (і до того ж музикант!) відчув, що самою критикою, самою сатирою не відбудешся. Потрібна, так би мовити... і сила прикладу!
Отож Богдан і почав створювати серію передач, присвячену... передовому досвіду. Тобто про відомих політиків. І фігурують там і Де Голль, і Рузвельт, і Тетчер, і Черчілль, і багато інших помітних людей.
Ось так гумористи і... серйознішають. Кожен з різних причин. Але у цих різних причин, мабуть, усе ж одне і те ж коріння.