Підхід кожного до тієї чи іншої справи дуже залежить від особистого досвіду. Як і вигляд на фото залежить, певна річ, від точки, з якої відбувається зйомка. Хоча і те, кого чи що знімаємо, безперечно, має значення.
Ось, скажімо, ви займаєтесь політичною сатирою. Виходите на сцену і... говорите зі сцени те, що люди висловлюють у приватних розмовах.
Досить прислухатись – і тем для сатири з’явиться вище голови!Ну, повинен же хтось цим займатися. Є таке добре відоме російське прислів’я: «Ради красного словца не пожалеет и отца». Згадавши це прислів’я усе ж я і замислився. А чи є якесь серед прислів’їв українських – йому відповідне?! Так, є... Ну, хоча б і таке: «Хліб і сіль їж, а правду ріж». Але в українському прислів’ї про конкретизацію родинних стосунків якось і не йдеться.
А якщо хтось з політиків... навіть коли це добре відомий політик... усе ж вам не батько рідний, то і чого ж його жаліти. Та всипати йому зі сцени так, як слід. Та й усе. І люди тільки спасибі скажуть. Бо недарма висловлювалась у останні десятиріччя така досить свіжа для нас ідея – владу треба контролювати... А політична сатира – це одна з форм контролю! І, можливо, єдина форма контролю, яка реально діє. Бо у народі кажуть як – знай міру і май душу. А якщо у когось щодо цього певні відхилення... і ці відхилення вкрай артистично показані зі сцени... то кому ж з тих персонажів, що фігурують на сцені, це сподобається.
А згадаєш знову вищеприведене російське прислів’я і виника питання... А такий відомий (хоч і в закуліссі) державний діяч, як Саша-стоматолог, міг би «заради красного слівця...» батька не пожаліти? Міг би стати... ну, скажімо, успішним актором хоча б у тому ж «Вечірньому Кварталі»?! Питання дискусійне... Бо українці більш лагідні люди! Ну, поки не допечуть... Навіть українці донецького розливу.
Але не про те мова. У політичній сатирі важливий... ну, я б сказав... моральний фактор. Політиків... ну, якщо вони хоч трохи негідники... треба виводити на чисту воду.
А політики вони ж більше прагматики, аніж моралісти. Ну, згадаймо хоча б... У президентському марафоні сперечалися тоді два Леоніди – Кравчук і Кучма. Кучма вважався кандидатом більш промосковським. Зокрема планував російську мову зробити другою державною. Деякі з його планів викликали гостру критику у суспільстві. І Кучма, як досвідчений політик, скорегував свої плани. Хоча йому, мабуть, і доповідали:
– А люди у Кремлі, що так вболівали за вас на виборах, вами розчаровані...
А згадаймо ще одного досвідченого політика – Йосипа Сталіна. Йому компетентні люди доповідали – таких-то письменників варто посадити, а таких-то і розстріляти. Сталін до цих порад прислухався. Але прийшов момент, коли він спокійно, але ж рішуче сказав:
– Но других писателей у меня нет!
Тобто недоліки недоліками, а патрони краще все ж і берегти. Тепер повернемося до нинішніх реалій. І до теперішнього президента. Він прийшов у політику з політичної сатири, що теж загалом не така вже і проста річ. А отже до певної міри мораліст, хоч і прагматик. І слово друг для нього не пустий звук.
А політики теж не позбавлені теплих людських почуттів. Про Сталіна говорили, що він з неабиякою теплотою, по-дружньому згадував про Зинов’єва і Камєнєва. І згадував тоді, коли їх уже розстріляли. Тому і не треба політиків робити якимись монстрами.
Отож коли конкретніше... Європа, звичайно ж, турбується. Кілька років – полум’я війни неподалік. Якось би усе це припинити. Навіть поступившись у чомусь українськими інтересами.
Отож Європа і могла б порадити нашому президенту – ну, ми ж ваші друзі... Та зробіть же щось!
Маємо президента, що його коріння у політичній сатирі, а отже моральний фактор для нього не нульовий. Президент-прагматик, політик з досвідом, скорегував би плани і керував би далі. Політик без політичного досвіду і хоч трохи мораліст, плани не корегує і у нього виникають проблеми.
Отож наш президент міг би сказати друзям, що у нього нема іншої України, нема іншої української громадськості і нема іншого українського народу. А є тільки ті, що є.
Свого часу радянська преса дружно реготала над таким – нібито на Заході хтось колись чи сказав... чи написав (а де і коли не уточнювалось!), що по Москві начебто ходять білі ведмеді. То наш президент міг би і зауважити – якщо десь не ходять... але, на чиюсь думку, могли б і ходити білі ведмеді... то з людьми, що там керують, не так і просто домовлятися!
І ще. У Союзі військовий хор завзято виконував дуже бадьору і енергійну пісню, де були зокрема і такі слова –
Мы прошли, прошли с тобой полсвета – Если надо, повторим!
Може, декому на Заході треба цю пісню регулярно прослуховувати на сон грядущий. А текст її (хоч і в перекладі…) перечитувати.
Для чого?! Для більшої бадьорості і більшої розважливості, певна річ.
Хоча і талановитому актору можуть запропонувати... а то і нав’язати... роль не надто симпатичного персонажа.
Миха́йло Євгра́фович Салтико́в-Щедрі́н (рос. Михаил Евграфович Салтыков-Щедрин, справжнє прізвище: Салтиков, псевдонім Щедрін; 15 (27) січня 1826 — 28 квітня (10 травня) 1889) — російський письменник, Рязанський і Тверській віце-губернатор.
Письменнику належить авторство багатьох слів російської літературної мови. Це переважно слова що відображають російську дійсність: «головотяпство», «благоглупость», «пенкосниматель», «злопыхательство», «мягкотелый» та інші.
https://uk.wikipedia.org/wiki/Салтиков-Щедрін_Михайло_Євграфович
Благов Юрий
* * *
Нам, товарищи, нужны
Подобрее Щедрины
И такие Гоголи,
Чтобы нас не трогали*.
1952
* На XIX съезде КПСС в 1952г. Маленков заявил, что «нам нужны советские Гоголи и Щедрины».
http://epigrammi.net/autors/blagov-yriy/nam-tovarishi-nuzhni.html
Починаючи з 2014, під час війни, Зеленські придбали нерухомості в Україні та за іі межами
на понад 130 мільйонів гривень.
А зебіли, мабуть ще думають, що він на велосипеді їздить.......
Щодо грошей – якщо нинішній президент усе ж надміру не тягнутиме на себе «ковдру» у фінансовому розумінні, то, можливо це дисциплінуватиме хоч трохи і його політичних соратників і наших не менш високоморальних чиновників. Хоча і доводилося чути думку, що людині з мільйонами важче не вкрасти, аніж особі, що їй гривні на пляшку не вистачає. Але з’ясувати це питання можуть суттєво або психологи, або журналісти-розслідувачі.
Ковадло та молот- це взагалі ні про що...
У більш -менш нормальних і не було сумніву з перших днів його президенства, у бюджеті вже дірка в розмірі з астероїд), і да, це рюскомірне непорозуміння ще не почало красти)
Щодо позитивних рис, то вони є у кожного. А чи зможуть себе виявити?! Поки що нічого не видно.
Головна проблема України – не корупція, а відсутність реальної конкуренції. Порошенко у цьому розумінні навряд чи щось змінив би. Чи удасться це Зеленському? Подивимось.
"моралист Зеленский"
Даник, понимаешь в чем проблема.
Одно дело, когда человек (умный человек) чем-то недоволен и осмеивает это со сцены, например. Тоесть определяется с ЧЕМ он недоволен и САМ пишет полный сарказма и иронии текст. Это называтся - сатирик и тут можно вести речь о некой "моральности"
А другое дело, когда туповатый "петрушка" выскакивает на сцену потому что он "капитан каманды" и озвучивает заученые чужие тексты для быдла. Это называется - Зеленский и конечно же, ни о какой "моральности" тут и речи быть не может.
Ты еще "Голобородька" из сериала вспомни и надели Зеленскава "повышенным чувством справедливости")))
Ну самому не смешно? Вся эта квартальная шобла - пайцы и паршивые бездарные актеришки.
Напомню, что еще сотню лет назад таких на кладбище не хоронили, брезговали.
Хоча і талановитому актору можуть запропонувати... а то і нав’язати... роль не надто симпатичного персонажа.
І пісні вони слухати не будуть, а спокійно та розважливо оцінювати ситуацію. Допомагатимуть нам рівно настільки щоб ми не посипались, так само і Росію душити будуть рівно настільки щоб вона не посипалась, тому що десяток міні росій з ядерною зброєю нікому не потрібно. Діятимуть так як і діяли десятки років - розважливо, помірковано та відносно наявної ситуації в регіоні.
А ситуація дуже проста - болото. Росії вигідно і далі авитись в холодну війну тому що при владі не прагматики а бандити і іншого шляху для них немає. Для правлячого класу в Україні, олігархів, болото теж найвигідніша ситуація. Робити на Заході їм немає чого тому що вони теж бандити. Вкладати в середині країни теж немає сенсу, тому що поняття "злодій" та "довгострокові інвестиції" несумістні. А от торгувати з Росією, яка готова купляти будь яке лайно, яке підприємтса олігархів виробляють та давати заробити на будь яких оборутках за лояльність у відповідь - найкраща позиція.
Захід без проблем міг би інвестувати в Україну як колись у Японію, Південну Корею чи Китай. але інвестувати немає в що - ні проєктів ні зацікавлених у розвитку будь яких галузей людей. Тому дають рівно стільки щоб завадити дефолту.
Маєм те що маєм - ситуацію в регіоні яка в найближчі десятиліття ніяк кардинально не зміниться скільки би тут "революцій" та "змін влади" не відбувалось.
Колись вразила думка, висловлена одним з блогерів на «шуриківському» сайті. Думка на футбольну тему. Колега по перу писав приблизно так – висловлюєш... роками... нібито доречні і важливі, навіть очевидні думки, а на них не звертають уваги.
Отож і мимоволі замислюєшся – та тут і наша преса, і блогери в інтернеті висловлюють немало думок... але у розрізі соціальному... але хто на них звертає увагу?!