Дорогі форумчане, вдячний тим, хто залишив свої коментарі і написав в личку після того, як опублікував невеликий фрагмент з передмови до українського видання моєї першої книжки :
Сьогодні ще невеликий фрагмент і, сподіваюся, що для уболівальників старшого покоління - добрі спогади про капітана динамівців, як мовиться, на усі часи.
..х х х х х
І не просто якийсь ностальгічний наліт по славному часу тих двох блискучих сезонів в історії клубу присутній у вашого покірного слуги. Тому що навіть сьогодні, в наш прагматичний час, не можна не захоплюватися унікальним на той час експериментом в світовому футболі: тандемом двох старших тренерів-однодумців, найвищою спортивною майстерністю і героїзмом, які дозволили київському «Динамо» — 1975 завоювати Кубок володарів кубків і Суперкубок УЄФА, а Олегу Блохіну стати володарем «Золотого м’яча». Примітно, що гру легендарного київського клуба мої колеги-журналісти охрестили футболом ХХI століття.
Вдячний Господові Богові і долі за те, що пощастило в першій же своїй книжці документально викласти тріумф київського "Динамо" - 1975...
І сьогодні можна дивуватися або захоплюватися, але найпрогресивніші методики тренувань Олега Петровича Базилевича, Валерія Васильовича Лобановського і їхнього наукового керівника Анатолія Михайловича Зеленцова дали згодом приголомшливі результати! Адже за великим рахунком вони були відпрацьовані на футбольних командах «любителів», якими офіційно числилися футболісти, які виросли в звичайних спортивних школах. А протистояти їм на міжнародній арені доводилося професіоналам з багатомільйонними контрактами, без яких сьогодні, схоже, вже нічого не може бути досягнуто і в нашому футболі... Хіба це не велика спадщина вихованців легендарного динамівського клубу?! А, з огляду на ставлення українців до найпопулярнішої в світі гри — футболу! — і справжнє національне багатство України.
Уже звик до того, що багато моїх видань абсолютно без моєї участі (і згоди!) з’являються в соціальних мережах. «Два сезони» не виняток. Наприклад, неповне її видання з’явилося в Інтернеті в 1998-му році. Зробили це молоді, дуже симпатичні мені люди, з якими згодом познайомився і відразу ж охрестив фанами-інтернетниками. А до цього, до речі кажучи, в тій же всюдисущій «всесвітній павутині» і на тому ж самому сайті побачив світло фрагмент (англійською мовою) з моєї, по тодішньому часу нової, книги — «ДИНАМО» КИЕВ. ВОЗРОЖДЕНИЕ...», що було досить приємним сюрпризом. Справа в тім, що книга тільки встигла вийти друком, ще не з’явилася в продажу. В столиці України ледь відбулася її презентація, а один з примірників вже опинився в США, де і був зроблений англомовний переклад фрагменту. З автором перекладу незабаром познайомився, і довгий час він був для мене як «Микола з Нью-Джерсі», потім переїхав жити і працювати до Бостона. Завсідникам футбольних сайтів Микола відомий як Perfect Stranger.
Не приховуватиму, коли моя перша в житті книга «Два сезони», видана в 1976 році, майже через чверть століття побачила світ вже в найсучаснішому електронному виданні, було приємно. Правда, у «всесвітній павутині», як іменують Інтернет, вона з’явилася без передмови Віталія Коротича і післямови, під якою стоїть підпис Йожефа Сабо, але рядки ці йому... не належать. Втім, детальніше про це трохи нижче. Про те, що треба б «Два сезони» видати в електронному форматі, так би мовити, в повному обсязі, обов’язково написавши до нього і власну передмову, вперше подумав ще в кінці... минулого століття. У ті самі дні, коли мене запросили співпрацювати творці одного з російськомовних сайтів у США. Але все відкладав і відкладав задумане. Саме з цією метою, нарешті, як то кажуть, взявся за перо (якщо таким вважати клавіатуру комп’ютера!) взимку, коли просто фізично відчув, що відкладати більше не можна...
Справа в тім, що в самому початку січня 2000 року з Києва прийшла гірка звістка: помер Віктор Колотов. Після свого 50-річного ювілею він прожив рівно півроку. З життя пішла чудова людина. Щирий, чесний і совісний. Видатний футболіст, визнаний капітан київського «Динамо» — 1975 і збірної Радянського Союзу. Його втомлене серце, яке працювало все життя, як прийнято говорити, на знос, що випробувало величезні фізичні і моральні перевантаження, на цей раз відмовило. Не впоралося з найгострішим приступом стенокардії...
Вiктор КОЛОТОВ, 1975 р.
З різних причин моя перша книга вийшла без ілюстрацій. Тільки лише в оформленні обкладинки київський художник Борис Бродський використав знімок, дуже символічний для тих переможних двох сезонів київського «Динамо». На зупиненій фотокореспондентом миті відображений гравець в динамівській футболці з капітанською пов’язкою. Його руки радісно скинуті вгору: щойно він забив гол у ворота суперників... Гадаю, ви вже здогадалися. Так, на обкладинці моєї першої книги «Два сезони» — Віктор Колотов. Безперечно, перший серед рівних за всю славну історію клубу київського «Динамо».
У дні кончини В. М. Колотова було опубліковано чимало добрих слів про нього. Але все пізнається в порівнянні. З моєї точки зору, дуже людяно і точно Пам’яті Віктора Михайловича представлені матеріали на одному з — в ту пору улюблених мною! — футбольних сайтів Шурика: http://www.dynamo.Kiev.ua
Два документа того часу, в якому ми жили. У фейлетоні І. Шатуновського «Футбольний детектив», опублікованому 16 грудня 1970 року в газеті «Советский спорт», висміюється Віктор Колотов — «... комсомолець, студент, йому двадцять один рік». Автор фейлетону смакує цілий букет вад переходу з казанського «Рубіна» до київського «Динамо» молодого футболіста, який «... навіть не подякував своєму тренерові, що не попрощався з хлопцями, з викладачами з педінституту, що не знявся з комсомольського обліку». «Він давав запевнення одним, надував інших, йшов на поводу у третіх».
Справа в тім, що недосвідчений в переходах футболіст з Казані під впливом тих, хто за ним полював, майже в один і той же час написав три заяви: до московського «Торпедо», ЦСКА і київського «Динамо». У представників московських команд нічого не вийшло, і, коли хлопець виявився в Україні, горезвісний фейлетон побачив світло. Дісталося Колотову, його сім’ї, керівникам київського «Динамо». А мисливців за молодим талантом зі столичних клубів для фейлетоніста мовби й не існувало. Навіщо помічати колоди в своєму оці !?
Втім, в ті роки так вже бувало не раз, коли столична преса каменю на камені не залишала від «провінції», замовчуючи власні гріхи. Але терпіння теж не безмежне. На цей раз те, що так зло і, головне, — несправедливо висміяла Москва, обурило Київ. На мій погляд, з чисто футбольного конфлікт певною мірою переріс до ідеологічного. 7 січня 1971 року в газеті ЦК КПУ «Правда Украины» з’явилася публікація «Про користь правильних акцентів». Я не випадково вказав точну адресу сайту, в якому ці «Сторінки історії» — документи 70-х! — знову побачили світ. Тепер уже в електронному варіанті. Бажаючі можуть детально з ними познайомитися. З моєї точки зору, їхній зміст дійсно розставляє правильні акценти. Коментарі в цьому випадку, як прийнято говорити, зайві.
З сімейного архіву. Тільки у одному екземплярі. Так виглядає форзац одного з сигнальних примірників...
Є така книга Максима Максимова — «ПРО СПРАВЖНЮ ЛЮДИНУ». З дивовижно точним, на мій погляд, підзаголовком: «Рубці на серці Віктора Колотова». Тим, хто серйозно цікавиться історією динамівського клубу, рекомендую почитати цю цікаву і корисну, на мій погляд, книгу. Наведу лише один, з моєї точки зору, дуже пізнавальний — особливо для юних футболістів та вболівальників! — фрагмент: Віктор Берковський, лікар київського «Динамо» (на знімку), на жаль, і йому земля пухом:
— У 1975 році, в першому матчі за Суперкубок в Мюнхені, німецький захисник Рот «в’їхав» всіма своїми металевими шипами Віктору в стегно... Картина була не для людей зі слабкими нервами: жахлива рана сильно кровоточила — з поля ми його забрали на ношах. Але, лежачи на землі, ледь оговтавшись від больового шоку, Віктор рвався до бою... З великими труднощами нам вдавалося утримувати його біля себе. Стегно нагадувало «відбивну з кров’ю» — мені ледве вистачило бинтів, щоб зробити перев’язку... Кров так і не вдалося зупинити, і вона моторошною бурою плямою проступала крізь бинти. «Швидше, швидше!» — квапив мене Колотов... І як я його ні утримував, раз у раз обертаючись до тренерів, — ті, до речі, не втручалися, вдаючи, що захоплені грою, — ледь дочекавшись закінчення перев’язки, без п’яти хвилин інвалід схопився з трави і кинувся в саму гущу подій!.. Німці кинулися від нього врозтіч — всі ж бачили криваві бинти, а рішучість в очах нашого капітана не віщувала нічого доброго!.. Того вечора німців можна було зламати тільки цим! Багато хто, згадуючи про цей історичний для нашого футболу матчі, відзначає чудовий гол Олега Блохіна, який звів його до європейського п’єдесталу пошани... Інші — в захваті від Стефана Решка, який не залишив жодного шансу грізному мюнхенському бомбардиру Герду Мюллеру... Я ж вважаю, що «Баварію» поставила на коліна гранична зібраність і самовідданість киян і, в першу чергу, — подвиг Віктора Колотова. Саме після Мюнхена я Колотова інакше як «Віктор Михайлович» і не називав — заповажав!
... Зізнаюся відверто, що робота над передмовою просувалася вкрай повільно. А скільки ще мені відпущено Господом Богом? Чи встигну завершити задумане? Вже дуже хотілося розповісти молодому поколінню багато з того, що мені відомо і поки, слава Богу, чіпко зберігає пам’ять. І справа тут зовсім не в банальності типу: «Без минулого немає майбутнього». Ні в якому разі. Швидше за все, на цю роботу — з самого її початку! — мене надихнула давня творча пристрасть: пізнати феномен «Динамо», Київ, про людей якого почав писати ще в 1965-му році.
х х х х х
Повторюю те, про що днями вже написав. Поки рукопис в роботі, запрошую взяти участь усіх, хто не байдужий до історії достовірно легендарного клубу. На форзаці перевиданої книги може бути розміщена реклама або названі можливі інвестори. Почав адже цю справу, не маючи на те ніяких засобів...
Девi Аркадьєв,
19 червня 2020,
Філадельфія.
Подписывайтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Только самые горячие новости
× 22
Загрузка комментариев
