Регистрация, после которой вы сможете:

Писать комментарии
и сообщения, а также вести блог

Ставить прогнозы
и выигрывать

Быть участником
фан-зоны

Зарегистрироваться Это займет 30 секунд, мы проверяли
Вход

ЦКовський чиновник: "Славу на двох?! Занадто рано..."

2020-06-23 21:57 ЦКовський чиновник: "Славу на двох?! Занадто рано..."

Васильич - Петрович... Зупинена мить з легендарних двох сезонів. Навіть у такі хвилини мовчання старших тренерів вони іноді сприймалися мною немов Динамівське двоє, як один...

Фотографію і текстовку (російською мовою), друзі-передплатники, місяць тому ви вже могли бачити в моєму блозі. У публікації

Як важливий компроміс...(закінчення)

писав про те, що на самому початку 1974-го у мене трохи не стався розрив з тренерами-однодумцями.

Нагадаю, мій матеріал в газеті (у ту пору вона виходила тільки українською мовою) "Вечірній Київ" за 20 березня 1974-го року називався "Динамо" (Київ) : тренерський експеримент". Перші ж рядки інтригували читача:

«Номінально, за штатним розкладом, начальником київської команди «Динамо» є О. П. Базилевич. Фактично ж начальника команди тут немає. Вірніше, ці функції тут виконують два чоловiка – О.П. Базилевич і В. В. Лобановський. Виконують їх у тісному контакті, на рівних. Водночас обидва вони взяли на себе й більш важливі обов’язки – старшого тренера команди. Як це сталося? Передісторія цього експерименту така.»

І далі фактично викладалася суть нашого "меморандуму", до якого, нагадаю, доклав руку Аркадій Романович Галінський, а динамівські тренери схвалили. Сьогодні, в черговому фрагменті передмови до перевидання моєї першої книжки "Два сезони" українською мовою.

х х х х х

Скандал спалахнув несподівано. Як мені стало відомо, з приводу цієї публікації партійний «куратор» фізкультури і спорту начебто запрошував членів партії Базилевича і Лобановського до ЦК КПУ і досить суворо «вказав» молодим фахівцям футболу на їхні «відсебеньки і вільнодумство». Мовляв, ніхто їм не давав право експериментувати над київським «Динамо». — Якщо ви вже вирішили ділити славу на двох, то занадто рано — її у вас ще немає, — менторським тоном вимовляв ЦКовський чиновник Базилевичу і Лобановскому. — А якщо думаєте разом ухилитися від відповідальності за можливий провал, ми не дозволимо. За все відповість Лобановський як старший тренер!

Як нині прийнято говорити - тренерський штаб динамівців 1974 - 1975, зліва направо: В.В.Лобановський, О.П.Базилевич і О.С.Петрашевський, всім трьом Царства небесне...

А що ж самі тренери? Вислухавши нотацію, вони начебто і не заперечували. Тільки м’яко натякнули, що нічого подібного журналісту... не говорили. Виходить, у всьому винен автор публікації, тобто ваш покірний слуга!? Далі більше. Як мені розповідали знайомі колеги-журналісти, на одній з нарад головних редакторів газет і журналів у ЦК КПУ той же фізкультурно-спортивний «куратор», розмахуючи київською «Вечіркою», запитував керівників української преси: «Кого друкуєте?!» Зрозуміло, зі згадуванням прізвища автора «скандальної» публікації у «Вечірці». Поясню молодим читачам, що в ту пору подібний «окрик» з ЦК компартії України для мене, журналіста, означав «вовчий квиток». Слава Богу, що за календарем не був тридцять сьомий, а сімдесят четвертий рік. Важко, але можна (і потрібно!) було діяти, якось рятувати становище і боротися за себе...

«Як же так!? — розмірковував я. — Відхрещуючись від усього того, про що у нас з Базилевичем і Лобановським була домовленість, включаючи «меморандум», написаний рукою Аркадія Романовича Галінського, і, головне, — повністю тренерами прийнятий! — виходить нічого для них не значить?! І, зваливши всю вину на автора «скандальної» — з точки зору чинуші з ЦК КП України! — статті, динамівські тренери мене підставили!?» Навіть не хотілося в це вірити. Нікому нічого не розповідаючи, твердо вирішив поговорити з тренерами, як то кажуть, очі в очі...

— Хлопці, як вас тепер називати?! — відразу почав я, коли ми з Базилевичем і Лобановським присіли на трибуні критих тенісних кортів на верхньому плато Республіканського стадіону, де вони провели чергове тренування динамівців.

— А в чому проблема? — Лобановський здивовано на мене подивився. — Ви статтю в «Вечірці»» про ваш тренерський експеримент читали? — запитав я.

— Читали і вдячні тобі, — з посмішкою сказав Базилевич. — Там все правильно написано.

Я сторопів. Зізнатися, очікував від них чого завгодно, тільки не такої реакції. «Ну й артисти!» — промайнула думка, викликана, ймовірно, їхніми незворушними виразами облич. Вирішив запитати, як то кажуть, прямо і в лоб:

— Ви чули що-небудь про нараду редакторів в ЦК партії? Знаєте про те, що там цей «куратор», якому ви начебто сказали, що нічого подібного Аркадьєву не говорили, розніс цю статтю в пух і прах… — Стривай, а чого це тебе так хвилює? — перебив мене Базилевич. — Нехай собі говорять... — Я-а-а-к!? — скипів я. — Ви начебто тут ні до чого? — Деві, я не зрозумів в чому проблема? — спокійно повторив своє запитання Лобановський. Досить коротко я розповів їм про те, що сталося після опублікування статті, і запитав:

— Ви дійсно сказали моєму «доброзичливцеві» з ЦК про те, що Аркадьєву нічого подібного не розповідали і ніяких експериментів в «Динамо» не проводите?

— А ти що хотів, щоб ми опустилися до їхнього рівня!? — мені здалося, що Базилевич з якоюсь єхидною посмішкою, наче випробовував, глянув на мене. — Ти ж прекрасно знаєш, що нічого не доведеш цим ЦКовським долбо... (не буду приводити повністю нецензурне слівце, яке вирвалося з уст Олега — Д. А.). Нехай думають, що вони керують, а нам треба робити свою справу.

— Ясно, — трохи заспокоївшись, сказав я. — Ваша позиція зрозуміла, а мені-то що робити?

— У вас яка професія? Чим ви займаєтесь? — Лобановський з ледь помітною усмішкою, наче випробовував, подивився на мене.

— А то ви не знаєте!?

— Ви журналіст? Пишете? — запитував Василич. — Ну і пишіть! Пам’ятаєте приказку: «На кожне ачхи не наздоровкаєшся».

Якраз напередодні нашої зустрічі з Базилевичем і Лобановським мені дзвонили з редакції «Комсомольской правды», тираж якої в ту пору доходив до 18 мільйонів і читали популярну газету в багатьох країнах світу (я в ті роки був позаштатним спортивним оглядачем цього видання по Україні). Замовили репортаж про підготовку київського «Динамо» до сезону під керівництвом нових тренерів. Вирішив уточнити:

— Зараз буду готувати репортаж для «Комсомолки», залишаємо все в силі? — я з цікавістю глянув на Базилевича і Лобановського. — Розповідаємо про тренерський тандем і експеримент в київському «Динамо»?

— Звичайно! — вигукнув Валерій Васильович. — Ви ж знаєте, що відступати від своїх принципів — значить, бути безпринципними...

— Тільки ось, думаю, не треба тобі більше писати про експеримент, — доповнив колегу Базилевич. — Раз це слівце так дратує партійне начальство, не вживай його. Навіщо дражнити гусей!?..

Мій репортаж з бадьорим заголовком: «Настрій бойовий» і підзаголовком: «Київське «Динамо» перед стартом в новий футбольний сезон» було надруковано в «Комсомольской правде» 7 квітня 1974 року, за п’ять днів до стартового матчу динамівців з ворошиловградською «Зорею». Слова «експеримент» в цій публікації вже не було, але суть від цього не змінилася. Про головні принципі тренерів-однодумців в першому ж абзаці свого репортажу я сказав цілком виразно:

«Працюють вони в тісному контакті, обидва на рівних беруть участь у навчально-тренувальному процесі, спільно вирішують питання побуту гравців, їхнього навчання». Коли рукопис з ЦК КПУ повернувся до видавництва і його терміново стали готувати до відправки до друкарні, мені довелося відстоювати багато позицій майбутньої книги. Справа в тому, що в «закритій» рецензії один з журналістів, який вважає себе знавцем футболу, великим патріотом України і київського «Динамо», так розкритикував автора, що у видавництві засумнівалися, чи варто залишати в майбутній книзі найбільш гострі моменти.

— Навіщо вам повторювати долю Галінського і писати про договірні матчі? — питав мене, наприклад, один з керівників видавництва і настійно рекомендував: — Приберіть з рукопису ці місця.

У період редагування рукопису морально мене підтримував Віталій Коротич.

— Не турбуйтеся і не звертайте уваги на всякі «закриті» рецензії, — весело говорив він. — У мене на кожну мою книжку таких по п’ять-шість. І не поспішайте на першу вимогу видавців щось викидати з тексту: у вас же там написана п р а в д а!

Але не все так просто було відстояти вашому покірному слузі. Це зараз, коли ви читаєте ці рядки, невблаганний час все розставив по своїх місцях, і В. В. Лобановський — визнаний авторитет у футбольному світі! Але тоді, на початку сімдесятих, навколо цього імені вирували пристрасті, а методи роботи, м’яко кажучи, викликали сумніви у цілого ряду тренерів і журналістів. Втім, і самі футболісти-динамівці не все брали на віру. Часом вони взагалі були близькі до зриву. У книзі, наприклад, описаний епізод, про який мені розповів на той час друг і партнер Блохіна Леонід Буряк. Про те, як одного разу, після чергового тренування, Олег, грюкнувши дверима, увійшов до кімнати, жбурнув бутси під ліжко і, стомлено плюхнувшись в крісло, кинув:

— Все, Льоха, кидаю «Динамо»... Нехай Лобановський свої досліди проводить з іншими. Я не можу так більше...

Багато гострих місць, що викликали неприйняття партійного начальства, де йшлося про експеримент тренерів-однодумців, про «дивні» матчі динамівців і навіть їхню вельми «загадкову» поразку в Ташкенті від «Пахтакора» з розгромним рахунком 0:5, незважаючи на опір редакторів книги, мені все ж вдалося відстояти. І тоді керівники видавництва, побоюючись скандалу після виходу книги в світ, вирішили підстрахуватися і випустити її з післямовою кого-небудь з футбольних авторитетів. Зупинилися на кандидатурі заслуженого майстра спорту Йожефа Сабо. Під післямовою дійсно стоїть його підпис, але, як я вже сказав про це на самому початку, рядки ці писав не він, хоча повністю з ними погодився, завізувавши текст. А ось гонорар, отриманий у видавництві, Йожеф Йожефович віддав Аркадію Романовичу Галінському, який, з моєї точки зору (нехай і вустами Сабо!), але, досить авторитетно і грамотно підсумував історію цих двох історичних для київського «Динамо» сезонів.

х х х х х

Для кого як, а для мене рубрика "По хвилях нашої пам'яті" не просто слова...

А наостанок поділюся приємним поздоровленням з Днем батька від давнього друга, відомого українського політика. "Деві,вітаю Друже!Фантастично читається українською-вишукано і професійно!Дякую!З днем Батька тебе вітаю,Друже!Щастя!Обнімаю!Люблю!" Повірте, таке надихає на творчість...

Девi Аркадьєв,

23 червня 2020,

Філадельфія.

ТОП-10 настольных игр на время карантина

23.06.2020, 21:57
Devi
Автор:
(Devi)
Статус:
Эксперт (5472 комментария)
Подписчиков:
115
Медали:
Выбор редакции × 18

Еще на эту тему

Самое интересное:

Лучшие блоги
Loading...
Пополнение счета
1
Сумма к оплате (грн):
=
(шурики)
2
Закрыть