Регистрация, после которой вы сможете:

Писать комментарии
и сообщения, а также вести блог

Ставить прогнозы
и выигрывать

Быть участником
фан-зоны

Зарегистрироваться Это займет 30 секунд, мы проверяли
Вход

Тандем. Як все починалося...

2020-07-02 18:09 Тандем. Як все починалося...

Васильич - Петрович... Зупинена мить з легендарних двох сезонів. Навіть у такі хвилини мовчання старших тренерів вони іноді сприймалися мною немов Динамівське двоє, як один...

Фотографію і текстовку, друзі-передплатники, ви вже могли бачити в моєму блозі. У публікації:

ЦКовський чиновник: "Славу на двох?! Занадто рано..."

Знайомив вас з фрагментами з передмови до перевидання моєї першої книжки "Два сезони" українською мовою, розповів про те, як складалися мої стосунки з тренерами-однодумцями.

Сьогодні вашій увазі - перша глава книги.

Однодумці

Київ. 5 листопада 1974 року. Холодний листопадній вечір. Закінчився матч однієї восьмої фіналу Кубка володарів кубків між київським «Динамо» і «Ейнтрахтом» з ФРН — остання в сезоні гра на Центральному стадіоні столиці України. І команда порадувала своїх уболівальників. Заключні хвилини матчу пройшли під шалені овації.

— Кубок нам! Кубок нам! — дружно скандували переповнені трибуни.

Фінальний свисток. Перемога «Динамо» — 2:1. Після матчу в переповненому прес-центрі тренер «Ейнтрахта» Дітріх Вайзе скаже:

— Нам треба ще багато працювати, щоб грати так, як грає «Динамо». Грабовські та Хельценбайн не змогли показати сьогодні все, що вони вміють: їм не дозволили цього зробити динамівці Києва.

— У чому ж, на ваш погляд була перевага «Динамо»? — запитали Вайзе.

— У всьому: в швидкості, в тактиці, в бойовому настрої, — відповів він. — Кожен гравець «Динамо» на всіх позиціях сильніше будь-якого футболіста «Ейнтрахта».

Потім були питання до наставників киян — Базилевича і Лобановського. Після чергового питання то один, то інший тихо кидав товаришеві: «Відповідай ти, Петровичу» або: «Давай, Васильовичу, по твоїй частині». Чому на прес-конференцію вони прийшли удвох? Адже команду цілком міг представити або старший тренер (ним за штатним розкладом значився Валерій Васильович Лобановський), або начальник команди, або, як тепер його ще називають, тренер з виховної роботи (цей пост офіційно займав Олег Петрович Базилевич). Але в тому-то і справа, що вони на рівних брали участь в навчально-тренувальному процесі, спільно вирішували питання побуту гравців, їх навчання. У нашому клубному футболі це була новинка. А передісторія її така.

В кінці сезону 1973 року В. Лобановському запропонували очолити київську команду «Динамо». І він одразу ж запросив розділити всі обов’язки по керівництву клубом Олега Базилевича. Так виник союз тренерів-однодумців. Для багатьох згода Базилевича залишалося загадкою. Старший тренер донецького «Шахтаря», який за один сезон повернув команду до вищої ліги і пробився з нею одразу в шістку найсильніших клубів країни, раптом йде працювати хай і в чудову команду, але все ж в підпорядкування іншого старшого тренера? Але Базилевич думав інакше. На запитання кореспондента: «Тепер будете працювати під керівництвом Лобановського?» — Олег Петрович відповів:

— Не під керівництвом, а разом.

— Але так не буває. У всякому разі, не уявляю собі екіпажа, в якому два перших пілота, — заперечив кореспондент.

— Тепер буде так. І вважайте, що ми ставимо тренерський експеримент.

Чим же керувалися молоді фахівці, приймаючи таке рішення? Згадаймо їхнє недавнє футбольне минуле.

Любителям футболу було відомо, що Лобановський і Базилевич, граючи в київському «Динамо», «Чорноморці», «Шахтарі», становили дружний ігровий тандем, що вони також великі друзі і в житті. Обидва дотримуються схожих поглядів на чимало проблем теорії і практики футбольної гри. Але важливо інше: очоливши в кінці 60-х років різні команди, вони, як і раніше, підтримували активні творчі зв’язки. Коли їхні команди зустрічалися на футбольному полі — боротьба йшла безкомпромісна, але на заняттях з гравцями «Дніпра» і «Шахтаря» молоді фахівці часто застосовували і перевіряли установки, вироблені спільно.

В 1972-1973 роках Базилевич і Лобановський все частіше почали замислюватися про можливість працювати в одній команді. Бажання спробувати сили тренерським тандемом випливало з їхнього аналізу особливостей діяльності старшого тренера в командах майстрів вищої ліги.

Вихідним пунктом тут була все більш характерна для великого футболу 70-х років участь в наступальних і захисних діях максимального числа гравців, прискорення темпів боротьби, що народжують, в свою чергу, і нові обсяги, і нові, більш інтенсивні форми тренування. Значно зростають, отже, і обсяг роботи, зайнятість старших тренерів — на майданчику, в навчальних класах, та й поза командою.

Коли створювалася нинішня штатна структура футбольних команд майстрів, вона передбачала колегіальне керівництво старшого тренера і начальника команди. Але поступово склалася традиція, за якою главою команди став старший тренер. Начальник, як правило, виступав в ролі заступника старшого тренера з неспортивних питань. Однак як би він не старався, все одно без допомоги старшого тренера йому не обійтися. Багато важливих питань доводиться вирішувати в міських і республіканських організаціях, керівники яких хочуть говорити з фактичним головою команди.

Тому ряд старших тренерів залишали за собою і посаду начальника команди. Наприклад, в київському «Динамо», починаючи з 1960 року, всі тренери, під керівництвом яких команда добивалася великих успіхів — В. Д. Соловйов, В. О. Маслов, О. О. Севідов, — були і старшими тренерами, і начальниками команди. Таке поєднання пропонували і Лобановському. Але він вчинив інакше.

Що ж це за люди, які зухвало вирішили усупереч поширеним засадам футбольних клубів взяти на себе роль «перших пілотів»?

... Якщо в дитинстві з усіх іграшок дитина найбільше любить трактор, це не означає, що вона неодмінно стане трактористом. Мати Лобановського — Олександра Максимівна — розповідала, що в дитинстві Валерій любив грати з машинами. І на традиційне запитання оточуючих: «Ким будеш, коли виростеш?» — твердо відповідав: «Шофером!»

Але в такі хвилини малюк чув від свого дядька — О. М. Бойченка:

— Ні, Валерію, ти обов’язково будеш інженером.

Олександр Максимович Бойченко — комсомолець двадцятих років, один з перших секретарів ЦК ЛКСМ України, член ПІК СРСР, комуніст, письменник. Духовний брат Миколи Островського. Останні сімнадцять років життя Олександр Максимович був прикутий до ліжка, але продовжував працювати. Валера любив дядька, часто бував у нього.

— Дивлюся часом на сина і дивуюся — вилитий мій брат! — сказала одного разу Олександра Максимівна. — Навіть зовні схожий. Такий же високий лоб, той же розріз на підборідді. А в роботі — такий же неспокійний і настирливий, зібраний і цілеспрямований.

Ілюстрації з моєї книги "Футбол Лобановського"

З класу в клас Валерій переходив з похвальними грамотами, а школу закінчив зі срібною медаллю. Після закінчення десятирічки Валерій пішов до політехнічного інституту. І коли в 1968 році в своєму гучному на всю країну інтерв’ю, опублікованому в газеті «Советский спорт», Лобановський заявив, що «не хоче грати в антифутбол» і назавжди залишає зелений газон стадіону, люди, котрі його знали, були впевнені, що тепер-то він неодмінно досягне успіху за фахом інженера. Звідки така впевненість?

Лобановський — інженер за покликанням. Його друзям була добре відома головна якість Валерія: у всьому докопуватися до витоків, до причин! Про це знали і ті, хто радив йому залишитися в спорті. І дійсно, під його керівництвом «Дніпро» з року в рік прогресував. Лобановському за заслуги в тренерській роботі було присвоєно звання заслуженого тренера Української РСР, а в 1971 році він нагороджений орденом «Знак Пошани».

Базилевич, що виріс в інтелігентній київській сім’ї, відмінний учень, гордість школи, з юних років не мислив свого життя без спорту. Як і Лобановський, він був одним з улюблених гравців київського «Динамо» початку 60-х років. Гру Базилевича відрізняли висока швидкість і гостре тактичне чуття у виборі позицій. До того ж, він чудово грав головоюі був одним з найсміливіших форвардів в радянському футболі.

Закінчивши Київський інститут фізкультури, він став спортивним педагогом. Книги, коло цікавих друзів дому (дружина Базилевича Тетяна — актриса Київського театру імені Л. Українки) формували погляди молодого фахівця. Уже будучи футбольним тренером, він вступив до аспірантури і навесні 1975 року практично закінчив роботу над дисертацією. Аналітичний розум, інтерес до всього нового в спортивній науці, дружба з тренерами з інших видів спорту і вченими-дослідниками — все це допомагало Базилевичу стати професійно освіченим фахівцем високого класу. Його тренерський почерк відобразив виступ донецького «Шахтаря» в 1973 році. Звання заслуженого тренера УРСР стало офіційним визнанням заслуг молодого фахівця.

Як нині прийнято говорити - тренерський штаб динамівців 1974 - 1975, зліва направо: В.В.Лобановський, О.П.Базилевич і О.С.Петрашевський, всім трьом Царства небесне...

Назвавши цю главу «Однодумці», я мав на увазі не тільки старших тренерів київського «Динамо», але і тих людей, яких вони об’єднали в один згуртований колектив, одержимий однією ідеєю створення сильного в усіх відношеннях футбольного клубу. Однодумцями Базилевича та Лобановського в їх нелегкій праці стали тренери — майстер спорту заслужений тренер УРСР А. Петрашевський і майстер спорту А. Пузач, лікарі команди кандидат медичних наук В. Малюта і лікар В. Берковський, масажист І. Жутнік і адміністратор Г. Спектор, нарешті, майже всі гравці «Динамо» яких потім, на урочистому вечорі, присвяченому врученню киянам золотих медалей чемпіонів країни 1974 року Базилевич назвав колегами.

З перших же днів нових старших тренерів в київському «Динамо» рука об руку з ними працював ще один чоловік. Правда, його прізвище в штатному розкладі київського «Динамо» не значиться, але, на мій погляд, його внесок в загальну справу значний. Консультантом наставників «Динамо» став кандидат педагогічних наук, доцент кафедри теорії фізичного виховання Київського інституту фізкультури А. М. Зеленцов, в минулому одинадцятикратний рекордсмен Радянського Союзу серед юніорів зі стрибків з жердиною.

Першим з ним познайомився Базилевич. Було це ще в 1969 році, коли Олег прийшов працювати до Київського інституту фізкультури на кафедру футболу. Свою першу зустріч і розмову про футбол майбутнього обидва пам’ятають в найдрібніших деталях. Вона відбулася відразу ж після лекції, яку прочитав в Києві московський професор Д. Д. Донський, відомий фахівець в області біомеханіки рухів.

Великий вплив на формування поглядів і вибір напрямку наукового пошуку Анатолія Зеленцова справив його науковий керівник В. В. Петровський, тренер дворазового чемпіона Олімпійських ігор В. Борзова. Хоча спортивна біографія нашого прославленого спринтера досить широко відома, згадаємо все ж про те, як проходило його становлення. Ось лише невеликий фрагмент бесіди на кафедрі легкої атлетики Київського інституту фізкультури. Відбувалася вона, коли до Олімпійських ігор в Мюнхені, яка піднесла Борзова на вершину олімпійської слави, залишалося три роки.

— З чого ми почали? — Петровський замислюється, поправляє окуляри. — Фундамент у Валерія вже був, так що для подальшого будівництва нам потрібен був проект. Гойдалися пошуки найдосконалішої моделі спринтерського бігу. Вивчалися кінограми бігу кращих спринтерів світу — минулих років і нинішніх. Велися розрахунки кута відштовхування при бігу, нахилу тулуба при стартовому розгоні, ретельно вивіряли ще цілий ряд дрібних деталей, що в сукупності відкривало шлях до швидкості. Для того щоб Валерій Борзов пробіг сто метрів за десять секунд, цілий колектив вчених вів пошук, схожий на роботу, скажімо, конструкторів автомобіля або літака.

Розрахунки велися в лабораторії нашої кафедри легкої атлетики, в лабораторіях інших міст країни, зокрема в Ленінграді й Омську... Ну, а коли модель бігуна «Борзов-70» була математично розрахована, науково обґрунтована, ми стали наші цифрові викладки втілювати в життя, — продовжує Валентин Васильович. — Це була робота тонка і філігранна, схожа на тренаж балерини, що шукає єдино вірний і закінчений рух.

— Валентине Васильовичу, ви вважаєте спорт наукою? — запитали Петровського.

— Так! Часи надінтуіціі тренера пройшли. Спорт вважаю точною наукою, а тренера — різнобічним вченим. Він повинен бути математиком, біологом, лікарем, психологом, педагогом, філософом нарешті. Смію стверджувати, що в недалекому майбутньому змагатися будуть не стільки бігуни і тренери, скільки наукові лабораторії. Як в науці, як в промисловості...

Тепер повернемося до футболу. Зерна, кинуті Петровським, потрапили на благодатний підґрунтя. Зеленцова давно займала ідея того, що науку можна поставити на службу не лише в індивідуальних видах спорту (таких, як легка атлетика, штанга, плавання), а й застосувати її для тренування спортсменів в командних видах, наприклад, у футболі. Так ось, після лекції Донського він поділився своїми думками з Базилевичем і відразу ж був засипаний градом питань.

— Скажімо, якщо одна команда тренується три години на день, а друга — тільки півтори, звичайно ж, перша підготується до гри краще, — стверджував Базилевич.

— Ні, три години — це вже погано, — заперечував Зеленцов.

— Але чому? — не заспокоювався Базилевич. — Адже завжди вважалося, що час, витрачений на тренування, визначає величину навантаження.

— Це не зовсім так, — спокійно відповів Зеленцов. — Можна провести все тренування, скажімо, за одну годину двадцять хвилин, а навантаження організм отримає набагато більше, ніж за тригодинне тренування. Адже справа в начинці тренувальної моделі.

Тоді Зеленцов і розповів Базилевичу про ідею методу наукового пізнання футбольної справи, пов’язаного з програмуванням навчально-тренувального процесу і самої гри. З того часу і почалася їхня творча дружба. А пізніше Зеленцов став науковим керівником аспіранта Базилевича.

— Чому я про свою ідею сказав саме Базилевичу? Він, — розповідав Зеленцов, — уже тоді розумів, що просто тренуватися, просто грати в футбол не можна. Не можна чисто візуально оцінювати стан гравців і будувати тренувальний процес, спираючись лише на тренерську інтуїцію.

У 1971 році Базилевич очолив команду кадієвського «Шахтаря», і в тому ж сезоні була здійснена експериментальна частина ідеї тренувальних режимів, раціонального використання праці та відпочинку. Результати порадували: з другої десятки команд української зони другої ліги класу «А» за один сезон кадіївський «Шахтар» зробив крок на четверте місце!

В цей час Базилевич вже познайомив з Зеленцовим Лобановського, який в роботі з футболістами «Дніпра» також почав використовувати випробувані на практиці нові моделі тренувальних режимів.

— Базилевич і Лобановський — це тренери зовсім нової формації, — казав Зеленцов. — Працювати з ними цікаво і в той же час складно. У них немає і тіні впертості, властивої часом тренерам, які досягли певних результатів. Заради експерименту та загальної ідеї вони готові поступитися власним вже сформованим переконанням.

... Базилевич, наприклад, свого часу був переконаний, що матч для футболіста — це стомлююче навантаження. Зеленцов з цим не погоджувався. Вирішили поставити експеримент.

На весняному зборі в Ялті під час однієї з контрольних ігор донецького «Шахтаря», який прийняв у той час Базилевич, в роздягальні поставили тензодатчик. Виходячи на матч, кожен з гравців команди проходив через тензодатчик і здійснював стрибок з місця. Перший тайм «Шахтар» програв — 0:1.

На відпочинок в роздягальню футболісти йшли також через тензодатчик. На подив Базилевича, у кожного гравця результат стрибка був вище, ніж до початку матчу. «Значить, грали не в повну силу», — зробив висновок старший тренер.

— Вважайте, що ви тільки лише провели розминку, — говорив він в перерві своїм підопічним. — Тепер покажіть гру, порухайтеся, більше атакуйте!

Майже весь другий тайм «Шахтар» провів на половині поля суперника і забив три м’ячі. — Молодці хлопці, грали з повною віддачею, — сказав Базилевич перед фінальним свистком Зеленцову. — Зараз і показники знизяться.

— Ні, вони повинні бути вище первинних, — заперечив Анатолій Михайлович.

У роздягальню після матчу футболісти знову йшли через тензодатчик. І дійсно, кожен поліпшив свої показники. Якщо в середньому по команді висота стрибка до гри була 50 сантиметрів, то після матчу — вже 56!

— Все правильно, — говорив Зеленцов, — адже команда на тренуваннях поволі готувала себе до такого режиму, в якому будуть проходити матчі. Організм футболістів адаптувався до умов гри, а тактика команди базувалася на біологічних законах.

— Анатолію Михайловичу, ви сказали, що з Базилевичем і Лобановським працювати цікаво і складно, — допитувався я. — У чому ж складність?

— Мабуть, ви зі мною погодитеся, що обидва вони обдаровані люди, — відповів Зеленцов.

— Згоден.

— А робота зі всякими обдарованими людьми вимагає величезної напруги, — продовжував він. — Ми зустрічалися майже щодня, і до кожної нашої зустрічі я ретельно готувався. Адже будь-яка тренувальна модель, перш ніж бути прийнятою, детальнішим чином обговорювалася і часом викликала у них десятки питань. На кожне «чому?» потрібно було дати точну відповідь.

Так утрьох вони розробляли різні моделі тренувань, шукали і знаходили вірні пропорції роботи і відпочинку.

Девi Аркадьєв,

2 липня 2020,

Філадельфія.

ТОП-10 настольных игр на время карантина

02.07.2020, 18:09
Devi
Автор:
(Devi)
Статус:
Эксперт (5480 комментариев)
Подписчиков:
115
Медали:
Выбор редакции × 18
Топ-матчи
Лига Европы Вулверхэмптон Олимпиакос 1 : 0 Закончился
Контрольные матчи Динамо Верес - : - 7 августа 18:00
Лига чемпионов Ювентус Лион - : - 7 августа 22:00
Ман.Сити Реал - : - 7 августа 22:00

Еще на эту тему

Самое интересное:

Лучшие блоги
Loading...
Пополнение счета
1
Сумма к оплате (грн):
=
(шурики)
2
Закрыть