Будні великої команди...

Олег Петрович БАЗИЛЕВИЧ і Валерій Васильович ЛОБАНОВСЬКИЙ, старші тренери "Динамо", Київ 1974 - 1975 років. Вони для мене завжди були - і залишаються! - немов два крила сучасного авіалайнера, що возніс головну команду легендарного клубу на захмарну вершину світового футболу.

Зізнаюся, що, вичитуючи текст, перекладений молодим українським письменником і давнім динамівським вболівальником Романом Котляром на українську мову - саме цієї глави! - працював з особливим інтересом. І хвилюванням. Все ж писалося - в житті і в рукописи! - більше 45 років тому. Звідки ж інтерес у автора ?! Вважаю, що сьогодні знову немов би заглянув зсередини в будні великої команди "Динамо" - 1975, коли саме велич можна було тільки уявити в майбутньому .

х х х х х

Оптимальний варіант

— Скажіть, чи розумно грати відразу на декількох фронтах? — запитали журналісти у Базилевича і Лобановського на самому початку сезону-75.

— Нерозумно, звичайно, — відповіли вони. — Але потрібно. Ми вважаємо, що обов’язково слід диференціювати значимість тих турнірів, в яких ми беремо участь. «Так тримати!» — радить нам багато хто, але при цьому не дає ніяких рецептів — як же все-таки тримати?

Команда київського «Динамо» дійсно вступила до бою відразу на декількох фронтах: грала в європейському турнірі Кубка володарів кубків, проводила відповідальні матчі чемпіонату Європи у футболках збірної СРСР; нарешті, стартувала в чемпіонаті і Кубку Радянського Союзу (це тільки в першу половину сезону!), адже потім на клуб очікував старт в Кубку чемпіонів, суперечка за Суперкубок. І все це мало тривати майже одинадцять місяців.

Підготовку киян до сезону деякі оглядачі все ще за звичкою називали форсованою. Один з московських журналістів, приїхавши в березні до Києва, так і запитав тренерів:

— Ви не боїтеся форсованої підготовки?

— Вона не форсована, а запрограмована, — відповів Базилевич.

А Лобановський додав:

— Ми суворо витримуємо свою програму. Адже мова йде про управління підготовкою, спортивною формою футболістів. Програма має далекі цілі.

На тренувальній базі в Конча-Заспі

Хто-хто, а тренери «Динамо» чітко знали, як саме їм «тримати». «Модель», «програма» — це не просто красиві слова, які часто вживали наставники киян. У своїй повсякденній роботі вони керувалися глибокими знаннями. Звідси і результат. Слідом за успішними іграми в європейському турнірі були перемоги в матчах чемпіонату країни. Кияни одразу ж захопили лідерство. Їхня впевнена хода на внутрішній і міжнародній аренах, природно, була не зовсім звична для вітчизняного футболу останніх років, і дехто з оглядачів засумнівався: «Чи надовго?»

У традиційному футбольному огляді «Советского спорта" «Місяць за місяцем» автор квітневого коментаря, відзначаючи весняні успіхи київського «Динамо», писав: «Зараз, правда, висловлюються побоювання: чи витримають кияни на всіх фронтах (адже переважна більшість з них виступає і в складі збірної)?»

Пройшов місяць. Побоювання були марні: в травні, за кордоном, динамівці переможно завершили шлях у європейському турнірі Кубка кубків, а вдома зміцнили своє становище в чемпіонаті країни ще більше. Їхня перевага над іншими клубами була настільки очевидною, що оглядачі та вболівальники, хоча чемпіонат фактично тільки починався, дружно віддавали золоті медалі киянам. Втім, інших журналістів сумніви все-таки не залишали: «... в житті клубу настав дуже складний період, — можна було прочитати в травневому огляді «Советского спорта", — і втома від величезної напруги позначається, і випробування славою гравцям витримати буде непросто».

Гра на другому поверсі

Тренери киян і самі розуміли, що часті ігри в складі клубу і збірної могли вплинути на стан футболістів. Ось чому вони намагалися програму роботи з командою будувати на науковій основі.

Заміська база в Кончі-Заспі нагадувала експериментальний медико-біологічний центр. Тут тренери «Динамо» разом із Зеленцовим розробляли різні режими тренувань, шукали і знаходили вірні пропорції розумного чередування високих навантажень із заняттями, як вони називали, емоційного характеру. У правильності цих засобів ніхто не сумнівався. Але сама робота була не з легких. Адже команда — це одинадцять різних за характером і фізичними якостями людей. Однакове навантаження для одних футболістів могло бути максимальним, для інших — мінімальним. Для успіху же команди був потрібний тільки оптимальний варіант! Серію вправ, які пропонувалися гравцям в процесі тієї чи іншої тренувальної моделі, також слід було виконувати в оптимальний час. Адже всі 90 хвилин футболісти просто не можуть виконувати рівноцінної за тривалістю роботи. У зв’язку з цим пошук оптимальної тривалості серій ігрових вправ також здавався тренерам і їх консультанту дуже важливою деталлю.

Нарешті, істотну роль грав підбір самих вправ. Їх слід регламентувати таким чином, щоб вони за своєю координаційною структурою збігалися з грою. Інакше можна було побоюватися прямо протилежного ефекту. В одних випадках, скажімо, техніка виконання окремих елементів зростала б до високого рівню, в інших — руйнувалася або видозмінювалася.

Але і на цьому пошук не закінчувався. Адже задля того щоб скласти програму тренувальних занять, потрібно було з’ясувати: в якій послідовності застосовувати моделі? Адже інакше наставники могли вивести організм футболіста (а отже, і команду) на низький рівень функціональних можливостей. І ось тут провідну роль зіграв тренерський талант Базилевича і Лобановського: вони зуміли вникнути в суть самого процесу! Могли, наприклад, з упевненістю сказати: «Ось ті фактори, які можуть впливати не тільки на тонкощі адаптаційних механізмів в процесі тренування, але і на хід всієї гри».

Тренери киян не вживали зазвичай слів: «Запланували підготовку». Вони говорили: «Запрограмували». Що ж це таке — їхня програма? Це весь досить об’ємний комплекс роботи команди, вся робота — тренувальні моделі, їхня послідовність застосування, їхній зміст, загальний час, витрачений на всю програму, і багато іншого. Програма завжди продумувалася заздалегідь, математично розраховувалася і детально обговорювалася. Але було тут місце і для тренерської інтуїції. Зеленцов пам’ятає випадки, коли Лобановський під час обговорення нової програми вигукував:

— Стоп! Це саме та програма, яку я відчуваю... І подальші події підтверджували вірність вибору. Весь пошук відбувався не тільки на тренуваннях, а й в процесі самої гри. Тут важливу роль зіграв колектив безперечно талановитих футболістів київського «Динамо». Гра ряду провідних гравців-динамівців в 1972-1973 роках була, як то кажуть, на спаді. Математично вивірена програма, запропонована команді в наступних сезонах, і дозволила гравцям розкритися найповніше.

"Чи втримає" захисник ?!

Тренери динамівців дбали про спортивну форму своїх підопічних, а кандидат медичних наук В. Малюта, лікар В. Берковський і масажист І. Жутнік чаклували над відновлювальною фазою. Все це і допомогло киянам чудово підготуватися і впевнено розпочати сезон. Але фахівців, журналістів та й просто шанувальників київського «Динамо» постійно цікавило питання: «Що ж буде з командою далі?» Адже футбольний колектив, що складається з різних за своїми психофізичними якостями гравців, — це дуже складний організм. І, відповідно до законів біології, після тренувань і матчів забирає багато сил і енергії, потребуючи часу для відпочинку і відновлення.

Шанувальник тренерського таланту Лобановського, письменник-сатирик, лікар за освітою Аркадій Арканов, розуміючи, що порушення розумного чергування навантажень і відпочинку може призвести до тяжких наслідків, одного разу запитав Валерія Васильовича:

— Як поєднати непоєднуване?

— Так, — відповів тренер, — нам треба відпочивати на ходу. Значить, цілком природно, що з кожною конкретною командою ми будемо грати по-різному: з однією — на максимумі, з іншою — на гідному мінімумі. Але в будь-якому випадку ми повинні показувати висококласну гру. Адже глядач іде на стадіон не для того, щоб дізнатися, хто виграв, хто програв. Для цього достатньо завтрашньої газети. Він хоче отримати естетичну насолоду. «А як же відома поразка від «Пахтакора»? — запитає уболівальник. — Чому чемпіон пропустив в тому ж 1975 році в Ташкенті п’ять м’ячів?! — До слова, за погану гру в тому матчі киянам дісталося не тільки від уболівальників, але і від журналістів. «Яке щастя, — писав один з них, — що динамівці виборювали європейський Суперкубок не у ташкентської команди, а у «Баварії»!»

Як самі тренери «Динамо» пояснюють поразки команди в окремих матчах? Ось що сказав в одному зі своїх інтерв’ю журналістам «Молоді України» після закінчення сезону-75 Лобановський:

— Футбол — вид спорту особливий. Від нас вимагають тільки перемог, а такого в спорті не буває. Адже може, скажімо, олімпійський чемпіон Валерій Борзов планомірно готуватися до основних стартів, не боячись програти будь-яке другорозрядне змагання, показати не найкращий свій результат. Київське ж «Динамо» чомусь права на поразку не має. Ми ось програли одеському «Чорноморцю», «Пахтакору», московському «Динамо». Але ж ми поставили перед собою завдання стати чемпіонами країни, а не за всяку ціну перемогти ці команди. На всіх фронтах (до того ж, у кожному матчі) однаково успішно виступати не можна. На жаль, цього не розуміють не тільки деякі вболівальники, але, як не дивно, — і фахівці.

Лобановський тут правий і неправий. З одного боку, правильно, що є тактика на один матч, а є стратегія на весь сезон, і не можна вимагати від команди одних перемог. Але їх від «Динамо» ніхто і не вимагав. Хіба хто-небудь дорікав їм за поразку у другому колі від московських одноклубників з рахунком 1:2? Ні. Вболівальники і фахівці розуміли, що кияни провели цей матч гідно, в чесній спортивній боротьбі, хоча і дбали про те, щоб поберегти себе до майбутніх відповідальних зустрічей на Кубок чемпіонів і в складі збірної СРСР.

Ніхто не вельми картав киян і за поразку в Одесі. Матч пройшов цікаво, і все вирішив єдиний гол, забитий «Чорноморцем» в сітку динамівських воріт. Але всі розуміли, що зустріч ця проходила, так би мовити, на різному психологічному тлі суперників. Господарі поля вийшли на гру з невгамовним бажанням перемогти! Навіть ціною надзусиль. Киян же результат матчу менш хвилював. До Одеси вони приїхали після найважчого фінального поєдинку в Базелі на Кубок кубків і не менш важкої гри в Києві (вже в футболках збірної СРСР) з командою Ірландії. Але з «Чорноморцем» йшла бойова гра, і глядачі, повністю заповнивши трибуни стадіону, бачили цікавий футбол! До останньої секунди поєдинку ніхто з уболівальників не залишав своїх місць. Динамівців Києва, які відіграли в цьому матчі на гідному мінімумі, глядачі проводили оплесками.

А ось в Ташкенті, як стверджували оглядачі, не було і натяку на боротьбу. Після гри Базилевич (Лобановського в Ташкенті не було) проти прізвищ всіх динамівців, які грали з «Пахтакором», виставив одиниці. Уже в Києві відбулися збори команди, на якому йшла серйозна розмова. Воротаря Самохіна було відраховано зі складу київського «Динамо».

Через кілька днів після цього зібрання запитали Базилевича:

— Чому ж покарано тільки Самохіна? Адже ви з Лобановським вважаєте, що якщо матч програний, то він програний всією командою, а не одним-двома футболістами?

— Вірно, відповів він. — Ми від цього принципу не відмовляємося. Але бувають винятки, і це як раз такий випадок. З п’яти голів, пропущених командою в Ташкенті, принаймні три — на совісті Самохіна, який стояв у воротах.

— За це він і відрахований?

— Ні, ми відрахували його через те, що протягом усього сезону Самохін халатно ставився до тренувань і фактично втратив спортивну форму...

Здавалося, все передбачили тренери і ніщо не може перешкодити виконанню їх чіткої, науково обґрунтованої програми. І все ж дещо вони передбачити не могли. Маються на увазі ті ігри чемпіонату країни, в яких суперники динамівців грали досить грубо або, як кажуть футболісти, «у кістку». Ось коли дійсно з’явилася тривога: «Витримають кияни?»

Грубість вбиває футбол

Конча-Заспа. 9 травня. Тут команда проводила одне з останніх тренувань перед від’їздом до Базелю на фінал Кубка кубків. Перш ніж футболісти вийшли на поле, Лобановський провів у кінозалі коротку установку (Базилевич в ці дні був в Дубліні — дивився гру збірної Ірландії). Підбір різноманітних вправ, високі швидкості, дотепні тактичні завдання — все це зробило тренування цікавим. Не вірилося, що всього два дні тому динамівці провели в Єревані важкий матч з «Араратом». Матч, який тренери розглядали як генеральну репетицію перед фіналом Кубку кубків. «Динамо» виграло цей матч у відмінному стилі (3:2). Але це був якраз той випадок, коли перемога не тішила...

З Єревана динамівці прилетіли пізно вночі, відразу ж після гри. І Блохіна з аеропорту відвезли до лікарні, де черговий хірург наклав на ногу форварда п’ять швів: результат «зіткнення» з захисником «Арарату» Саркісяном. Лікар сказав Блохіну: «Ходити дозволяю, але обережно і небагато. Шви зніму числа 16-17, не раніше».

А судді що ?!

— Я засмучений тим, що трапилося на стадіоні «Раздан», — розповідав Блохін. — Адже «Арарат» — технічна команда, та її футболісти цілком би могли обійтися без того, що прийнято називати антифутболом.

— А що ж суддя?

— Руднєв, мені здається, робив вигляд, що нічого не бачить.

— Так, матч в Єревані пройшов для нас не безслідно, — говорив капітан динамівців і збірної СРСР Віктор Колотов. — Адже важкі травми отримали на «Раздані» і Мунтян, і Онищенко. Звичайно, хлопці намагатимуться вийти на поле в Базелі, але от питання — чи зможуть вони грати в повну силу. Хочеться вірити, що надалі матчі чемпіонату країни не будуть відрізнятися настільки відвертою брутальністю.

У футбольних звітах і репортажах про матчі 37-го чемпіонату країни досить часто зустрічалися фрази про грубість. Ратуючи за підвищення класу наших майстрів, оглядачі цілком справедливо обрушувалися на явища антифутболу. Грубість і майстерність — несумісні.

Грубість вбиває майстерність. У спеціальному журналі, який скрупульозно вели лікарі київського «Динамо», в сезоні 1975 року було зафіксовано понад 30 травм. Зауважимо, що реєструються тільки серйозні пошкодження — переломи, струси, рвані рани, важкі удари тощо. Садна й синці не беруться до уваги. Так ось, частіше за інших в журналі зустрічалися прізвища Блохіна, Онищенка, Веремєєва, Мунтяна, Колотова... Віртуози м’яча, гра яких для справжніх поціновувачів футболу була великим святом, через травми пропускали чимало матчів.

Чим же пояснити, що інші футболісти, особливо проти суперників високого класу, зробили грубість мало не стратегією і тактикою? І хто, головним чином, винен у цьому? Хто зокрема винен в тому, що напередодні від’їзду до Базеля на фінал Кубка кубків Блохін, Онищенко і Мунтян не знали, чи зможуть вони вийти на поле?

У сезоні-75 післяматчеві прес-конференції стали правилом. У них брали участь тренери, судді (приходили зазвичай всією бригадою), офіційні спостерігачі з переглядових комісій. На прес-конференціях, що проходили в Києві після ігор 37-го чемпіонату країни, не раз виникали розмови про грубість на полі, з’являлося відчуття, що головні винуватці грубої гри все-таки судді. Чому? Під час матчу динамівців Києва з «Араратом» (друге коло) суддя А. Табаков у другому таймі показав капітану єреванців Андріасяну жовту картку («за спробу вдарити ногою супротивника без м’яча» — записано в протоколі).

— А чому ви терпіли грубу гру Андріасяна в першому таймі, чому не видалили порушника з поля? — запитав Табакова один журналіст, сам суддя республіканської категорії з футболу.

— Суддя не тільки фіксатор порушень, а й педагог, — відповів Табаков. — У перерві я збирався поговорити з керівництвом команди і попередити, що якщо так буде продовжуватися, то застосую більш суворі заходи...

Ось ще один приклад. Матч динамівців Києва з «Локомотивом». Колотов проходить по правому краю, але його відверто грубо збиває з ніг Уткін (той самий Уткін, який в Одесі, як повідомляла «Комсольская правда», зірвав з грудей арбітра Карапетяна на очах у всього стадіону емблему судді всесоюзної категорії). Свисток! Арбітр Г. Баканідзе показує, що призначив штрафний удар. Порушення, як бачимо, було зафіксовано чітко. А покарання...

— Чому ви не показали Уткіну за грубе порушення жовту картку, а обмежилися штрафним? — запитали Баканідзе на прес-конференції.

— Попередження — це дуже сувора міра, — сказав арбітр. Отримав дві картки — і пропускаєш матчі. Ми, судді, повинні на поле виховувати. Я попередив Уткіна, що за таку грубість покажу картку...

Виходить, що судді дозволяють порушувати правила з педагогічних міркувань. Але ж в основу правил футбольної гри як раз і закладені педагогічні принципи! У словнику української мови одне зі значень слова «судити» (стосовно до спортивних ігор) — «стежити за дотриманням правил гри». Так що педагогіка арбітра якраз і повинна полягати в тому, щоб чітко фіксувати порушення правил і за це карати (а тим самим і виховувати!) винних. Це моє глибоке переконання не тільки як журналіста, який вже десяток років спостерігає за тим, що відбувається на наших футбольних полях, але і як судді всесоюзної категорії (правда, не з футболу, а з боксу, але ж принципи спортивного суддівства одні й ті ж) . Переконаний, що до тих пір поки футбольні арбітри замість того, щоб показати грубіянові жовту картку, будуть загрожувати йому пальцем, не вдасться викорінити грубість.

У суддівському господарстві ВКС (Всесоюзна колегія суддів) в останні роки спостерігалося явне неблагополуччя. Про це свідчили багато футбольних звітів у газетах. Тижневик «Футбол-хокей» у 1975 році присвятив цій темі навіть одну зі своїх летючок. Ті зацікавлені сторони, які взяли в ній участь, були одностайні: справа з суддівством у нас йде погано. Ось, наприклад, витяг з виступу на летучці капітана московського «Динамо» Олега Долматова, який описав епізод з матчу першого кола між динамівцями Києва і Москви, який судив М. Рубеніс:

— Розповім про випадок в кінці першого тайму. Павленко рвонувся за м’ячем у штрафному майданчику господарів поля, а його грубо зачепили і штовхнули руками в спину. Арбітр був поруч, і я, як капітан, звернувся до нього: «Товаришу суддя, ви ж бачили, що його грубо збили, чому ж пенальті не дали?» І раптом відповідь: «Попереду ще сорок п’ять хвилин, встигну дати».

Може бути, через те, що в цьому випадку порушення правил з боку киян свисток арбітра мовчав, футболіст московського «Динамо» Павленко і вирішив сам розрахуватися за образу? У другому таймі він завдав грубого удару по ногах Мунтяна.

— Я йшов з м’ячем, а Павленко вдарив мене по нозі ззаду, — розповідав Мунтян. — Від гострого болю потемніло в очах. У лікарні з’ясувалося, що сильно травмований правий голеностоп, пошкоджений нерв. Чи бачив все це суддя? Він був поруч. Ясно пам’ятаю його першу фразу, сказану мені в той момент, коли я лежав на траві: «Вставай, Володю, це я суддя»...

Динамівська "швидка допомога"

Удар по ногах ззаду... Хтось влучно зауважив, що якщо футболіст цілив по м’ячу, а потрапив по ногах, то це — грубість, але якщо він цілив по ногах і потрапляв по ним, то це вже не просто грубість, а підлість. Удар ззаду — це підлість подвійна: той, кого б’ють, цього удару не бачить! Зверніть увагу на сумний епізод матчу, про який згадав Мунтян: Павленко бив його тоді, коли киянин йшов з м’ячем. Значить, динамівець з Москви напевно цілив не по м’ячу (він-то котився попереду Мунтяна!), а по ногах. Що ж передбачають футбольні правила в подібному випадку? Тільки одне: за навмисний, умисний удар суперника — видалення з поля! Але в описаному нами випадку ми не побачили в руках у арбітра червоної картки... Мабуть, не випадково на післяматчевій прес-конференції тренери обох команд дружно дорікнули Рубеніса в зайвій благодушності. Хто знає, прояви арбітр з перших же секунд матчу рішучість і суворість, не потрапили б до лікарні з важкими травмами Мунтян і Єврюжихін. Так, судді частенько «не бачать» того, що відбувається на очах 22 футболістів, глядачів і телеглядачів. Чи не з цієї причини в сезоні-75 гравці (найчастіше з команди гостей) в пошуках справедливості дружно атакували... суддів. Зрозуміло, ми не беремо під захист тих, хто з приводу і без приводу апелював до суддів. Але часом, докоряючи спортсменам за суперечки з суддями, звинувачуючи футболістів в нетактовну ставленні до суддів, фахівці з СТК і ВКС не намагалися, на мій погляд, докопатися до першопричин подібних інцидентів. Звернемося знову до фактів. Капітан московського «Спартака» Євген Ловчєв в інтерв’ю, опублікованому в газеті «Советский спорт», торкаючись епізоду зустрічі спартаківців з «Араратом», що проходила на стадіоні «Раздан», розповідав:

— Може бути, по телевізору наша поведінка і виглядала непривабливою, але в цьому була не наша вина, а судді Крилова, який зробив вигляд, що не помітив, як після кутового удару Самвел Петросян, лежачи на землі, спочатку підгріб під себе м’яча рукою, а потім рукою ж відкинув м’яча під удар Андріасяну. До того ж, гравці «Арарата» блокували в цей момент нашого воротаря Прохорова.

— Чи допускаєте ви, що суддя міг і не побачити гру рукою Петросяна? — запитав Ловчєва журналіст.

— Припустимо, це так, — відповів спартаківець. — Але чому тоді Крилов не показав мені жовту картку або взагалі не видалив з поля за те, що я сказав йому в серцях?

... У матчі ЦСКА — «Динамо» (Київ), що проходив в Лужниках, на 10-й хвилині впав на траву Віктор Колотов, підкошений кимось із армійців. У протоколі матчу, арбітром якого був Мкртчян, не залишено ніяких згадок про це. А капітан київського «Динамо» і збірної країни Колотов після цієї гри більше місяця не з’являвся на полі. Діагноз? Перелом!

Деякий читач може засумніватися в правильності діагнозу (перелом все-таки!). Коли Колотов знову вийшов на поле, я уточнив у лікаря команди Малюти:

— У Віктора дійсно був перелом?

— Можете переконатися в цьому самі, — відповів лікар і простягнув рентгенівського знімка. Тільки новітні методи лікування допомогли настільки швидкому поверненню до строю важко травмованого футболіста.

Чи потрібні ще приклади результатів подібного роду суддівської педагогіки? І чи треба пояснювати, що подібними діями судді роблять ведмежу послугу не лише постраждалим, загальному класу нашого футболу, а й... самим порушникам футбольних законів? Адже футбольні грубіяни косять і зносять своїх візаві тому, що суддя до пори до часу (скажімо, до перерви, як Табаков) дозволяють їм так грати. Навіщо ж грубіянові удосконалювати справжню футбольну майстерність, коли у внутрішньому чемпіонаті такі арбітри, як Рубеніс, Баканідзе, Табаков, Крилов (і інші!), дозволяють користуватися прийомами антифутболу?

Динамівці Києва (читай: «гравці збірної СРСР») чимало разів говорили, що в міжнародних матчах з такими сильними професійними клубами, як «Ейндховен» або «Ейнтрахт», не отримали жодної травми. А в іграх чемпіонату країни що ні матч, то нові пошкодження. Мабуть, вся справа знову-таки в суддівстві. Після матчів з «Ейнтрахтом» та «Ейндховеном» динамівці пішли з поля без травм не тому, що суперники грали коректно виключно з доброї волі, а тому, що арбітри просто не дозволяли футболістам грати інакше. І преса дружно зазначила чітку роботу цих суддів. А згадайте фінал чемпіонату світу 1974 року! Англійський суддя не чекав другого тайму (як Рубеніс в матчі динамівців Москви і Києва), а на першій же хвилині призначив за фол проти Кройфа... пенальті. У матчі на Кубок європейських чемпіонів не встиг захисник грецького «Олімпіакоса» Глезос звалити на землю Блохіна, як арбітр Матіас (Австрія) тут же показав грекові жовту картку.

— Не можна прощати грубість, тим більше проти таких майстрів, як Блохін, — сказав Матіас після матчу. — Треба припиняти її відразу ж!

Радянські команди в останні роки все частіше і частіше виступають на міжнародній арені. Природно, і сильні закордонні клуби тепер часті гості наших стадіонів. Ці зустрічі, як правило, судять кращі європейські арбітри. Спостерігаючи за ними, ми відзначали (і це визнавали футбольні фахівці), що більшість наших суддів ще багато в чому поступаються закордонним колегам. Поступаються насамперед в головній якості судді — принциповості. Адже не зафіксував суддя Карапетян ні в протоколі, ні в суддівському рапорті вчинку Уткіна, який зірвав у нього із сорочки емблему! А суддя Баканідзе приховав інцидент, що стався в суддівській кімнаті бакинського стадіону, де тренери сімферопольської «Таврії» обрушили на нього потік нецензурної лайки (про що писала газета «Советский спорт»), не відобразивши цього ні в рапорті, ні в протоколі.

В одного на очах усього стадіону зривають з сорочки його емблему, на іншого в суддівській кімнаті обрушується потік нецензурної лайки, а вони знову і знову виходять з суддівським свистком на поле. Незрозуміло тільки, що приваблює цих людей в роботі футбольного судді...

«Захистіть футбол від грубості!» — вимагають читачі, що надсилають свої листи до редакцій газет і журналів. Деякі з них пропонували навіть «… внести до футбольних правил нові пункти, які б чітко передбачали, яке покарання слід накладати за ту чи іншу провину…» (лист читача А. Немирова з Макіївки, який було опубліковано в «Комсомольской правде»). Але чи треба їх придумувати? Чи не краще арбітрам просто бути... суддями, а не брати на себе ще й роль педагогів, тобто обмежитися одним суддівством, ще не звалюючи на себе добровільно інші функції? Адже не можна підміняти один рід діяльності іншим. І таким арбітрам, які (нехай навіть в першому таймі!) дозволяють бити по ногах, косити і рубати справжніх майстрів м’яча, з нашим футболом не по дорозі.

х х х х х

А наостанок з вдячністю багатьом за увагу до блогу і до моєї творчості, наведу слова, які написав один з вас після знайомства з публікацією:

Витоки психології переможців ...

Подумки аплодував коментарю форумчанина:

"Буває так, що перемог ще нема, а психологія переможців вже є. Це досягається належною підготовкою і впевненістю в своїх силах".

Чудові слова! З моєї точки зору, так і було тоді, в середині сімдесятих, в тих легендарних двох сезонах ...

Деві Аркадьєв,

8 серпня 2020 року,

Філадельфія.

Подписывайтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Только самые горячие новости