Регистрация, после которой вы сможете:

Писать комментарии
и сообщения, а также вести блог

Ставить прогнозы
и выигрывать

Быть участником
фан-зоны

Зарегистрироваться Это займет 30 секунд, мы проверяли
Вход

На стадіон як на свято...

2020-08-12 20:45 На стадіон як на свято...

2 квітня 1975 року. Київ. Відбірковий матч чемпіонату Європи збірних СРСР і Туреччини. Радянська команда перед грою (зліва направо): Володимир Мунтян, Володимир Трошкін, Володимир Онищенко, Анатолій Коньков, Віктор Матвієнко, Олег Блохін, Володимир Веремєєв, Стефан Решко, Михайло Фоменко, Євген Рудаков, Віктор Колотов.

Не дивуйтеся заголовку, шановні колеги-форумчани. Слава Богу, на цьому сайті ще чимало тих, хто пам'ятає, що в 1975-му, славному в історії нашого клубу році, на стадіон люди йшли як на свято. Саме про це розповідає чергова глава моєї першої книжки Два сезони, яка, нагадаю, готується до перевидання українською мовою.

х х х х х

Одягнувши футболки збірної

У багатьох репортерів за довгі роки знайомства з Базилевичем і Лобановським склалося враження, що вони не люблять давати інтерв’ю. Одного разу питання до тренерів так і було сформульовано:

— В журналістських колах часто говорять, що ви всіляко уникаєте інтерв’ю тощо. Чи не могли б ви пояснити, в чому тут справа? — Із задоволенням пояснимо! — відповіли вони. — Для нас це — питання питань. Життя спортивних тренерів таке, що, хочуть вони того чи ні, а говорити з журналістами все-таки доводиться, хоча інтерв’ю для наставників дуже небезпечні. Чому? Хвалитися, видавати якісь прогнози — значить гадати на кавовій гущі. Замовчувати про щось, що цікавить людей, — значить ображати читачів. Відповідати на питання нічого не значущими банальними фразами — теж нетактовно. А професія спортивного тренера, зокрема у великому футболі, така, що вся підготовка команд до змагань, особливо коли вони беруть участь в міжнародних турнірах, пов’язана з певними таємницями. Вони-то найцікавіші в житті футбольного колективу, і про них би дуже хотілося розповісти шанувальникам нашої команди. Але ж всі ці таємниці — в лабораторному процесі, і ще невідомо, що вийде. А вже що вийшло, знають і так всi. Ось в чому труднощі цих інтерв’ю.

Але в новому сезоні старшим тренерам, можливо, більше, ніж їм того хотілося б, довелося відповідати на запитання журналістів. Розмовляти з представниками преси вони тепер повинні були як тренери збірної команди Радянського Союзу.

Їхні принципи роботи з головною командою країни, зрозуміло, залишилися ті ж, що і в клубі. З інших команд вони вирішили запрошувати тільки тих футболістів, які за своїми тактико-технічними можливостями підійдуть під модель гри, яка склалася в динамівському клубі. Таких гравців знайшлося небагато: воротар московського «Динамо» В. Пільгуй, захисники В. Голубєв («Зеніт») і В. Звягінцев («Шахтар»), форвард з «Пахтакора» В. Федоров.

— Як ви розцінюєте перспективи збірної в новому сезоні? — запитали журналісти у наших тренерів за тиждень до першого офіційного матчу.

— Щоб говорити про перспективи, треба для початку виграти відбіркові ігри чемпіонату Європи: 2 квітня — з турками і 18 травня — з ірландцями, — відповів Лобановський. — Положення у команди в підгрупі важке. Єдина гра — і та закінчилася поразкою з великим рахунком.

— Важке, але не безнадійне, — додав Базилевич.

— Що ви знаєте про своє першого суперника?

Лобановський:

— Про турецьку команду нам практично нічого невідомо. Хіба що з газет...

У цій позиції, як кажуть шахісти, положення керівників турецької збірної було краще. Я вже розповідав, що старший тренер збірної Туреччини Д. Озарі разом зі своїми гравцями приїжджав до Бурси дивитися перший матч київського «Динамо» з «Бурсаспором». До того ж, другий тренер турецької команди Ч. Гюлер дивився в Києві і матч-відповідь футболістів Бурси з динамівцями. Одним словом, наші суперники бачили в справі і виїзну, і домашню моделі гри киян.

Наставникам турецьких футболістів не довелося особливо турбуватися і про спортивну форму команди: чемпіонат Туреччини був в самому розпалі. До того ж, збірна країни, складена з футболістів дев’яти професійних клубів, в березні провела безпрограшну серію контрольних матчів. Серед тих, хто програв виявилися, наприклад, футболісти Болгарії (2:5), Австрії (0:1).

Збірна Туреччини прилетіла до Києва за три дні до поєдинку. Підтримати свою команду прибуло і близько п’ятисот уболівальників, а турецьку пресу представляв цілий корпус журналістів, фотокореспондентів, радіо- і телекоментаторів. Був серед них і відомий у минулому воротар «Галатасарая» і збірної Туреччини Шерен Тургай. Він представляв стамбульську газету «Мілліет». Під час одного з тренувань турецької збірної президент федерації футболу Туреччини Хоса Полат не без задоволення сказав, вказуючи в сторону Тургая:

— Наш Яшин!

Цікаво було дізнатися у колеги з Туреччини: про що був його перший репортаж, переданий з Києва? І я запитав про це Тургая.

— Я продиктував статтю про те, — відповів Шерен, — що погода в Києві така ж сонячна, як в Стамбулі, що тут прекрасне місто і чудовий стадіон, що тренер збірної Туреччини Джошкун Озарі задоволений настроєм наших гравців...

— А ваш прогноз?

— Нічия.

Так, турки приїхали за нічиєю, але нашу збірну влаштовувала тільки перемога. Різні завдання, що стояли перед суперниками, продиктували і відповідну тактику: господарі поля майже весь перший тайм провели в атаці. Турки змушені були більше захищатися. Вже на перших хвилинах Блохін, прорвавши кільце з трьох захисників, в падінні пробив м’яча повз турецького воротаря Сабрі, який вибіг назустріч, але захисник Алпаслан у відчайдушному кидку вибив м’яча з лінії порожніх воріт. Були близькі до мети Онищенко, Мунтян, Коньков. Рахунок же радянські футболісти відкрили після пенальті, який шотландський арбітр Р. Девідсон призначив за фол проти Блохіна. Чітким ударом одинадцятиметровий реалізував Колотов.

У другому таймі турецькі захисники знову грубо обійшлися з Блохіним, і суддя вдруге показав на одинадцятиметрову позначку — рідкісний випадок для матчів такого рангу! Колотов знову у м’яча. Удар — гол.

Закінчувався другий тайм. Наша збірна атакувала, а рахунок залишався незмінним. 100 тисяч уболівальників, що прийшли в той день на зустріч зі збірною-75, дружно вимагали: «Шайбу!». І ось нарешті Володимир Онищенко майже біля центрального кола добре перехопив м’яча, адресованого турецькому гравцеві. Наш форвард змістився вліво і зіграв в «стінку» з Буряком. Останній прострілив уздовж воріт, і Олег Блохін чітко замкнув передачу. Вся комбінація була розіграна злагоджено і швидко. 3:0!

Це була дуже важлива і довгоочікувана перемога. Глядачі отримали справжнє задоволення від гри радянської команди. Фахівці, рецензувавши матч, відзначили і хороший рух наших футболістів, і продуману тактику, і гостроту в атаці. Але головним чином оглядачів вразило інше: вони не пам’ятали, «… щоб коли-небудь будь-яка наша команда 2 квітня виглядала настільки ж тренованою, котра володіє запасом сил на всі півтори години...»

Перший свій офіційний матч збірна-75 провела в такому складі: Рудаков, Коньков (Буряк, 69), Матвієнко, Фоменко, Решко, Трошкін, Мунтян, Онищенко (Федоров, 80), Колотов, Веремєєв, Блохін.

18 травня, знову в столиці України, головна команда країни тримала іспит у другому відбірковому матчі чемпіонату Європи. Суперниками наших футболістів були ірландці. І знову на київському стадіоні не виявилося вільних місць.

... Футболісти збірної Ірландії прилетіли до Києва в чудовому настрої: всю дорогу від аеропорту Бориспіль до готелю «Київ» вони співали веселі пісні під акомпанемент гітари. Правда, офіційні керівники ірландської делегації, зійшовши з трапу літака, ухилилися від інтерв’ю. Своїх футбольних босів виручив граючий тренер збірної Ірландії Джон Джайлз (гравець англійського клубу «Лідс», фіналіста Кубка європейських чемпіонів). Прямо в аеропорту він охоче відповів на питання журналістів.

— Чи вдалося вам зібрати всіх найкращих ірландських футболістів або хтось залишився вдома?

— Всі наші зірки тут. Для англійських клубів, в складі яких виступають кращі майстри ірландського футболу, сезон закінчений, і у нас не було проблем в комплектуванні збірної. На мій погляд, команда, яка прилетіла до Києва, — найсильніша за останні роки.

— На що ви розраховуєте?

— Прагнутимемо використовувати всі свої можливості. Втім, і нічия нас влаштує.

На думку Базилевича, який літав до Дубліну на відбірковий матч чемпіонату Європи Ірландія — Швейцарія (2:1), ірландські футболісти були в такому стані, що у нас прийнято називати піком спортивної форми. Найнебезпечнішим з ірландців був, зрозуміло, їх центральний нападаючий Гівенс, що послав у першому матчі три м’ячі в ворота радянської збірної.

Нелегке випробування чекало на футболістів київського «Динамо», які надягли в той день футболки збірної країни. Адже гру в Києві від матчу в Базелі, звідки кияни повернулися з Кубком володарів кубків, відокремлювали всього чотири дні, причому один з них пішов на дорогу. Чи вдасться нашій команді в грі з ірландцями зберегти той емоційний настрій, який вів її до перемоги над «Ференцварошем»? Адже радянським футболістам потрібна була тільки перемога. І збірна СРСР здобула її.

Всі наші сумніви і тривоги розсіялися з перших же хвилин гри: господарі поля грали азартно, весело, з задоволенням, а голи були окрасою цього свята великого футболу. Перший гол був забитий вже на 12-й хвилині, коли Веремєєв з Блохіним просто артистично обіграли ірландський захист. І другий гол був забитий з подачі Веремєєва: м’яч летів по дузі низько над землею, і Колотов в прекрасному, прямо-таки бриючому польоті, головою послав його до сітки ірландської збірної.

Початок цього "польоту" капітана київського "Динамо" і збірної Радянського Союзу - 1975 Віктора Колотова в матчі з ірландцями

Зупинися мить, ти прекрасна!

1975 СРСР - Ірландія 2: 1. Голи Блохіна і Колотова (кінохроніка).

Тільки хвилин за десять до фінального свистку гості забили гол престижу. Після цієї важливої перемоги збірна СРСР — Рудаков, Трошкін, Коньков, Фоменко, Матвієнко, Мунтян (Решко, 46), Веремєєв (Федоров, 48), Колотов, Буряк, Онищенко, Блохін — нарешті могла з оптимізмом дивитися в майбутнє. І знову, відзначаючи хорошу гру головної команди, оглядачі віддали належне київському «Динамо», якому було довірено роль збірної країни. Динамівці в матчі з ірландцями не просто перемогли команду, складену з зірок англійських професійних клубів, радянські футболісти обіграли своїх суперників у відмінному стилі!

У червні збірна країни, яка на цей раз полягала тільки з гравців київського «Динамо», провела в Лужниках товариський матч зі збірною Італії. «Скуадра Адзура» матч програла з рахунками 0:1 (гол забив Коньков), але після гри, відповідаючи на численні запитання журналістів, капітан італійської збірної знаменитий Факкетті сказав, що він не дуже засмучений поразкою, «бо до цього призвели дії суперника, який виступав краще, що виглядав командою більш зіграною, вмілою, міцніше збитою». До слова, ще в аеропорту в перших же своїх інтерв’ю італійці сказали чимало приємних слів на адресу київського «Динамо». А Факкетті порівняв гру нашої команди зі знаменитим «Аяксом» часів його розквіту...

... 10 жовтня команда вилетіла до Цюріха, де через два дні вона мала пройти відбірковий матч чемпіонату Європи зі збірною Швейцарії. Уже по тому, як зустрічали радянських футболістів і скільки місця відвели їм швейцарські газети, можна було судити, як зріс авторитет збірної СРСР. Цей матч мав велике значення для розподілу місць у шостій відбірковій групі європейської першості. На той момент лідерами в ній були ірландські футболісти, які набрали п’ять очок після п’яти зустрічей. Наша команда відставала від збірної Ірландії на одне очко, але мала одну гру в запасі. Команда Туреччини — чотири очки після чотирьох ігор. Останнє місце займали швейцарці, які набрали в чотирьох зустрічах три очки. Для них матч зі збірною СРСР був останнім шансом в боротьбі за перемогу в підгрупі. Тренер збірної Швейцарії Ріпі Хюссі весь сезон уважно стежив за виступами нашої команди і напередодні поєдинку в Цюріху заявив журналістам, що добре вивчив своїх суперників.

— Я не знаю тільки одного, — сказав Хюссі, — хороший чи поганий у них воротар. Думаю, ми це перевіримо...

Господарі поля в цьому матчі дійсно три-чотири рази перевіряли Євгена Рудакова. Особливо запам’ятався момент, коли наш голкіпер після удару головою Жандюпе в чудовому стрибку буквально витягнув м’яча з «дев’ятки». Безпомилково діяв він і в інших складних ситуаціях. Після цієї зустрічі преса дружно відзначила хорошу гру стража збірної країни. Рудаков — який три сезони поспіль стояв у воротах київського «Динамо» майже без заміни! — і раніше відрізнявся тим, що у відповідальних матчах вмів зібратися, діяв гранично чітко і впевнено. І все ж в Цюріху, на його власну думку, Євген провів один зі своїх кращих матчів. Думаю, що на гру воротаря вплинула не тільки надмірна відповідальність швейцарського поєдинку. Справа в тім, що у складі збірної країни разом з ним до матчу в Цюріху готувалися воротарі О. Прохоров («Спартак») і В. Астаповський (ЦСКА), яких наші телекоментатори протягом усього сезону хвалили навперебій, називаючи головними претендентами на приз журналу «Вогник». Але ворота збірної тренери і на цей раз довірили 33-річному Рудакову, і він блискуче довів, що його ще рано списувати...

Швейцарці матч програли. Все вирішив єдиний гол, який Володимир Мунтян забив на 78-й хвилині. Але цікаво, що, коментуючи наступного дня по місцевому телебаченню відеозапис матчу, гравці збірної Швейцарії Фішбах і Боттерон, а також їхній наставник Хюссі не виявили і тіні смутку. Не лаяла свою команду і преса.

«Швейцарці віддали все, що могли, — писав, наприклад, цюріхський «Спорт». — Команда заслуговує на компліменти за бойові якості і нескінченне бажання все-таки виграти. І це нам приносить радість...»

Раділи, як бачите, ті, хто програв: в Москві після товариського матчу — італійці, в Цюріху — швейцарці. У футбольній Європі відбулася певна переоцінка цінностей, і поступитися перемогою з різницею в один м’яч у поєдинку зі збірною Радянського Союзу було досить пристойно.

Для збірної СРСР ця гра з командою Швейцарії була примітна тим, що наші тренери ввели до складу команди нових футболістів. У Цюріху в поєдинку брали участь: Рудаков, Трошкін (Решко, 31), Фоменко, Звягінцев, Ловчєв, Коньков, Веремєєв, Мунтян, Онищенко, Буряк (Сахаров, 68), Блохін.

— На цей раз у збірній зіграли футболісти з чотирьох команд, — сказав після матчу спеціальному кореспондентові «Правди» Лобановський. — Хороші футболісти у нас є в декількох клубах. Значить, весь наш футбол зробив крок вперед.

Матч-відповідь збірних СРСР і Швейцарії відбувся в Києві 12 листопада. Тисячі уболівальників в цей холодний осінній день йшли на стадіон як на свято. Для радянських футболістів матч мав особливе значення: за тур до закінчення групового турніру вони отримували можливість (в разі перемоги) стати недосяжними для суперників. Швейцарці ж готувалися до гри, як то кажуть, з легким серцем — їм вже не на що було розраховувати. Ось чому їх тренер Хюссі говорив напередодні зустрічі, що його хлопці будуть атакувати і намагатися показати хороший футбол. Мабуть, в розрахунку на цікаве футбольне дійство разом з командою до Києва прилетіло близько 400 швейцарських уболівальників і майже два десятка журналістів з Цюріха, Базеля, Лозанни.

На установці тренери збірної СРСР теж націлювали команду на атаку. «Пресинг на їхній половині! — говорили тренери. — Атакуйте флангами, більше ударів по воротах».

Свисток арбітра — і білі футболки (форма радянської команди) вихором закружляли на швейцарській половині поля. Воротар гостей Бургенер відразу ж запрацював з повним навантаженням. Але навіть відчайдушні його кидки і самовіддана гра оборони швейцарців не врятували їх від поразки з великим рахунком 4:1! Двічі відзначився Онищенко, по голу забили Коньков і Веремєєв.

Після цієї перемоги мета була досягнута: збірна команда СРСР, достроково посівши перше місце в шостій відбірковій групі, першої з 32 національних команд континенту вийшла до чвертьфіналу чемпіонату Європи.

Останній офіційний матч нашої команди, проведений 25 листопада в Ізмірі зі збірної Туреччини, був, як то кажуть, чистою формальністю і вже нічого не міг змінити. Радянські футболісти більшу частину часу контролювали м’яча. І якби не прикра помилка (відбиваючи одну з контратак турків, Решко в падінні зрізав головою м’яча у свої ворота), господарі поля навряд чи забили б гол престижу. Але гол є гол. Хоча взагалі-то гра нагадувала радше водне поло: після проливного дощу, який не припинявся і під час матчу, поле стадіону імені Кемаля Ататюрка перетворилося в одну величезну калюжу. Не дивно, що, граючи по щиколотку у воді, кияни (в цьому матчі, крім динамівців, у збірній був лише Звягінцев з «Шахтаря») втратили головного свого козиря: реактивну швидкість несподіваних атак і контратак.

... Збірна команда країни, яку тренували О. Базилевич, В. Лобановський і Ю. Морозов, рівно провівши сезон, виконала поставлені перед нею завдання. Але справа, мабуть, не тільки в перемогах і набраних очках. Важливо інше: європейська преса в самих захоплених тонах заговорила про гру радянських футболістів! Ось що, наприклад, писав популярний англійський спортивний щомісячник «Уорлд сокер»:

«Виключно майстерна, швидка, різноманітна гра радянської команди заінтригувала всіх. Як зуміла вона так перетворитися за такий короткий відрізок часу? І де тепер її місце в європейській табелі про ранги?»

А що думали про свою гру самі переможці?

Мунтян:

— Команда радувала своєю волею до перемоги і пристрасним бажанням відновити престиж нашого футболу.

Рудаков:

— Збірна-75 відрізнялася від тих, за які я виступав у минулі роки, своєю грою. Мені з воріт добре видно: тепер хлопці грали, підкреслюю, грали в футбол, а не виконували непосильну працю протягом двох таймів, як бувало раніше...

Базилевич:

— Приємно, що експеримент, коли клубна команда представляє фактично збірну країни, пройшов успішно і виправдав себе. Адже нам на самому початку року співчували і висловлювали подив тим, що ми звалили на плечі київського «Динамо» настільки непосильну ношу.

Лобановський:

— Наше становище ускладнювалося тим, що у нас не було і найменшого права на помилку. Тепер, коли хвилювання позаду, не можна не сказати доброго слова про футболістів, які розуміли важливість завдання і зробили все для перемоги. Адже втрата на перших порах навіть одного очка могла перекреслити всі наші плани...

х х х х х

Повторюю те, про що вже писав. Поки рукопис в роботі, запрошую взяти участь усіх, хто не байдужий до історії достовірно легендарного клубу. На форзаці перевиданої книги може бути розміщена реклама або названі можливі інвестори. Почав адже цю справу, не маючи на те ніяких засобів...

Деві Аркадьєв,

12 серпня 2020 року,

Філадельфія.

Подписывайтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Только самые горячие новости

12.08.2020, 20:45
Devi
Автор:
(Devi)
Статус:
Эксперт (7370 комментариев)
Подписчиков:
143
Медали:
Выбор редакции × 22

Еще на эту тему

Лучшие блоги
Loading...
Пополнение счета
1
Сумма к оплате (грн):
=
(шурики)
2
Закрыть