Що ж таке... політика

Політика нині, як і завжди, слово актуальне для суспільства. Щоб дізнатися, шо ж це таке, можна подивитися у словник. Чи запитати когось з активних учасників цього процесу. А можна і собі самому знайти якесь слово відповідне. Ну, наприклад, слово – вплив...

Скажімо, у країни в цілому і у вас персонально є якісь проблеми.

Ну, це коли політика вдала. І цим самим політик чи політики здійснюють свій вплив на виборця. Чи активно керуючи. Чи активно висловлюючись – ні, так керувати містом чи країною не можна!

А перемовини – це теж... політика. Скажімо, сидять собі переговорники та й думають – а коли ж ці, блін, вояки, що незважаючи на перемир’я, нас обстрілюють і обстрілюють... припинять свою ідіотську стрілянину?! Хочеться постріляти, то ішли б на полігон та й стріляли б, поки не посиніють...

А переговорники з іншого боку думають інакше – а коли ж ці... ну, дуже вже незалежні від усіх діячі нарешті усвідомлять, що шукати щось привабливе на гнилому Заході не варто. Коли ж нарешті вигукнуть – давайте мерщій відроджувати радянську імперію?! Бо ми ж так за нею скучили... Бо сяйво кремлівських зірок – це ж така приваблива річ!

Тобто думки у переговорників досить різні. І дійти до думки спільної їм важко. І чи взагалі удасться.

А оце нещодавно ознайомився з публікацією у газеті «Бульвар». З публікацією, що звернула увагу на себе. І що ж там?! Інтерв’ю маріупольского мера Вадима Бойченка Дмитру Гордону.

Ну, Дмитро Гордон – досвідчений журналюга, який уміє витиснути зі свого співрозмовника і те, що той збирався сказати, і те, що казати і не збирався. Отож розмова була відверта і переконлива.

Скажімо, звертали увагу на себе такі слова Вадима Бойченка:

– Я ставлю собі завдання, щоб моє місто стало дійсно вітриною відновленого українського Донбасу. І я в це вірю. Я цим живу. Я вважаю, що необхідно прописати чіткі правила управління громадами, має бути механізм щодо того, що ж таке «прозорість» і «відкритість», що таке «ефективність управління», що таке «орієнтованість громади».

І ще такі слова маріупольського мера:

– Я хочу перезавантажити місто, його перехід з індустріального в постіндустріальний стан. Я хочу побудувати класну набережну. Щоб люди там гуляли і бачили не Жданов радянського періоду з «Маленької Віри», а сучасне, класне, європейське місто, у якому хочеться відпочивати, куди влітку хочеться приїхати на море.

І схоже, що слова Вадима Бойченка з реальними справами не розходяться. І щодо прозорості і відкритості теж мовилося не даремно.

Бо складається враження, що люди і країни, що хочуть Україні допомогти, дають зрозуміти: допоможемо у випадку прозорості і відкритості використання наданої допомоги. Щоб допомога сприяла вирішенню українських проблем, а не поповненню кишень... нечесних політиків і чиновників.

Отож і зміни щодо побудови територіальних громад починаєш сприймати дещо інакше. Як можливість точкової (тобто більш прозорої!) допомоги Україні для вирішення існуючих проблем.

Чи будуть подібні факти переконливими для перемовників – з того боку... Мабуть, ні! А для людей, що живуть неподалік від фронту – з того і з того боку... – безперечно, будуть. Тому це... теж політика.

Отож що таке політика? А у неї немало... і облич, і граней! І головне, щоб вона була переконливою і для виборців, і для бурхливої течії наших неспокійних буднів.