Перемога без тріумфу

Вітаю всіх вболівальників Динамо, бо нарешті те, про що ми мріяли чотири роки, збулось. Ми знову в ЛЧ. Уже за це потрібно сказати «Дякую» домнулу Луческу (Хоч і думаю, що Динамо Хацкевича/Михайличенко, маючи такого Гента, вийшла б до цього турніру).

Але, чесно кажучи, Динамо від Луческу грає все ж таки цікавіше.

А сьогодні цих самих гравців, на яких багато з нас котили бочку, при більш – менш здібному тренері вийшли в ЛЧ й ми їм співаємо осанну, хвалимо, немовби вони з Луческу здійснили подвиг, як 300 спартанців з царем Леонідом.

Це знову і знову підтверджує вбивчий факт, що менеджментом Динамо втрачено майже два десятиріччя. А те, що ми мали з Ребровим, наш власник – президент самовпевнено угробив, наплювавши на трьохрічну роботу пана Сергія.

Та давайте й сьогодні ще не співати осанну, бо , як показав другий тайм, праці ще не міряно. Для початку: ніякий, здавалось би, Гент, вчора, як повідомляє сайт УЄФА, наніс 20 ударів по нашим воротам, з них 12 в рамку воріт. А Челсі, про якого ми з придихом говорили: «Це ж Челсі!!!», вигравши у нас в Києві в березні 2019 р., спромоглось нанести лише 14 ударів, попавши в ствір воріт тільки 8 раз.

Подумайте, хто такий Челсі і хто такий Гент. Голіаф і бандерлог. Та цей бандерлог зумів 12 раз попасти по воротам Динамо, змусивши крутитись Бущана, немов білка в колесі. Я б на місці Суркіса представив Бущана до звання Герой України або, на худий кінець, Герой Києва чи хоча б Кончи Заспи.

Друзі, більшість з нас вважає, що найкрашим в грі є рахунок на табло, але грати лише 20-30 хвилин, як вчора грало Динамо, є злочином для футболу, тим більше, якщо ми не хочемо, щоб нас виносили вперед ногами більш сильні команди в ЛЧ.

Не повинен наш захист давати розстрілювати свої ворота, надіючись на воротаря. Не повинен. Не мав права. Але він давав це робити. Й як би ми не оправдовували команду, що це вже було при рахунку 3:0, подумайте, а якби залетіли чотири мячі в сітку наших воріт, що б ми говорили. А вони могли залетіти, бо так, як вчора Гент у другому таймі, нас в останнє возили той же Челсі та Аякс.

Й ще одне. Не здається Вам, колеги, що в Динамо ще не поставлена та гра, про яку можна сказати, що вона осмислена. Поки гра Динамо – це гра інстинктів. Як це, наприклад, було з першим голом. Давайте, радіючи, не забувати, що з трьох голів два забиті з пенальті. Це добре, що арбітр, поляк, давав ці пенальті. Не скажу, що вони були ліві. Ні. Але що б Ви сказали, як би пенальті за таку гру рукою (випадок з Пластуном) поставили нам? Та цей сайт би зірвався нашим обурення з силою 20-30 кілотонн тротилу.

Й ще одне, випускаючи Циганкова й Вербича, на мою думку дилетанта, Луческу зробив помилку, яка лише через блискучу гру Бущана не стала фатальною. Суть в тому, що після третього пропущеного гола Гент почав давити нас так, що потрібно було випускати, не атакуючих гравців, а гравців більш вправних в захисті. Коли виходили Циганков з Вербічем, вже було ясно, що Гент зловив свою гру. Зловив тому, що на мій погляд ті ж Родрігес й Шапаренко випадали з гри (вони ще в першому таймі не вражали) і їх потрібно було міняти. Але Вербич й особливо Циганков – це гравці позиційної атаки та Динамо на момент їх виходу на поле вже нікому було вести позиційну атаку. Втомленого Шапаренко, який все частіше й частіше втрачав мяча, чомусь замінили дуже пізно й не на Шепелєва, що вміє й захищатись й вести атаку, а на Андрієвського, який при всій повазі до нього, не має таких властивостей. Сидорчук же, який креативив в першому таймі, в другому втомися й зник з горизонту, як бригантина Флінта після атаки іспанської галери. Тому вихід Циганкова з Вербичем не посилив гру, а лише послабив її, бо ці два гравці не для гри в захисті, а для ведення позиційних атак, про які Динамо після забитого третього голу вже не думало.

Й ще одне. Точність передач Гента була кращою, чим цей показник в Динамо. Лише 76% передач Динамо у вчорашньому розгромно вигранному матчі були точними. 76% - це показник колгоспної команди середини 60-их. Той же Гент мав 83%. Не може команда нашої мрії так грати. Не має права.

І останннє. Стандарти біля наших воріт – це погром Червоної Армії в червні – липні 41 року. Від одного слова «кутовий» у болільників Динамо вже дрижить голова, трясуться ноги, шаленіє серце, а руки тянуться до валер’янки чи за чимось більш міцним.

Тому давайте відкладемо нинішні переможні емоції і якщо не задумаємось над вищесказаним зараз, то підготуйте гнівні фрази уже сьогодні. Хоч, якщо для пана Суркіса є головним гроші за участь в ЛЧ, то й так зійде.

А поки з перемогою… Не тріумфуючи...

З повагою,
Скіф.

P.S. Дуже хочеться в груповому етапі зустрітись з командою С. Реброва.