Петракову: якщо ти йдеш проти усього світу та здорового глузду зокрема і не викликаєш до збірної чи не найкращого гравця італійської ліги, то ти просто зобов'язаний вигравати такі матчі, як з боснійцями. Інакше це самодурство! Вперте самодурство!
Петракову: якщо ти вважаєш, що контроль м'яча - це не наш стиль, у тебе "своя тактика, під яку не всі підходять", а на ділі ти просто граєш на контратаках (і це з ким?
з боснійцями! і де? вдома!), то це не футбол майбутнього. Це футбол минулого, загорнутий у красиву обгортку з написом "ми будемо швидко виходити в атаку" зі стертим закінченням "завжди однаково". Своїм обмеженим поглядом на тактику ти обмежуєш дії футболістів. А вони уже відчули смак гри в інший футбол з попереднім наставником. І вони можуть грати в інший футбол. То що ж ти робиш? І чого вперто добиваєшся?Петракову: якщо ти жалієшся, що "немає ким замінити", що "гравці на полі втомилися", "заміни вимушені, а тому не змогли грати як хотіли", то, повертаючись до першого абзацу, чому не викликати до збірної того/тих, хто б підсилив гру? і, повертаючись до другого абзацу, чому під час гри не змінювати тактику, даючи перепочинок вінгерам у їхніх постійній, одноманітній, фізично затратній біганині? Застав бігати суперника за м'ячем, а не своїх футболістів. Звичайним перепасовуванням захисників між собою (з постійними пасами додому) уже нікого не здивуєш і це не рятує ситуацію.
Петракову: у грі з фінами (в другому таймі) ти зарядив рушницю, а в грі з боснійцями вистрілив у власну ногу. Рана, на щастя, ні для тебе, ні для нас, вболівальників, ще поки не смертельна, але перестань стріляти собі по ногах - їх у тебе лише дві. Одну ти вже собі поранив. Якщо пораниш другу, жодне корчення від болю ("мене не підтримують"), скиглення на прес-конференціях ("мене всі ненавидять"), післяматчеві словосполучення "перепрошую, що не виграли" уже не сприйматимуться адекватно.
Отож бо, пане Петраков: будь адекватним (чи стань ним), глянь реально на речі, перегорни сторінку з образами і бундючністю. Зроби все правильно, або хоча б спробуй це зробити. Зроби так, щоб в кінці цього футбольного відбору ти міг сказати "Я все зробив, що міг. Я переступив через власну біль, образи від футболістів, необ'єктивність вболівальників." І, що головне, ми, вболівальники, тобі повірили. Незалежно від підсумкового результату.
Україна forever.
это Малиновский что ли?
мвахаха))))
вы, юноша, будете разочарованы, но как только погаснет эта "Аталанта" Гасперини (а процесс, кажется - уже пошел) погаснет и посредственный футболист с прекрасной левой Малиновский
прошедшая весна была его звездным часом, причем заслуги там на 90% тренера ,а не Руслана
"Результат матчу, у якому ми повинні були брати максимальну кількість очок, цілком закономірний. Суперник створив команді Петракова багато проблем. Боснійці мали не менше гольових моментів, ніж збірна України. На жаль, виконувач обов'язки головного тренера не помічає ключових проблем, які з матчу в матч не дозволяють "синьо-жовтим" добирати свої очки. Це тенденція, і винні у ній не гравці, а головний тренер. Саме його кадрові та тактичні рішення не дозволяють національній команді реалізовувати свій максимальний потенціал.
Невже Петраков не розуміє, що він заздалегідь бере відповідальність за дії, які послаблюють інтегральний рівень команди? Добре, він не хоче коментувати своє рішення по Маліновському, то нехай прокоментує, чому у головній команді країни замість об'єктивно найкращого футболіста України знаходиться місце Булеці, який просто не тягне цей рівень. Він не тягне навіть на лаву Динамо, його ганяють по орендах, але головний тренер збірної вважає, що Булеца краще підходить його філософії, ніж Маліновський? Це схожі за характеристиками, але різні за рівнем гравці. То у чому справа?
Невже багато розуму потрібно, щоб зрозуміти: Ярмоленку з Яремчуком важко другий матч поспіль тягнути команду? Вочевидь, Петраков пізно провів заміни. Ярмоленка потрібно міняти раніше. Якщо вже тренер не викликає Маліновського, він міг випустити на позицію правого вінгера Караваєва. Олександр – універсальний гравець і має досвід гри на цій позиції у Динамо. Упевнений, що це був би ефективніший варіант, ніж Булеца. Нічого особистого, Сергій – талановитий, цікавий гравець, але він на даному етапі не тягне такий високий рівень.
Петраков видає бажане за дійсне. Що б він не казав, він хоче покладатися на гравців, з якими працював раніше у юнацьких збірних. Сікан також не відповідає рівню національної збірної України. Це гравець запасу у клубі і він абсолютно не демонструє якостей, за які його взагалі повинні викликати у збірну. Сікан грає, тоді як Довбик дивиться за його грою з лави запасних. Форвард СК Дніпро-1 об'єктивно найкращий гравець свого амплуа в УПЛ. Він різнобічно розвинений – має габарити, чудово грає корпусом, відкривається у глибину, сильний на другому поверсі, володіє непоганим дриблінгом та має поставлений удар. Довбик має усі якості, щоб розраховувати на ігровий час у збірній.
Яремчуку важко давалася гра. Взагалі, у другому матчі була потрібна ротація. Якщо до неї не вдаватися, то тренер принаймні був зобов'язаний проводити своєчасні та потенційно найбільш рівноцінні заміни.
Кадрові рішення, відмова від ротації, неефективне управління грою, догматичність відносно базової схеми 3-4-3, тоді як виникають складнощі щодо підбору виконавців з відповідними характеристиками, нерозуміння та відповідне повторення своїх помилок, які призводять до того, що команда не спроможна протягом усього ігрового часу підтримувати необхідний рівень інтенсивності – все це на сумлінні Петракова. І він повинен буде давати відповідь перед футбольним суспільством України.
Шансів на те, що наша команда буде представлена на Мундіалі у Катарі, з кожним збором стає все менше. І ці шанси зменшуються не тільки з огляду на турнірне становище. На жаль, Петраков не ідентифікує головні проблеми. Він вперто продовжує робити те, що хоче. Будувати гру виключно за своєю моделлю, з якою він прийшов.
Збірна України мала великі шанси на перемогу, але зарано використала свої фізичні ресурси. Таку картину ми бачимо кожної гри. У Фінляндії було те ж саме, але тренер не робить висновків. Втома гравців – це не їхня провина. Вони перебувають не на гіршому рівні підготовки, ніж суперники. Перш за все – це енергозатратна модель гри. Нічого дивного у тому, що латералі, півзахисники і гравці групи атаки втомлюються після того, як починають матч з інтенсивного тиску, а згодом переходять на човниковий біг з проміжною дистанцією по 30-60 метрів. Ці забіги забирають забагато сил, потрібен час на часткове відновлення, і тому команда сідає заглибоко у позиційній обороні. Якщо з фінами наприкінці матчу нам пощастило, то у Львові суперник скористався своїм шансом та врятував гру.
У вересні Олександр Петраков публічно принижував гравців за локальні помилки. Тож він повинен публічно визнавати і свої. Тим паче, вони мають більш фундаментальний характер."
это Малиновский что ли?
мвахаха))))
вы, юноша, будете разочарованы, но как только погаснет эта "Аталанта" Гасперини (а процесс, кажется - уже пошел) погаснет и посредственный футболист с прекрасной левой Малиновский
прошедшая весна была его звездным часом, причем заслуги там на 90% тренера ,а не Руслана
В той футбол, що грали ми тому чемпіонаті - це футбол минулого. Так. І не іначе.
Тому жоден гравець тої нашої збірной, навіть Булеца, який отримав Срібний мяч, не заграли на високому рівні. Ніхто.
А той же самий Гонсало Плата, що отримав Бронзового мяча нині грає за Спортинг з Лісабона.
Не кажучи вже про Холанда, бо наш Сікан, що отримав Срібну бутсу ніде стабільно не грає.
Порівняйте, Холанд в цьому сезоні за Борусію зіграв 28 матчів та забив 27 голів.
Наш Сікан, що був другим бомбардиром на тій першості, грає в Маріуполі і 14 матчах забив аж 4 голи.
P.S. Щодо "Два года назад выиграл Чемпионат Мира, впервые в истории Украины," - не применшую його заслуг, навпаки, навіть горджуся цим і ним. Але перехід від юнацького і молодіжного футболу до дорослого для тренера такий же важкий, як і власне для футболістів. Якщо молодь може стерпіти, змовчати, то дорослі не завжди, у них уже сформовані стереотипи, самоідентифікація та погляди на життя. Тут потрібно десь наступити на власну пісню, десь піти на поступки, десь адекватно і критично оцінити свої можливості, покласти душу і репутацію заради результату як кінцевої мети.