Сьогодні радіємо...

Ми вийшли в стики. Радіємо. Чесне слово, радіємо, бо ще надія не вмерла, бо вчора вдалось перемогти немотивовану Боснію, а нас вже нас чекають італійці, португальці, північні македоняни, турки поляки, шведи, які нас вивели з групи на ЧЄ і яких ми «подякували», австрійці та інші шотландці.

Так, перемогли, перемогли з великим трудом боснійців, яким нічого не було потрібно, які виставали напіврезервний склад.

Радіємо...

Я, як всі українці вітаю нашу збірну, але оглядаючись на вчорашню гру, здригаюсь від думок про те, що ж нас чекає в подальшому. Надія тільки на удачу? Чи може хтось вірить в нашу непереможну збірну Петракова, бо вона ж ні разу, слава богу, не програла в своїй відбірковій групі D.

Ура! Чепчики літють від радості. Хоч і виграли лише двічі.

І літом, і нині пишу, що відсторонення Павелком Шевченко від збірної було не лише державною зрадою, а що гірше - державною дурістю. Ієзуїтський вишкіл Павелко перед владою повернувся до нього не лише спиною, а ще й чимось, від чого прийшлось здригатись до тих пір поки Мбаппе не забил ще один гол фінам. І ми радіємо… Святкуємо…

Перший тайм в грі з ніякими боснійцями був жахливим. Хай хлопці цілують ліву ладонь Бущана, яка перевела удар Хаджикадунича в штангу. Загнаний і оспіваний в грі з болгарами Ярмоленко не був схожим навіть на свою тінь. Гру вели Зінченко та Малиновський, яким ніхто не допомагав з тилу. Тимчик не то, що рідко, а ходив в атаку лише по великим святам. По церковним. Соболь виглядав трохи краще, але очікуваної зв’язки з Циганковим не вийшло. В першому таймі лише один удар в ствір ворот Яремчуком при п’яти ударах мимо. І це при 63% володіння м’ячем.

Одним словом ми бачили прекрасну перелякану гру від Петракова.

Чесно кажучи, гра до проходу Циганкова, який організував перший гол, не змінилась і в другому таймі. І лише після голу Зінченко, коли боснійці вирішили відігратись і пішли в атаку, коли з’явились величезні вільні простори, Петраков вирішив зіграти в свій коханий контратакуючий петрабол, випустивши Шапаренко. І тоді навіть Тимчик став віддавати гострі передачі… І ми змогли нарешті забити другий гол. Хоч і могли пропустити. Знову дяка Бущану.

Цей матч виграла не команда Петракова, а команда, яку по крихтах збирав Шевченко. По формулі Шевченко, але зі збитими Петраковим настройками. Де петраковські вихованці - сікани, булеци, качараби? Та де й Буяльський?

І давайте признаємось собі, що виграли справедливо, але не за рахунок тактики, не за рахунок швидкості (її просто не було), не через якусь хитринку, що придумав Петраков, не з божою допомогою, на яку молився наш тренер, а лише за рахунок більш високої індивідуальної майстерності гравців.

І, як стверджує статистика, боснійці навіть більше касались м’яча в штрафній, чим ми. Вони 24 рази, а ми – 19.

На мою думку така збірна, з такою грою немає шансів вийти на ЧС-22. Може лише проскочити, зігравши в переляканий футбол від Петракова.

"Ми не боїмось нікого", - заявляє бадьоро на прес-конфеенції наш коуч. Боже, та ми навіть напіврезервних боснійців боялись...
Мені здається, що наша команда вже давно переросла нашого тренера, бо ми готові грати якщо не вищій, то в першій лізі європейського футболу, а наш коуч здатен тренувати команди з другої, а то і з третьої ліг. Тому продовження контракту з ним вважаю недоцільним, хоч це буде і не по-людськи до Петракова особисто, зате більш правильним для нашого футболу.

Але сьогодні ми радіємо.

З повагою,
Скіф.

P.S. Все вище написане - лише моя думка....

І останнє. Махати перевернутим російським прапором, схожим на сербський - дурно пахуча справа від наших вболівальників. На жаль...