Забутий Шевченко

Я не про Тараса Григоровича. Ні. Кобзар символ і уособлення нації. Забути його – злочин. Хоч і розумію, що ледве знайдеться хоча десята частина українців, що прочитали бодай третину Кобзаря, навіть того першого з восьми віршів і поем. А про те що Великий Тарас писав не лише революційні чи антимосковські вірші, а ще й лірику знають і читали раз – два і не більше.

Я також і не про Андрія Шевченко. Його, мешканця Лондону, Героя України, кавалера п’яти орденів, без перебільшень знає вся Україна, навіть немовлята в колисці.

Я про першого (так мені здається) Шевченко в київському Динамо. Про Віталія Шевченко. Про трагедію форварда.

Віталій Шевченко без сумнівів був одним з найталановіших нападників радянського футболу. Дебютував в Нефтчі в матчі з Араратом 2 травня 1968 року, коли йому було лише 16,5 років. Шістнадцятирічним за Нефтчі зіграв 12 ігор і забив один гол. А вже в 19 років, граючи за той же Нефтчі, Віталій забив 10 голів в 23-х іграх. В тому сезоні 1971 року вони разом з Анатолієм Банішевським забили рівно дві третини голів бакинської команди (20 з 30-ти).

В 19 років дебютував за збірну СРСР і в своєму дебютному матчі проти сильної на той час збірної Югославії забив гол. До речі в цій грі дебютував і Колотов, який також відмітився голом. Власне переможний гол Шевченко проти збірної Іспанії (перший забив Колотов) в Москві влітку 1971 року і вивів нашу збірну в фінальну частину першості Європи 1972 року, де команда нашої колишньої країни зайняла друге місце, програвши в фіналі збірній ФРН (але в тій грі Віталій вже не міг грати). До 21 -го року, за півтора року, Віталій Шевченко встиг зіграти в збірній СРСР 13 ігор, забивши 4 гола.

Не дивно, що перехід Віталія в наше Динамо на початку 1972 року визвав ажіотаж у динамівських вболівальників, який можна порівняти лише з ажіотажем парижан щодо переходу Мессі в ПСЖ.

Ми на той час розуміли, що Хмельницький вже завершує свою футбольну кар’єру. Легендарному динамівцю вже йшов 29-ий рік, який в радянському футболі вважався пенсійним, та й травми давали себе знати. Тому в колі вболівальників, в їх супечках і мріях, вибудовувся вже новий дует – Бишовець і Шевченко. Хоч Анатолій через травми і зіграв лише 17 ігор в чемпіонському сезоні 1971 року і не забив жодного голу, ми, вболівальники, все ж надіялись, що Биш вилікується і знову буде тим Бишовцем, що наводив жах на суперників ще в 1970 році, та й віку то йому було лише 26 років.

А про Блохіна на початку 1972 року майже ніхто з некиївських вболівальників не чув. Гра в останньому турі 1969 року на протязі двох наступних сезонів так і залишалась для Блохіна єдиною.

Але вболівальник гадає, а бог розпоряджається.

1972 рік почався для Шевченко дуже вдало. В своєму першому ж матчі за Динамо на Кубок СРСР проти Текстильника з Камишина Шевченко відкрив лік голам за нову команду. В матчі - відповіді він забив знову. А далі були матчі на Кубок СРСР з СКА (Ростов). Обидві гри Шевченко грає. Але в другому матчі, 16 березня, в зіткненні з воротарем хоч і отримує надрив меніска, на жаль, залишається на полі. І після цого місяць лікується.

В першому турі чемпіонату СРСР 1972 року, 4 квітня, в холодну дуже вітряну погоду Севідов виставив в основі проти Зорі і Бишовця, і Хмельницького. Цю гру Динамо з тріском програло. Майбутній чемпіон розгромив діючого чемпіона з рахунком 3:0. Це був шок. І це була остання гра Віталія Хмельницького за Динамо.

Якби Шевченко був здоровим він би грав в наступній грі. Тому на гру з армійцями з Ростова разом з Бишовцем в нападі вийшов Блохін. Кияни виграли, а Бишовець забив обидва голи.
Переможний склад не міняють і в наступній грі, в третьому турі, проти дебютанта чемпіонату, Дніпра Лобановського, Севідов кинув тих же гравців, що обіграли армійців. Та починаючи з 25 хвилини Дніпро перемагало киян. Динамо світив черговий програш від української команди і тому, на 58-ій хвилині Севідов замість Бишовця кинув в бій з незалікованою ще травмою меніска Шевченко. Це допомогло перевернути гру і вони з Блохіним забивають два голи (відквитав рахунок Блохін, а переможний гол в своїй першій грі за Динамо в чемпіонаті СРСР забив Віталій Шевченко).

Ми вболівальники були на сьомому небі і мріяли про те, щоб цей тандем був надовго плідним і результативним.

А через чотири дні, 19 квітня, Шевченко вже грає в Москві за збірну СРСР, а ще через три дні - 22 квітня – грає за Динамо проти Карпати. В цій грі знову дала знати травма меніску і на 69 хвилині Шевченко був замінений Бишовцем. Це була остання гра Віталія Шевченко до травня 1974 року.

Лікування меніску, потім невдала операція апендициту зробили Віталія в 21 рік з ногою, що не гнулась, майже інвалідом. Але він витримав все. Ці напасті його не зламали. І 14 травня 1974 року Шевченко виходить на другий тайм гри в Одесі з Чорноморцем.

Та в Києві вже були інші кумири: Блохін і Оніщенко стали улюбленцями киян.
Що думав тоді Шевченко – не знаю, адже Блохін до травми власне був його дублером, а Оніщенко бігав в Зорі. Лобановський їм повністю довіряв. І тому наступну гру Шевченко зіграв аж 21 листопада в останньому турі проти Зеніта, замінивши на 68 хвилині Буряка.

А легендарному сезоні 1975 року він лише тричі виходив на заміни. А потім був Чорноморець, де за 5,5 сезонів зіграв 163 гри, забивши лише 34 голи. Закінчив грати в Локомотиві.

Так згасла яскрава зоря Віталія Шевченко, що здавалось буде світити в крайньому випадку - десятиліття, але світила лише мить. Що сталось, те вже не змінити. Як сказано в біблії: "Лише бог судія - одного опускає, другого - підносить". Чому так - один лише той бог і знає.

А далі у Віталія Шевченка була вдала тренерська нива.

З повагою,
Скіф.