"Жоміні та Жоміні, а про водку ні півслова"

Сказати щось негативне про хлопців, що вчора намагались обіграти збірну Шотландії ні в мене, ні, гадаю, в жодного об’єктивного вболівальника не повернеться язик.

Всі як один виложились полі, всі готові були вмерти заради перемоги, але одного бажання вмерти, як і неймовірного старання, мало для перемоги.

Дивіться, ми 54% часу володіли м’ячем.
Дивіться, ми завдали 12 ударів (з них аж 3 точних). Один Степаненко чотири рази намагався влучити по воротам, хоч і не попав.
Дивіться, у нас був куди успішніший, чим у нащадків Уоллеса дріблінг (58 % успішності проти в два рази менший у скоттів).

Дивимось. І що з того? І нічого.

Та й як може бути щось, якщо в грі, де нам потрібно було атакувати і забивати, в матчі, де ми намагались грати першим номером, найкращий гравець, за підрахунками Whoscored, захисник Миколаєнко. А той, кому за фахом потрібно забивати, нападник Довбик, за підрахунками того ж ресурсу, найгірший гравець стартового вкладу в цій зустрічі. І сказати, що Довбик не старався, що він поклав, як кажуть, болт на гру, не можу. Тому це називається приїхали.

Приїхали , бо єдиним тактичним прийомом нашої команди в атаці були довгі закиди вперед на нападників, щоб ті якось та розібрались. Все інше – не працювало. У нас було десь з десяток атакучих комбінацій, але всі вони завершались пшиком, бо без світлої голови Зінченко атакувати позиційно ми не вміємо.

У другому таймі шотландці віддали нас все: м'яч, ініциатиу, поле... Беріть, казали, забивайте, якщо зможете. А ми не змогли бо не вміли. Не знали що робити з м'ячем, полем, з ініциативою.

Гра була якась монотонна, одноманітна та нудьгувата. Ніхто не знав що робити і тому, як ті барани, що головою били по закритим воротам, наші гравці вперто пуляли мяча в карний майданчик, до якого майже ні разу там не лоторкнулись. Лише в кінці щось стало виходити.

Атаки на ворота шотландців в основному йшли правим краєм атаки, де активний Тимчик намагався з Ярмоленко розірвати зв’язку Макліна з Тейлором, але нічого не вийшло. Від слова «абсолютно». І як наслідок, наш уславлений капітан Ярмоленко лише раз зумів вдарити по воротам. І лише раз, на щастя, склопотав гірчичника. А всі простріли невтомного Тимчика в карний майданчик були неточними і завершувались перехватами шотландців.

Розхвалено – перехвалений розтатуйований Мудрик грав від сили 15 хвилин. А весь інший час його з апетитом з’їдав Хікі. За всю гру наш багатомільйонний суперталант лише раз (!!!!) прорвався та наніс один удар. Але, чесне слово, цей удар був красивим, як і сейв майже сорокалітнього воротаря Гордона. А крім цього Мудрик запам'ятався що вже на 16-ій хвилині отримав гірчичник і намаганням отримати ще один в другому таймі, але арбітр пожалів його.

Але що це я все «Жоміні та Жоміні, а про водку ні півслова», як колись писав лихий безбашенний гусар Денис Давидов. Але я не про генерала від інфатерії на російській службі Антуана Жоміні, а про Олександра Васильовича Петракова.

Вчора декілька раз телекамера вихвачувала і транслювала в наші мізки розгублене обличчя українського коуча. Ці кадри знову і знову стверджують, що час тренерів типу Петракова пішов, як і пішов в минуле футбол від фізики, від довгих лонгболів, футбол від «організації, що б’є клас».

Нині футбол без голови – це не анахронізм, не навіть бронзовий, це камінний вік часів матріархату. І всі бажаючи бачити такий футбол, всі бажаючі повернутись в нього, повинні розуміти, що це шлях не на Голгофу, а в Маріанську впадину. Наш коуч, якою б прекрасною людиною він не був, скільки б він не їздив в метро, а не на хоча б на Шкоді, чи скільки б не не отримув би під наші захоплені вигуки заробітну платню прибиральниці банку, не був й не є провідником сучасного інтелектуального футболу. Навпаки, прийнявши збірну, він зі щирим серцем неофіта почав руйнувати все те позитивне, що намагались дати нашій команді Шевченко з Мальдерою.

Петраков, який так негадано переміг на молодіжному чемпіонаті світу, все ж таки гадав, що тепер йому все до снаги. Він мріяв про першу команду і ображався, що не його, наприклад, вибрали кращим тренером 2019 року.

Але Олександр Васильович не розумів і навіть не здогадувався, що він тренер минулого дня, що його футбол анахронізм з анахронізмів. Підтвердженням цього є те, що його хлопці, чемпіони світу, не затребувані не тільки клубами топ-ліг, але й іншими другогрядними клубами не топ-ліг, та й наші не дуже використовують.

Коли Петраков щиро заявив, що стиль команди Шевченка це безцільне катання м'яча, то він навіть не усвідомлював, що цим зізнається в повному нерозумінню сучасного футболу.

І краху збірної залишилось чекати недовго.

Тому необхідно сказати Петракову щире «дякую» за те, що йому вдалось доказати нам, що футбол лонгболів, навісів в карний майданчик, дріблінгів, проривів флангами під фанфари Бесарабки, футбол божевільних ударів минув, як білої акації грона духмяні чи як бузковий туман. Як би той футбол нам ( і мені) не подобався. Нині футбол – це математика, це гра, в якій перемагають xG, PPDA і інші статистичні показники футбольних матчів.

І останнє. Ліга Націй – це всього – навсього турнір товариських матчів, в якій готують команду до ігор на першість Європи і світу. Петраков же замість того, щоб готувати збірну до майбутніх березневих матчів кваліфікації на ЧЄ 2024 намагався виграти турнір своєї групи ЛН. Навіщо?

Навіщо? Коли ясно що Степаненко – все… А опорника такого класу немає. Когось –то потрібно награвати. Так ні, наш коуч вперто ставив Тараса. А довгий час Ігнатенко, чи інший імярек, дивились гру по ТВ.

Навіщо, коли ясно що Ярмоленко - все, що він вирішив дограти в Еміратах, а не грати в футбол. вчора ми не побачили ні футболіста Ярмоленко, ні капітана Ярмоленко.

У нас немає правого фулбека. Караваєв - все, здається, а Тимчик, скажем чесно, до інтелектуального футболу не доріс, на жаль.

У нас немає нікого за Забарним. Та й Забарний вже, якщо не деградує, то й не росте.

У нас немає кому вести гру. Без Зінченко і Шапаренко - наша збірна не команда, а натовп гравців без ідеї і тактики.

І так далі. Команда Шевченко закінчилась. А команду Петракова не створено. Якщо ж залишиться Петраков, то це буде консервація відсталості і сталість пітьми.

Але це лише моя думка, з якою багато хто з Вас, колеги, будуть незгодні. Ваше право. Як і моє.

З повагою,
Скіф.