Contra spem spero!

Два слова по вчорашнє інтерв’ю Суркіса для Fanday.net.

Але спочатку таблиця. Придивіться. В ній наведені всі гравці, що виходили в цьому сезоні в матчах УПЛ і в офіційних міжнародних іграх. Немає лише Логвейка, Перріса і Вербича.

Гляньте, майже всі згадані там футболісти грали в чемпіонському сезоні 2020/2021 років: окрім Бурди ( був травмований), Кабаєва (грав за Зорю), Вівчаренко (грав в молодіжній команді) і Дубінчака (грав за Дніпро-1).

З цих 22 гравців 16-ть грали, а більшість з них і нині грають за основну збірну України. А ще 21 футболіст грали або грають за нашу молодіжну збірну.

Кендзьора 36 ігор зіграв за збірну Польщі. А 19-річний Діалло, який ще не виходив на поле за першу команду Динамо, грає в неслабкій молодіжній збірній Сенегалу. 22-річний Джастін Лонвейк, який сподобався в минулій грі з Ворсклою, зіграв 24 гри за юнацькі збірні Нідердандів (U 16-19).

В збірну країни, як правило, посередніх і невмілих гравців не викликають. Зазвичай тренери збірної пробують гравців вище середнього рівня. Тобто тих, хто хоч щось може створити, не злякатись і грати за країну, а не за тугрики з дідусем Франкліном..

Два роки назад, виявляється, вони вміли грати й переграли під орудою «уславленого Містера» ще той зірковий легіонерський інтернат Шахтаря, якими керував Каштру.

Тому диких криків про банду незграб, по дерев’яно-фанерних буратін, про осіб з нетрадиційною орієнтацією і т.д., що лунають тут все частіше й частіше, я не можу зрозуміти. Чому тва роки тому ми могли перемагати в чемпіонаті УПЛ, виходити в ЛЧ, а тепер майже з тим самим складом ганьбимося як в Європі, так і дома.

Чому?

На мою думку, сучасна криза Динамо не в якості гравців (хоч деяких з них я не вважаю гравцями рівня Динамо, наприклад - Попова, Бєсєдіна, Кабаєва чи того ж Тимчика), а криза полягає в якості гри, яка не відповідає рівню Динамо, а є рівнем посередньої команди УПЛ.

За рівень же і якість гри відповідає тренер. Так, він не повинен вчити як бити по воротам, не вчить фінтам чи як приймати м’яча або бити головою, він не готує гравців функціонально, а ставить колективну гру. Тренер повинен до кожного гравця донести те, що той повинен робити на полі в кожну мить гри. Це його головна задача. Але ми ж цього не бачимо. Ми вже котрий місяць спостерігаємо, як лебідь, рак та щука тягнуть віз Динамо в різні сторони.

Це перше. І друге.

Тренер повинен аналізувати не тільки свою гру, а й гру суперника і готувати тактику на майбутні матчі. Але якщо тренер перестає розвиватись сам, то саме він, в першу чергу, стає тягарем для команди. Навіть, якщо команда грає, як добре налагоджений механізм, але по лекалам вчорашнього, хоч і переможного дня, успіхів вона не достигне. Чи не це ми бачимо нині в Динамо?

Тому аналізуючи сказане вчора Суркісом – Джуніором, я не вірю в те, що команда вийде з кризи, бо менеджмент клубу, а точніше сам врлодар клубу, не бажає дивитись в майбутнє, а лише надіється, що криза мине сама собою. Не вірю ще й тому, що менедмент клубу застиг бовваном в переможних 90-их минулого століття , а вже йде третій десяток наступного.

Завтра АЕК Динамо може й здолає. Скоріше за все, що здолає й ми будемо кричати в захваті на всю Пітерську (вибачте – на весь Хрещатик), що Динамо вийшло в євровесну 2023. Але ж друзі, це буде весна в Лізі Конференцій. Невже місце Динамо – там?

Тому, колеги, я з заздрістю дивлюсь на немилий нам Шахтар і, чесне слово, захоплююсь його менеджментом, який в умовах куди гірших, чим Динамо, зумів створити новий Шахтар, український Шахтар, грою якого на відміну від нашої гри можна насолоджуватись. І коли я бачу, як після кожного матчу гравці Шахтаря, тренерський склад, лікарі, перекладачі, тощо стають в єдине енергетичне коло, я заздрю, завидую, вболівальникам цього клубу. Я б хотів таким бачити Динамо.

З повагою,
з безнадійною надією,
Скіф.