Стисло. В 90х роках, ще підлітком попав на матч зірок ДК-спартак. Після цього закохався у Динамо. Старався не пропускати жодного матчу: слідкував, вів статистику, вирізки із газет і журналів. Потім народився син. Як тільки підріс - зі мною на стадіо. Зі мною перед телевізором. Вболівав. Знав всіх футболістів. Потім 2014й. ходив на футбол рідше. Потім Суркіс в ОПЗЖ - і я перестаю ходити на стадіон. Вирішив, що не копійки не віднесу йому. Я не знаю, це добре чи погано і на скільки це патріотично по відношенню саме до Клубу. Потім деградація самої гри пішла геометричною прогресією. Почав пропускати трансляції. Читав тільки статистику матчу. На сьогодні: рік не дивився жодної гри, а мій син і жодного футболіста основного складу не назве. "Дякую" за це ватному менеджменту Клубу і його власнику. Дякую "факсу". Далі і зовсім перестану заглядати на сайт, щоб подивитися який був рахунок. Отака історія.
Подписывайтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Только самые горячие новости
Загрузка комментариев
