Надія є...

На мою думку, Динамо вчора зіграло свою кращу гру в цьому сезоні. Навіть ігри з Минаєм та страшними пивоварами, коли кияни забивали в ворота суперників по 4 м’ячі та переможна гра з Арісом, не були такими справними, як вчорашня. Динамо грало.... Саме "грало", а не билось за перемогу.

Динамо нарешті показало, що вміє працювати з позиції сили, грати цікаво, що не боїться суперника, що вщент по гвинтикам вміє розбирати автобуси і тролейбуси посереднього, але поважного суперника.

Так, що вміє це робити – показало, але не показало, що вміє перемагати такого суперника, на жаль. І ми до сих пір не знаємо цього: вміє чи не вміє нинішнє Динамо від Луческу вигравати у більш- менш серйозного візаві і чому так воно грає рідко. Невже лише через те, що грали в день найбільшого свята України - в День Незалежності?

Вчорашня гра – це якесь дежавю, яке виникає тоді, коли ми з Вами, колеги, не готові його сприймати, не хочемо і не бажаємо. Матч з турками повна аналогія гри з одеситами чотири дні тому: програний перший тайм, двічі відігравались, гол Шапаренко повна аналогія голу Сидорчука, останній пропущений гол також також в компенсований час і, як завжди, але вже без всякого дежавю, жахлива гра центральних захисників – на цей раз Попова, якого так чекав Луческу («дочекався»), і Сироти.

І це я пишу про найкращу гру, з моєї точки зору, цього сезону…

Повторюсь: вчора Динамо за рахунок праці, волі, швидкості, за рахунок бажання доказали нам, що вміють все ж таки грати в футбол. Але за рахунок дитячих помилок ще не вміють вигравати.

Друзі, скажіть, що спонукало нашого капітана Сидорчука двічі помилитись, через що Абубакар в першому таймі, а Фернандеш в другому могли поховати Динамо і без траурного маршу Шопена (сонати сі-бемоль мінор No. 2).

Що зумовило, чому обрізався наш капітан?
Відповідь –то дуже просто: Сидорчук під тиском не вміє грати в футбол. Оце і все. Оце і вся правда. Наш капітан вміє створювати моменти, любить атакувати, забивати прекрасні голи, навіть вести за собою команду, але опорник з нього ніякий, ніякогісенький. І в першу чергу, саме тому, що губиться під тиском суперника саме тоді, коли треба мати холодну голову, здоровий глузд і швидкий комп’ютерний розум. До того ж часто Сергій, розуміючи, що напартачив, намагається свої помилки виправити за рахунок атакувальних дій. Інколи це вдається, інколи, навпаки, призводить ще до гірших результатів. Так було неодноразово: згадайте хоча б гру з Чорноморцем.

Повторюсь: Сидорчук гравець в цілому добрий, але він не опорник. Не робіть з нього опорника, це не його. Але з його швидкістю й іншого місця на полі йому не має. А Бражка у планах Луческу не видно. Думаю і пишу вже не вперше, що якщо Бражко не награвати в таких матчах, то наш футбол втратить досить здібного гравця. Як вратили вже багатьох: Цитаїшвілі, Оріховський, Смирний, Бурда та й той же Шепелєв і багато інших.

Про наших вже «легендарних», оспіваних в різних блогах і статтях центральних захисників, вже писати не хочеться. Списавця. Дурних питань також задавати на цю тему не буду, тому що марно.

Наші фулбеки - запрограмовані роботи без іскорки витівки. Здатність творити в їх головах замінена вимогою – не накоїти. І тому коять. Дубінчак, інколи, ще щось намагається вигадати, а Тимчик в цьому не помічений від слова "геть".

Вчора сподобався Волошин. Чесне слово. Не тільки забитим нехарактерним для себе голом, а тим, що намагався йти вперед, грати, обігравати й створювати для партнерів можливості. Не гірше грав і Буяльський. Караваєв досить вдало замінив Ярмоленко, що дало можливість підвищити швидкість атаки Динамо. Його передача на Шапаренко була з тих, що будуть ще згадувати вболівальники. Шапаренко, нарешті, не випадав з гри, але, на жаль, і не загострював її.

А Ванат є Ванатом. Бив, але на цей раз знову не забив.

Ще одне. Бешикташ на цей час команда абсолютно не на 126 млн. євро. Це нині сира, рихла команда, яка виграє поки що за рахунок класу своїх гравців. Навіть в першості Туреччини вона кульгає на обидві ноги: ледь виграла вдома у абсолютно посередньої команди (1:0) і зіграла внічию на виїзді з дебютантом, причому, забивши гол на 12 хвилині, більшість часу захищалась.

Бешикташ мені видався схожим на лінивого кота: спить і царапається лише тоді, коли його хтось потягне за хвіст. Якщо Бешикташ на даний час гранд, то команда лебединського насіннєвого заводу з Черкас повинна вигравати Лігу Європи як мінімум. Але навіть у цього Бешикташу ми не можемо виграти.

І останнє про що не можу не писати, про нашого "легендарного тренера", якого з якогось улестливого дива називають містером, та ще й з великої букви. Я про Луческу. Ну з якого дива він зробив лише три заміни: першу на 75-ій хвилині, а дві інших - на 90 і 96 хвилині, в той час як тренер турків зробив всі п’ять замін, три з яких в період з 46-ої до 65 хвилини. До речі, заміна Караваєва за хвилину до кінця гри, на мою думку, була ні чим іншим, як покаранням Олександра за «точну» передачу м'яча супернику за хвилину – півтори до пропущеного третього голу. Отримавши цей дарунок від Караваєва, турки влаштували тривалу позиційну атаку, яка по суті і призвела до третього пропущеного м'яча. Я думаю, що Луческу вимагав від динамівців в ці компенсовані хвилини контролювати м’яч та зберегти нічийний рахунок. Але... Але Караваєв, здається, хотів більшого, грубо помилився, віддав м'яч супернику і ... зливай воду…

Але, навіть після цієї гри, є надія, що цей Бешиктащ Динамо зможе пройти. Надія є...,є... ,є ...і знову є.

З повагою,
Скіф

Подписывайтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Только самые горячие новости