Думи мої, горе мені з вами...

Декілька слів про суботню гру.

Подякуємо гравцям за ці валідольні три бали в турнірній таблиці, за те що зуміли перемогти, Вип'ємо й випили за це, але ж....

Ребров, як учень Любановського ( не хоче Андрій Бортнік "учень", хай буде наступник, спадкоємець і т.д.), зіграв так як вчив Метр.

Атаки, атаки, вихор атак, забитий гол і можна перепочити.

Але є одне але. У Лобановського завжди був надійних захист. Всі пам’ятають і Головко, і Лужного, і Дмитруліна, і Федорова, і опорника Гусіна в останній період Лобановського. Також всі ми пам’ятаємо захисників Динамо величного 1975 року, прізвища яких звучать як Пісня пісень Соломона: Коньков, Матвієнко, Фоменко, Решко, Трошкін. В ті часи ці захисники не дозволяли щось серйозне створити біля воріт Динамо в період перепочинки в грі, дозволяючи нападникам контратакувати і часто доводити рахунок до розгромного.

Нині ж захист в Україні більше навчений атакувати, ніж захищатись. Та й звідки він навчиться захищатись один в один, звідки захисники наших клубів - грандів, а в основному вони призиваються в лави збірної, навчаються в долі секунди приймати позиційні рішення, якщо 60…70 відсотків гри вони підтримують атаку, а захищаються лише час від часу. Тому такі й провали наших клубів в ЛЧ, в ЛЄ і , навіть, вже в Лізі конференцій. В цих турнірах українські «гранди» захищаються лише числом, лише самим низьким блоком, а у всіх інших конфігураціях найкращі захисники цих команд губляться, немов захисники колгоспних команд часів раннього капіталізму.

Тому й виглядають велетнями Миколенко і Забарний на фоні Тимчика, Дячука, Попова, Коноплі і, навіть, Матвієнко, який до речі різко здав в умовах нашого чемпіонату. Так, вони додали і помітно додали в футбольних скілах, але в своїх командах і Миколенко, і Забарний звичайні захисники, які, до речі дуже часто провалюються (згадайте і Забарний, і Миколенко були найгіршими гравцями в своїх командах в грі і Евертона проти Борнмута). А рівень нашого чемпіонату ніколи не дозволить хоча в одному однісінькому захиснику досягнути рівня Ван Дейка чи Вокера. Ніколи. Ні за яких умов.

Все вище сказане відноситься і до наших опорників. Вони зникають як клас в нашому чемпіонаті. Годі повірити, що нинішні опорники українських команд догягнуть рівня не те що Родріго чи Фернандіньо, але й Степаненко чи покійного Гусіна. Й по одній причині – їх більше вчили атакувати, вони більше атакують, чим захищаються. А опорник, на мій погляд, це паритет захисту й атаки. Навіть захисту більше. Попостерігайте хоча б за небезталанним Бражком.

До речі опорники, які вимушені більше грати в нападі, так і не навчились за рідкісним виключенням, організовувати атаку. Крім, Судакова, можливо. От і виходить і ні те, і ні се...

Тому й спостерігали ми гру хто з валідолом, хто з алкоголем за грою нашої збірної проти звичайнісінької команди, яка простими, простенькими комбінаціями на третього руйнувала наш захист.

Комусь така гра без центру можливо подобається, бо вона не давала відриватись від екрану ні на мить. Але класна команда не повинна так грати, тому що єдиний удар чи єдина помилка голкіпера може звести зусилля всієї команди нанівець. Класна команда повинна брати гру під свій контроль. А ось цього через наш дірявий захист українська команда зробити не зуміла.

Тому , чесно кажучи, я чекаю сюрпризів і від гри з Мальтою. Хоч, якщо вони й будуть ці сюрпризи, то вони будуть не від мальтійських гравців, а від наших. Звичайно, не дай бог.

З повагою,
Скіф