Кому потрібний палац?

Для затравки, згадайте, кого випустив на заміну Унаї Мельгоса в молодіжній збірній України на 74 хвилині при рахунку 2:1 на нашу користь в грі з Англією. Памятаєте, замість Волошина вийшов Квасниця, а замість Очеретько – Рубчинський. Тобто, наш тренер в надважливішій грі проти справжнього гранду молодіжних команд не мав наміру грати на утримання рахунку і замість атакувальних гравців випустив таких же , але свіжих, гравців АТАКИ.

А тепер згадайте, кого при такому ж самому рахунку випустив на поле в грі з футбольним карликом – Мальтою - тренер нашої основної команди? Згадали: замість вінгера Ваната вийшов захисник Конопля, а замість атакуючого півзахисника Судакова – більш схильний до грі в захисті Назарина, рівень якого, на жаль, не завжди відповідає рівню його Шахтаря. Не кажучи вже про рівень креативних скілів.

Порівняли? Вам подобаєтся такий прагматизм Реброва? Мені – абсолютно ні, щоб мені не говорили, як би мене не переконували. Якщо грати з Мальтою на утримування рахунку, то з ким же тоді бодатись в відвертій грі, якщо, звичайно, колись у Реброва буде відверта гра. Ця гра мені нагадала матчі Реброва в свій останній рік в Динамо…

Мальта, незважаючи на те, що в два рази менше за нас тримала м’яча, більше нас била по воротам (17 разів проти 16 у нас). Колеги, 17 разів! Ще раз 17 разів! Ми ж, наприклад, в грі з Італією зуміли вдарити по воротам лише 9 разів. А наша збірна проти Італії, це приблизно те ж саме, що і Мальта в грі з нами.

Наша збірна не зуміла закрити Мальту на її половині поля, не зуміла нав’язати свою гру, програвала як в відборах м’яча (наші гравці зуміли лише 11 раз з 17 спроб відібрати м’яч у мальтійців, а вони 16 разів з 21-ої спроби), так і в дриблінзі (мальтійці 6 раз з 10 –ти спроб обходили наших гравців, а українці лише 5 разів, але з 17 –ти спроб). Такі цифри сухої статистики можуть визвати не лише подив, а й острах за майбутнє нашого футболу. На одному лише Мудрику з Судаковим ми далеко не поїдемо.

Ребров відверто не вгадав з тактикою, точніше команда, що вийшла на поле, не зуміла виконати план Реброва. Не думаю ж я, що тримання м’яча на своїй половині поля, перепасовка його між собою, намагаючись виманити на суперника, щоб потім контратакувати через вільні зони, був єдиним планом нашого тренерського штабу по здоланню мальтійців. Якщо й так, то він провалився відразу ж після ж безглуздої помилки Трубіна, коли той пропустив таку мишу, що навіть мій кіт Котовський спіймав би її, хоч ні разу в житті не бачив мишей.

В черговий раз провалився наш захист. Матвієнко знову був блідою тінню самого себе річної давнини. Писав і пишу, що якщо Микола хоче прогресувати, то йому потрібно переходити хоч і в посередній клуб, але клуб з топ -5, тому що лише там він зможе вдосконалювати свою гру. До речі, Сваток, що вийшов йому на заміну, зіграв майже бездоганно.

Разом з захистом провалився і опорник Сидорчук , який, на жаль, далеко не Степаненко, і який повністю програв свою зону мальтійцям. До того ж і Ванат абсолютно не розумів, що йому робити на полі і ні разу не зумів загострити гру. Здається правий вінгер – це не його…

Ось така наша дійсність, незважаючи на три забиті голи.

Тому, чесно кажучи, що подякуємо захиснику мальтійців, який в неймовірному падінні замкнув передачу Судакова, висловим величезний респект за привезений пенальті, що дозволив нашій збірній вийти вперед, вернутись в гру і грати на утримування рахунку. Не було б цих катастроф, то не знаю, чим би завершилась гра.

А герой гри, звичайно Мудрик. Нарешті він грав, насолоджуючись не своєю грою і не задля себе. І виходило. І виходило чудово.

І останнє, що не можу вирішити сам вже багато часу. Чому такі матчі відбуваються не інколи, не час від часу, а постійно і занудно перманентно? Чому. Клас нащих гравців на голову вищий за клас мальтійців, Мудрика серед них не видно ні в бінокль , ні в електронний телескоп, Судакова також немає на прикметі, не проглядається гравець класу Зінченко, чому ми страдаєио від команд власу Мальти, чому ми не можемо їх возити по полі, як нас возить збірна Англії чи тої ж Італії з іспанцями. Не кажіть затягану сентенцію, що всі навчились грати в футбол. Грати то навчились, а ось вигравати можуть не всі. Чи може ми ще не навчились , або розучились грати в цю найпростішу, але найбільш розумну польову гру.

Так чому так виходить? Остання збірна України, що мені подобалась своєю грою, була збірна Шевченко. Я думаю і стверджую, що небажання продовжити контракт з Шевченко був викликаний абсолютною дурістю нашої футбольної асоціації (дурість ще можна пробачити УАФ), або заздрістю Павелко до Шевченко, що пробачити неможливо. Ламати – не будувати. А будівничих - то у нас навіть не раз чи два, а може лише раз, та й хто той раз. Якщо Пертаков, то хай ним насолоджується збірна Вірменії, якщо Ребров, то це ще далеко не очевидно.

Так, будувати неоковирні халупи наші футбольні зодчі навчились на «во», а збудувати палац , вибачте, кебети не достає. Тому й будуємо щось середнє між халупою та панельним будинком і кричимо «ось, нарешті».

А кому в УАФ потрібний палац? Чи лише нам з Вами, колеги, він -то і потрібен?

З повагою,
Скіф