Регистрация, после которой вы сможете:

Писать комментарии
и сообщения, а также вести блог

Ставить прогнозы
и выигрывать

Быть участником
фан-зоны

Зарегистрироваться Это займет 30 секунд, мы проверяли
Вход

Волинський футбол, або як солдат-срочник на два роки став вболівальником "Волині"

2024-01-12 21:51 24 грудня 1991 року мене було призвано на строкову службу. Служити мені довелося на Волині у ... Волинський футбол, або як солдат-срочник на два роки став вболівальником "Волині"

24 грудня 1991 року мене було призвано на строкову службу. Служити мені довелося на Волині у місті Луцьку. Спочатку було трошки важкувато, як мабуть і всім на початку служби. А потім дедалі ставало легше.

Прийшла весна 1992 року, я вже трохи обтерся у солдатській службі. Навіть трошки вивчив місто Луцьк.

Найперше що я знайшов, це, звичайно же, стадіон "Авангард" - місце де проводить матчі місцева команда "Волинь". На той час - це команда вищої української ліги. Я щиро заздрив луцьким уболівальникам, адже вони зможуть бачити матчі найсильніших українських команд.

А ще недавно луцьке "Торпедо" вигрібало повну авоську в Хмельницькому від нашого "Поділля". Да-а, везе ж комусь. Ми так і в першій лізі, а лучани у вищій. Ну то таке, як говорив тодішній тренер "Волині", а перед цим і нашого "Поділля" Мирон Богданович.

Матчі першого чемпіонату України проводилися двічи на тиждень. Один із них був у будні, а другий на вихідні дні. І в ті дні що були вихідними, я старався обов"язково потрапити в звільнення щоб сходити на футбол.

Перший матч у Луцьку в першому чемпіонаті України я пропустив, бо це був будній день. "Волинь" виграла в "Дніпра" Дніпропетровськ і наступного дня офіцери були збуджені і в курилці радісно згадували перепетії того матчу . Я стояв поруч, слухав їх, заздрив і твердо вирішив, що обов"язково піду на футбол.

І ось настали вихідні дні, вже не згадаю точно субота була чи неділя, але точно знаю, що перший матч на який я потрапив у Луцьку це була гра "Волинь"- "Зоря" Луганськ. Нащастя я потрапив у звільнення і пішов на футбол. Прийшовши зазделегідь до початку матчу, я вистояв чергу, купив квиток і пішов на стадіон. Чи то вдала гра лучан у першому домашньому матчі, чи то радість вболівальників від того що їх команда грає у вищій лізі спонукала їх заповнити вщент трибуни стадіону "Авангард".

Народ сидів у проходах, на руках один в одного. Короче кажучи, на стадіоні не було де яблуку впасти. Рахунок 2-0 на користь господарів зафіксував безмежну радість місцевих вболівальників, а мені дав можливість відчути ейфорію від того,що нарешті вдалося відірватися від сірих армійських буднів.

Потроху я ставав вболівальником "Волині". Я вже знав склад команди. Класний голкіпер Михайло Бурч, який крім своїх основних обов"язків ще й бив пенальті. Захисник Антонюк був столбом оборони, такий собі Франко Барезі луцького розливу. Півзахисник Андрій Федецький номер вісім, батько Артема Федецького, улюбленець вболівальників. Моторчик. Скільки він пробігав за матч - одному Богу відомо. Нападаючий був в них Дикий. Ні, він нормальна був людина, прізвище в нього таке - Дикий. А ще запам"ятався лівий півзахисник Любомир Вовчук. Якщо ви ніколи не бачили його гру, то пригадайте Олега Гусева в його кращі часи - то буде Любомир Вовчук. Ну і тренер. МБМ. Мирон Богданович Маркевич. Людина яка подарувала щастя хмельницьким вболівальникам у 1988 році.

Я відвідав ще декілька матчів "Волині" і з нетерпінням чекав коли ж вони будуть приймати моє улюблене київське "Динамо". Матч мав відбутися навесні, але був перенесений з невідомих мені причин (тепер я розумію,що це трапилось тому що кияни грали у Кубку Чемпіонів і мали грати чи то з "Бенфікою" на виїзді чи то із "Спартою" вдома). Матч з "Динамо" відбувся у червні. І на моє нещастя то був будній день. Я навіть точно пам"ятаю що була середа.

Моєму горю не було меж. Я ж не зможу потрапити на матч! Але нічого не можливого не має, тим більше для затятого фаната "Динамо" Київ. Я втік в самоволку! Нечувана зухвалість для солдата який прослужив трохи більше ніж півроку. Я знав чим ризикую, але пропустити матч з "Динамо" Київ я не міг ніяк! Пішов у формі, де ж мені було взяти цивільний одяг. Нащастя мені не зустрівся на шляху жоден патруль, і я якимось дивом придбавши квитка, а якщо точніше то попросив якогось мужика який стояв найближче до віконечка каси, потрапив на стадіон. Це було неймовірно.

До початку матчу було більше ніж півгодини, а трибуни були заповнені вщерт, і ще біля кас товпилося стільки ж як вже сиділи на стадіоні. Я вже мав власне улюблене місце, це на протилежній трибуні від того де футболісти виходять на поле. Пішов туди і потиснувши сусідів, сів на краю лавочки. Футболісти "Волині" ще проводили передматчеву розминку, а динамівці вже побігли у підтрибунне приміщення.

Вихід футболістів на поле під рев трибун та футбольний марш заставив серце битися ще сильніше. Матч розпочався і за повної ігрової переваги "Динамо" невдовзі було забито перший гол у ворота "Волині". Не можу згадати автора гола, але точно знаю одне що на стадіоні була мертва тиша, лише я скочив зі свого місця радісно крича "Го-о-ол!" .Сусіди скоса на мене подивилися, але мовчки проковтнули цю образу. Мабуть пробачили мене, так як солдат на Волині любили і завжди приязно ставилися до них. Наприкінці першого тайму кияни забивають другий гол. Я би міг себе поводити спокійніше, зміг би себе заставити це зробити, але ж гол забив МІЙ ЗЕМЛЯК, мій СЕРГІЙ КОВАЛЕЦЬ !!!

Радості моєї не було меж. Ось уже і сусіди не стали терпіти, декілька чоловіків зробили спробу прогнати мене з трибун, але інші чоловіки вступилися за мене і не дали цього зробити. Я став гаряче всім присутнім пояснювати що більше життя люблю "Динамо" Київ, що Сергій Ковалець мій земляк, гордість хмельницького футболу. З мене взяли слово що я більше не буду так себе поводити і дозволили надалі спокійно дивитися матч.

Тому коли у другому таймі кияни забили третій гол, я не подав ніяких ознак своєї присутності на стадіоні. На радість місцевої публіки, на вигляд неуклюжий, Дмитро Топчієв забив за короткий час два голи і трохи підсолодив гіркоту поразку. 2-3 з таким рахунком закінчився той матч, а я чимшвидше побіг до себе в частину.

Вже в наступному сезоні я пішов в звільнення і пішов на матч "Волині" з "Динамо", в якому мої улюблені кияни перемогли 2-0 і один з голів Сергія Реброва я і зараз бачу перед очима, з розвороту , з льоту , в самісінькій кут !

Після матчу я нікуди не поспішав і очікував появлення своїх улюбленців біля автобуса "Ікарус", в якому кияни мали їхати в Рівне в аеропорт. Я хотів побачити Сергія Ковальця. І ось кияни виходять і прямують до автобуса. Я бачу Леоненка жуючого жвачку, солідно виходить Йожеф Сабо, а ось і він, мій Сергій Ковалець.

Я підбігаю до нього :"Сергей, здравствуйте, я из Хмельницкого. Здесь служу и специально приходил за вас поболеть! " На що футболіст посміхнувся і каже: " Я не Сергей, твой Сергей следом идет".

Ось такої! Оце так халепа! І справді через декілька секунд я упізнав свого Сергія ! Я до нього. Сам радію, щасливий. Сергій подякував мені за підтримку, а я йому сказав що він наша гордість, що Хмельницький пишається ним.

P.S. Пройшли роки. І ось уже у другій українській лізі хмельницьке "Поділля" приймало "Шахтар-2" (а може й "Шахтар-3", не скажу точно хоча це й не має особливого значення), після матчу йду собі на службу, і бачу як біля автобуса "Шахтаря" стоять молоді гравці команди і біля одного з них стоїть огрядний такий дядечко у якому я впізнав... кого б ви думали?

АНДРІЯ ФЕДЕЦЬКОГО!!!

Він приїхав з Луцька в Хмельницький щоб зустрітися з сином. Також була мама Артема, дружина Андрія Федецького, та його, Артемова, дівчина чи сестра. Ну я ж не міг пройти просто так повз них!

Я підійшов, привітався. Звернувся до пана Андрія із словами, що пам"ятаю його гру, що я служив срочку у Луцьку і ходив на матчі "Волині". Йому, звичайно же, було дуже приємно. Він подякував мені і сказав : "А ось це мій син, Артем". На що я висловив побажання щоб Артем став гравцем не гіршим ніж батько. Як ви бачите Артему це вдалося і він навіть перевершив свого батька, зірку луцької "Волині" середини 80-х - початку 90-х років, Андрія Федецького.

P.S.-2. А гравцем котрого я прийняв за Сергія Ковальця був Віталій Пономаренко. Вони насправді були трохи схожі

Подписывайтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Только самые горячие новости

12.01.2024, 21:51
auto-andrj-bortnk
Статус:
Старожил (760 комментариев)
Подписчиков:
2
Медали:
Выбор редакции × 1

Еще на эту тему

Лучшие блоги
Loading...
Пополнение счета
1
Сумма к оплате (грн):
=
(шурики)
2
Закрыть