Стадіон "Динамо" – це ковчег на поверхні озера, а ідеальне поле не повинно бути рівним
Епоха Валерія Лобановського в київському Динамо – це період звикання колективу до найвищих стандартів. Зокрема й в інфраструктурних аспектах.
Одним із тих, хто відтоді й до сьогодні підтримує в належному стані поля на клубній арені та заміській тренувальній базі, є Анатолій Колоша, колишній директор стадіону, а наразі – головний фахівець із футбольних газонів.
Анатолій Якович, чий стаж у "біло-синій" родині нараховує вже понад 40 років, у своїй справі – спеціаліст номер один не лише в Україні. А ще він людина цікавої долі та непересічний співрозмовник.
Киянин, котрий не хотів іти до Динамо
Його покликання – рідні мова й література. Ще студентом Університету Шевченка займався науковими дослідженнями в цій сфері. А вірші пише й донині. Перепрофілюватися довелося не з власної ініціативи.
"Очолюваний Леопольдом Ященком хор "Гомін", у якому я мав честь співати в 1970-х, совєцькі "ідеологи" оголосили націоналістичним, – розповідає А.Колоша. – Пред'являли звинувачення, допитували – все по формі. Добре, що літературу, яка вважалася б антирадянською, вдалося вчасно передати на зберігання напередодні обшуку. Відбувся "всього лише" відрахуванням із універу та підірваним здоров'ям. Але про гуманітарну кар'єру довелося забути.
Із гачка КДБ зняли після втручання Валентини Шевченко, тодішньої замміністра освіти, майбутньої голови Верховної Ради Української РСР. Оцінила Валентина Семенівна мої зусилля в адміністрації столичного Спортивного інтернату. Влаштовувався туди робітником футбольного поля, але з часом перетягнув на себе ще шмат господарчої діяльності. Скажімо, забезпечував формою та інвентарем близько 450 учнів, представників практично всіх видів, брав безпосередню участь у зведенні легкоатлетичного манежу".
Дивна річ, але Колоша – корінний киянин – аж ніяк не зрадів ідеї Валерія Лобановського про підсилення Динамо за рахунок уже досвідченого "агронома".
"Зарплата й коло обов'язків у спортінтернаті мене влаштовували, а зайнятість на основній посаді не заважала викладати мову й літературу в школі, – згадує Анатолій Якович. – Та й відповідальність "трохи" інша: найсильніший клуб радянського футболу, передове в усьому спортивне підприємство, що мало кураторів на рівні партійного керівництва Республіки! Але згодом подякував долі за той наказ, яким мене перевели в команду Лобановського. За досвід співпраці з цією геніальною людиною. За можливість фахово зростати в діловій, але творчій атмосфері.
На "Динамо" я у 1984 році замінив Леоніда Кривошеєва. Один із моїх наставників, він передчасно пішов із життя. Порад і дружнього плеча Леоніда Михайловича не вистачало, але втримати планку якості я просто зобов'язаний був".
Валерій Лобановський тоді саме повернувся до Києва відбудовувати колектив. Випробування найвищого рівня очікувало й динамівський стадіон – одну з арен юнацького європейського чемпіонату, яка за кілька місяців до турніру залишилася... без газону. Відомий чиновник, керівник аж цілого Управління спортивних споруд, загнав на поле солдатів – лопатами прибирати сніг, а потім іще й спецтехніку зі "щітками" застосував. "Килим" був геть спаплюжений...
"Довелося починати з нуля, – розповідає Колоша. – Вилами вибрали багнюку. Насипали тонкий шар торфу, засіяли, вкрили плівкою. За тиждень травичка зійшла. Коли попросив Валерія Васильовича провести на новому покритті тестовий матч, Лобановський насамперед поцікавився: "Чи не пошкодимо?" Я сказав – під мою відповідальність.
У підсумку інспектори УЄФА поставили динамівській арені найвищий бал. Умови стартового поєдинку, попри травневу зливу, не викликали жодних запитань. Навіть розмітка витримала: напередодні, отримавши прогноз погоди від синоптиків аеропорту Жуляни, ми нанесли лінії водоемульсійною фарбою. А паралельна зустріч, що проходила на Республіканському, опинилася під загрозою зриву, там усе пливло в буквальному розумінні".
Британія – батьківщина спортивних газонів
Анатолій Якович дуже тепло згадує Валерія Лобановського, котрий свій робочий день на "Динамо" починав саме з невеличкої прогулянки футбольним полем – там, вочевидь, і думалося, і мріялося продуктивніше. Дуже високо тримаючи поріг вимог до найтонших "виробничих" нюансів, Метр водночас цінував працю кожного, хто робив внесок в успіхи колективу. Надто – тих, хто ставить загальну справу понад усе.
Колоша – саме з таких. У щоденному діалозі з Природою користується не тільки інтуїцією, але й унікальним практичним досвідом застосування знань, що їх не втомлюється поповнювати.
"Справжнім одкровенням стала для мене книга англійця Доусона про облаштування спортивних майданчиків, – продовжує Анатолій Якович. – Написана в першій половині ХІХ сторіччя, але деякі поради й нам стали в нагоді. Згодом дуже плідно спілкувалися з Аланом Фергюсоном, колишнім футболістом, котрий робив ідеальні поля для англійського клубу Іпсвіч. На Туманному Альбіоні свого часу закупили на 250 тисяч фунтів техніки для догляду за динамівськими газонами. А колись увесь "парк" складали дві примітивні косарки і моторолер, на якому возили пісок із ґрунтом.
У роботі багато що доводилося робити навмання, експериментувати – з основою підґрунтя, з сортами трав і їх сумішшю, з добривами тощо. Дійшов висновку, що найкращий газон вийде на... чистому піску, який і траві рости дає, і дренаж забезпечує. Одне поле на рік потребує його щонайменше 60 тон. Наразі для потреб клубу возимо пісок із колишнього кар'єру на Чернігівщині. А деякі мінерали – аж із Закарпаття".
"Ми з розумінням ставимося до вашого нерозуміння". Ця одна з найбільш цитованих фраз Лобановського характеризує й умови діяльності динамівського "агронома". На відміну від самого Валерія Васильовича, від Йожефа Сабо чи В'ячеслава Грозного, багато хто з тренерів не відволікається на такі "дрібниці", як структура газону чи сезонні особливості вегетації трави, через що часто-густо виникають проблеми в комунікаціях із робітниками поля.
"Скажімо один із нещодавніх наставників команди буквально вимагав, щоби газони на стадіоні "Динамо" й на заміській базі були абсолютно ідентичними, – посміхається мій співрозмовник. – А досягти цього – абсолютно неможливо, як не бийся. Один із асистентів тренера нав'язував свій стандарт підстригання трави – нижче так званої точки кущіння. На мої пояснення – що це призведе до деградації кореневої системи й за кілька років ми просто втратимо газон, він відповідав: нічого, перестелимо. А це, повірте, недешеве задоволення.
Одна з сьогоднішніх проблем українських полів – прописаний у регламентних документах полив перед грою. Якщо навесні та влітку це норма, то десь із середини осені, коли трава отримує менше ультрафіолету, припиняє ріст і підмерзає, "водні процедури" – вбивчі для неї. Це треба вирішувати на організаційному рівні".
Динамівський стадіон побудований на уламках храмів
До речі, псевдовчених завжди вистачало й серед колег Анатолія Колоші. Вболівальники старшого покоління повинні пам'ятати матч київського Динамо проти Баварії в березні 1977 року (той самий, перед яким Олегові Блохіну вручили "Золотий м'яч"), коли поле Республіканського стадіону рясно всіяли світлі цятки – пробуравлені отвори засипали піском на випадок дощу або мокрого снігу.
Зважаючи на те, що газон головної арени республіки тоді складав переважно чорнозем, від негоди цей "винахід" навряд чи врятував би. А ось коріння потім довелося відновлювати впродовж усього сезону.
"За великим рахунком, у Радянському Союзі був один-єдиний фахівець із газонів, – згадує А.Колоша. – Гіві Абрамішвілі оздоблював стадіони Тбілісі, Єревана, Ташкента, нашого Києва, готував об'єкти до Олімпіади 1980 року.
Він – самоучка, як і Леонід Кривошеєв. Проте, з трьома класами освіти, мій учитель зажив у своїй справі великого авторитету. "Дядя Льоня" вважався спеціалістом не лише по трав'яному покриттю, але й в облаштуванні бігових доріжок, секторів для легкої атлетики. Утримував у відмінному стані ядро Республіканського стадіону, а потім передав мені зразкову споруду динамівської арени".
Стадіон "Динамо" для Анатолія Яковича – друга й не менш рідна домівка. Знає тут кожний камінчик і кожну травинку. Не кажучи вже про історію споруди, про її планування, інженерні, геодезичні та інші особливості.
"Чи відомо вам, – питає, – що на глибині кількох метрів під смарагдовим полем розташоване озеро? Колись воно прикрашало царський парк, а потім було засипане уламками зруйнованих більшовиками Михайлівського Золотоверхого собору й Трьохсвятительського храму.
На цьому святому камінні й побудували спортивну арену в 1930-ті. Архітектор Василь Осьмак, до чийого спадку в Києві належать, зокрема, Театр оперети, Національна бібліотека імені Вернадського та дніпровська Набережна, блискуче впорався не тільки зі специфічним ландшафтом, але й із підземними водоймами. Дренаж витримав перевірку часом. Як і унікальна споруда стадіону, що пережила кілька реконструкцій. Це своєрідний бетонний остов величезного ковчега, закріплений на балках, які сягають глибини двох десятків метрів".
Для когось із уболівальників, можливо, це буде новиною, але поле на "Динамо" (втім, як і на всіх стадіонах, сертифікованих для офіційних змагань) не ідеально пласке, його центр вищий на 15-18 сантиметрів відносно кутів. Непомітна для ока нерівність цього гігантського "конверту" доповнює підземну дренажну систему, швидше позбавляючи поверхню зайвої вологи: одна із запорук того, що газон залишатиметься практично бездоганним у будь-яку пору року, за будь-якої погоди.
...Анатолій Колоша, котрий сам ніколи у футбол серйозно не грав, продовжує робити все, аби наші майстри м'яча мали змогу демонструвати свої чесноти в комфортних умовах, на доглянутих полях. Він доводив до ладу газони в Донецьку та області, в Одесі, Львові та Запоріжжі, в Полтаві та Сімферополі, Сумах і Олександрії. Всюди радо ділиться досвідом, який "зростав" і досі "росте" в Києві – на користь Динамо, аби для його гравців домашні стіни були справді рідними.
Юрій Корзаченко — 8 січня 2026, 12:00
Подписывайтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Только самые горячие новости
× 125
Загрузка комментариев
