УПЛ

Давно не писав і, на жаль, навіть руки не чесались писати, бо те що ми бачимо в українській Прем’єр - Лізі назвати футболом можна лише з великою натяжкою, а дивлячись як велетні Колосу з космічним захоплення борсаються (грою це борсання ніяк не охрестити) на суперкрасивому зеленому газоні, то й зовсім неможливо назвати.

Та і Динамо.

Те, що Динамо з Шовковським грає свіжіше, ніж у румуна, лише сліпий не помітить. Але, як завжди є купа, але…

Динамо в 2024 році зіграло дві гри з абсолютно різними видовищами. Якщо в першій грі з 25-тим Металістом ми бачили як структуру гри, так і задум гравцівы тренера, і, незважаючи на окремі ляпи захисту, могли навіть сказати, що насолоджувались миттєвостями від гри, тим більше, що скучили вже за нею, то гра з Чорноморцем протверезила емоції.

Сьогоднішний Чорноморець не сильніший і не більш справний за Металіста, але ж чому тоді з харківчанами ми бачили гру, а в матчі з одеситами нудьгували за нею. Чому?

На мою думку справа лише в одному – на полі не було єдиного на цей час в Динамо фантазиста, або як в 90-ті роки писали – плеймейкера, Буяльського, справжнього конструктора атак Динамо в завершальній стадії. Роль особистості в грі, незважаючи на те що грає команда, як бачите, ніхто не відміняв.

Ніхто не буде заперечувати, що розвиток футболу пішов шляхом ущільнення. Те, що було лише квіточками в середині 60-их і трохи завмерло в 80 - 90 - ті роки, буяє всіма барвами і відтінками веселки в футболі ХХІ століття. Нині лише в дворому футболі можна побачити дріблінг Гаррінчі чи Месхі, циркові етюди Пеле і Бишовця, гарматні удари Кумана і Сабо, швидкість Блохіна і Бейла. Через ущільнення гри на всіх (повторяю – на всіх) клаптиках поля Гаррінчу зіб’ють на першому ж па, Пеле відсторонять від м’яча через долю секунди, Куман своїм пострілом приб’є свого чи якогось гравця суперника, а м’яч до воріт не долетить, Блохіна ж нешановливо без церемоній покладе на зелений килим перший же захисник.

Я звичайно утрирую, але дійсність така, саме така. Забутьте той футбол, забутьте лихі прориви, циркові етюди, дриблінг через все поле, голи з центру поля. Забутьте. Вони в футболі вимерли разом з динозаврами. Звичайно ж щось та ми й бачимо, але то буде лише виняток, що тільки підтверджує правило. Футбол став іншим, більш інтелектуальним, хоч і можливо менш видовищним. Хоч у це як кому і як для кого: кожний вибирає по собі.

Ущільнення футболу в більшості випадків нині долається контролем м’яча, що зумовлений швидкісною грою мізків голови. Так, саме мізків, а не ніг, як колись. Мудрики нині не в пошані, мудрики поза попитом, головні гравці на полі – це фантазисти де брюйни. Без них, без де брюйнів команду ніхто не назове великою. Ніхто. Навіть Сіті чи Барселону.

Але, але … Повернемось до наших реалій.

У нас таких гравців, гравців у яких не лише одна пряма звивина мізків, а які вміють думати, вміють випереджати гру на крок – два лише один – два - три і обрахувався.

Комп'ютер Динамо, його штучний інтелект – це нині Буяльський і розганяючий атаку Шапаренко. А також Ярмоленко, коли видужає і якщо видужає. В Шахтарі - це Судаков, Криськів, Бондаренко. Подобається Ковалець в Олександії. Ну ще один – два фантазиста знайдуться в інших командах. І прірва.

Всі інші наші гравці – дерев’яні солдати Урфін Джуса, та сама досить сіра маса, яка вміє боротись, технічна оснащеність яких навіть не гірша, а в багатьох можливо і краща, ніж в легендарних гравців минулого, але ж, але ж всі футбольні звивини, якщо вони і є у них в голові, прямі - прямісінькі. Як автобан в Німеччині. Бо вчили їх грати тренери з такими ж прямими звивинами, які вміють працювати ліктями, розштовхуючи і виштовхуючи тих, хто міг би навчити дітей думати, читати, захоплюватись, а не бицця-бороцця під віскі в нічному клубі. Іспанці, що були в Києві, були, чесне слово, посередніми тренерами, але навіть ці посередні тренери – не гвардіоли і не клоппи, яких в Європі ніхто не знає - зуміли дати життя в футболі найбільш яскравій плеяді молодих динамівців: Циганков, Шапаренко, Миколенко, Забарний і іншим.

Мізки, а не ноги, не тату і не ламборгіні, нині головне в футболі. Так, інтелект. Так, звивини мізків. Ось тому й страждає Полісся з Кривбасом, коли натикаються на щільно побудовані опори захисту.

До речі, мені здається, що молодь Руху вже переросла свого тренера. Пономарьов дав їм все що міг, а тепер він же гальмує їх подальший розвиток. Тому ж Квасниці, як би ми не бажали його бачити в Україні, негайно потрібно переходити до іншого тренера, який би дав йому більшого розуміння футболу, ніж Пономарьов. В Україні, на жаль багато пономарьових, і немає жодного Лобановського чи Кучеревського.

Ось такі невеселі сумні думки народжуються, коли дивлюсь нашу УПЛ.

Але дивлюсь, чорт забирай, і буду дивитись, хоч чортова Сетанта постійна глючить…

І чекаю футболу.

З повагою,
Скіф