З перемогою, Україна-2.0!

Хто з нас впевнено міг би сказати, що після натужної, бридкої гри з Боснією, схожої на відкривання металевої консервної банки тупим ножом, вчора наша збірна витончено і невимушено зламає захист ісландців, немовби відкорковуючи Дом Періньйон. Подякуємо за це нашим хлопцям.

Хоч спочатку здавалось, що гра поверне не на ту вулицю, що веде до перемоги.

І вони її здобули. Вже підраховано, що це четверта вольова перемога Реброва з 10-ти всіх таких перемог нашої збірної. Рекордсмен, але не дуже то й хочеться рекордсменсувати в таких випадках. Краще вигравати без рекордів і без живота не жаліючого геройства.

Склад нашої збірної не скажу, що здивував, бо він читався. Зінченко ще не повністю готовий , Яремчук добре зіграв проти боснійців, а Циганков вийшов грати, тому що, скажемо чесно, Зубков минулу гру провалив від фанфари.

Так, у хлопців вчора були помилки. Різні помилки, в тому числі і вимушені і, навпаки, невимушеніі. Наприклад, Торстейнссон часто перегравав нашу руду Коноплю і слава Луніну, який тягнув м'ячі, пробиті цим ісландцем. Двічі, здається, обрізався Забарний, та так, що аж серце завмирало. Про Бражко вже писав. На цей раз, як на мене, абсолютно не ввійшов в гру Малиновський і його ганебно хуліганський фол був цим апофеозом невходження. За такий фол арбітр міг спокійно видаляти його з поля, та, слава богу, він цього не зробив.

Багато що було того, яке потрібно не забути і виправляти.

Але вчора у нас була така трійка, що затьмарила собою славу тої, відомої всім, гайдаєвської трійки - Судаков, Циганков, Мудрик. І першу скрипку, скрипку Гварнері, надхненно грав Судаков. Я не великий шанувальник Шахтаря, та й зовсім не шанувальник, але Судаков - це щось. Це наш український монстр (ні поки лише – монстреня). Це щось схоже на де Брюйне й Беллінгема водній упаковці. Всі атаки починав він, вся гра йшла через нього, це саме той плеймейстер, якого так не вистачає нашій збірній.

Георгію лише 21 рік. І його місце не в Шахтарі, а сильному клубі з ТОП-5. На мою думку, якщо Судаков залишиться в гірників, то його незаперечний талант може зійти нанівець, як це вже було з багатьма нашими гравцями з золотої клітки. Вчора ж обидва голи були забиті з його асистів. А перший асист – крос через півполя на Циганкова в стилі Тоні Кроса – шедер! Міг би ще й забити, але воротар ісландців також не промах.

Циганков битий – перебитий зіграв так, як може лише він. Непомітно, тихо, без салютів, але як же впевнено й результативно.

А Мудрик – це свято, це постійний феєрверк, хоч на жаль не завжди грає командно, інколи пускає півня, але завжди загострює, загострює і добився, нарешті, свого. На жаль Михайло дуже непостіний гравець. За 18 ігор в збірній лише 2 голи – це малувато.

Добавлю сюди ще й Луніна. Його два сейви після ударів Торстейнссона дозволили перевернути гру і повернутись в гру. Всі інші зіграли на своєму рівні. Навіть Матвієнко не помилявся.

Це перша гра нашої збірної від Реброва, коли хочеться хвалити команду не лише за результат, а й за гру. Перша. І хочеться надіятись, що не остання.

На мою думку склад цієї збірної потенціально найсильніший за всі роки Незалежності. Може лише поступається команді кінця 90-их – початку нульових років. Але та команда нічого не не зуміла добитись: ні під орудою Сабо, ні під керівництвом Лобановського.

Більша частина основного складу цієї команди грає в командах ТОП-5: Зінченко, Забарний, Малиновський, Мудрик, Циганков, Довбик, Миколенко, Лунін і Яремчук. Та й Трубін грає в нехилій команді - в Бенфіці. Раніше нам з Вами, колеги, таке й не снилось. І як бачите, результат є: хоч і з не парадного входу, а через чорний, українці все-таки пробились на чемпіонат Європи. І є надія, що не будуть пасти корів на німецьких футбольних полях. Бо це покоління навчилось поважати не тільки суперника, а і себе. І це головне.

Здається наш футбол нині на підйомі. Гляньте, що творять збірні U-21, U-19, U-17, а молодіжка буде грати на Олімпіаді, де за всі роки Незалежності ми не грали ні разу.

Головне тепер не загубити цих гравців, що в нас буває часто, дуже часто, навіть, чесно кажучи, постійно. Судаков, Квасниця і інші повинні як можна швидше грати в закордонних командах і не в Польщі, чи Греції, а в клубах Англії, Іспанії, Італії, Німеччини, Франції, та й Португалії з Нідерландами. Повинні, якщо вони бажають рости і вирости в справжніх гравців. Згадайте того ж Миколенко, який переходив з Динамо лідером, а в аутсайдері АПЛ, не попадав напочатку навіть в основний склад. І не тому, що не старався, не тому що технічно був слабким гравцем, а тому що не просто не вмів грати в сучасний інтелектуальний футбол, не вмів його читати. І лише надзусилля самого Віталія, а також довіра тренера дозволила Миколенко вирости хоч і не в зірку АПЛ, але в стабільно сильного гравця, на якого можна покластись. Те ж саме стосується і Забарного.

А нам залишається лише надіятись. На наших хлопців і на нащі ЗСУ.

Слава Україні! А відгук Ви, колеги, знаєте.

З повагою,
Скіф.