Все може бути

Буяльський! Буяльський і ще не раз Буяльський!

Буяльський це взагалі –перший тайм виїзної гри з Минаєм дома на Лобановського. Тим більше, що вживу я бачив лише цей перший тайм. І насолоджувався ним. І хотілось померти від щастя...

В ньому було все і голи, і думка, і рух, і красиві гострі передачі, від яких інколи балдієш більше, чим від забитого голу.

Та що там казати, в першому таймі Динамо возило Минай не то що мерсом шістьсотим чи БМВ, а болідом від Ред Була Ферстапена. Наскільки була видна різниця в класі. Звичайно здивувала спочатку відсутність Бражка, але потім, коли Кабаєв зіграв лівого інсайда, неначе все життя грав там, то забулось про те, що на полі немає найбільш перспективного молодого гравця Динамо.

Задавав собі лише одне питання: наскільки вистачить Ярмоленко і Буяльського по такій грі. На тайм гри з Минаєм вистачило. Але на жаль лише на тайм і то з Минаєм, який в першому таймі не показав ніякої контргри. Так, були два моменти у Демиденко, але вони виникли не з гри минайців, а в результаті провалів киян в опорній зоні, коли закарпатці лонгболами грузили м’яч вперед.

Але другий тайм... Як завжди другий тайм - і де він тільки береться і навіщо його придумали...

Другий тайм не те що здивував (ми вже давно звикли до другого тайму киян), а збентежив і, навіть, нажахав. Його я вже дивився в запису, знаючи рахунок, але все одно плювався як верблюд в Каракумах чи в Гобі (мені все одно). Динамо знову показало, що без Ярмоленко і Буяльського ( чи з втомленими Ярмоленко і Буяльським, що одне й теж) – це зовсім інша команда, яку назвати Динамо не поворухнеться язик.

Вихід Шапаренка замість Кабаєва не посилив, а послабив Динамо (хоч ми всі знаємо як Отче наш, де Кабаєв і де Шапапаренко). Микола не тільки перетримував м’яча, але й чомусь не читав гру від слова «зовсім», мовби до сих пір не вивчив абетку. Подивіться тільки і знайдіть, де був Шапаренко, коли Кораблін забивав Динамо. Як не дивно, а позаду свого візаві.

У мене крутиться в голові питання, але не знаю кого запитати: чому в Динамо постійно хтось граючи випадає з гри. Недавно це був Волошин, ще зовсім недавно Дячук з Поповим чудили. Чому? Чи бажання недостатньо, чи вміння підводить, можливо сил не вистачає, а може просто через те, що, як кирпатий Мефістофель, задрали носа? На мою думку і вміння підводить, і ніс задирається..

Бо подивіться, після заміни Буяльського і Ярмоленко (ось кому не вистачає сил) Динамо продовжувало атакувати редути Миная, але тупо і безглуздо, і до того ж почало ще пропускати різкі кинджальні атаки в свою сторону. Те що в першому таймі здавалось неможливим, в другому - розквітло не то щоб букетом троянд, а цвітом бузку точно. Тому й видавалось, що в другому таймі грає не Динамо з Києва, а одна з нечисленних команд села Кирикизеливо. Мабуть, як казав колись, Габріель Маркес, що у всьому винна неділя, бо не було б її не було і понеділка.

Ох, як це все вже надоїло. Але все ж таки вірю, до сих пір, чесне слово, вірю, що Динамо все –таки може стати чемпіоном. Для цього потрібно обіграти Шахтар і чекати, щоб гірники десь провалились. А вони, дивлячись на їх гру, здатні на це. Може навіть сьогодні Зоря нам подарує надію. Все може бути: відчай і радість, подвиги і програші, слава і безслав’я, з щитом і на щиту. Все. В тому числі і чемпіонство Динамо з Шовковським. Ось тільки не можу вибрати для себе: мої сподівання - це затемнення надії чи її окосіння. Подивимось.

З повагою,
Скіф.

P.S. А Лунін - монстр, монстрище!...