Стимуляція

На мою думку стимуляція гравців одного клуба іншим – зло, абсолютне зло. Це, в першу чергу неповага до нас з Вами, колеги, до вболівальників. Це означає, що стимульовані футболісти будуть вбиватись, битись за очко лише в грі проти антагоніста клубу, що стимулює, і недбало, кволо гратимуть проти іншого суперника, якщо його не стимулюють.

На жаль в нашому футболі так воно і є. Гравці болота середини турнірної таблиці , футболісти клубу, що вилітає з вишки (чи з першого дивізіону - абсолютно однаково) готові, поступившись честю, віддати своє життя і перебити ноги суперників за 2-3 тис. євротугриків. І віддають же життя, і ламають , як свої ноги, так і ноги гравців протиборчої команди.

І ми чомусь розуміємо їх. Навіть підтримуємо їх, мовляв хлопцям потрібно заробити, бо це не «договорняк». .

Ні, колеги, це таке ж саме зло як і «договорняк», бо грати від душі потрібно проти кожного суперника без стимуляції і без договорів, бо тільки так їх можна поважати, бо тільки так вони підтримують і свою честь, і честь клубу, і честь вболівальників, що приходять на матчі, щоб побачити ГРУ, саме ГРУ, чесну ГРУ, а не битву за стимул.

Але на жаль наш футбол хворий, хворий раковою пухлиною стимулювань, «договорняків», забезпечення необхідного результату для ставок.

І шкода, що в битві за 40 млн. євротугриків, в гонці за чемпіонством наше Динамо в першій шерензі стимулюючих. Всі Ви, друзі, ж бачили битву Зорі з Шахтарем і розпач зорян, коли вони не втримали нічию… З очей як гравців, так і тренерів Зорі лились аж ніяк не крокодилові сльози, а справжні сльози грубих татуйованих чоловіків, які нарешті відважились зіграти через не можу, двужильно, але програли. Що ж - відвага або мед п'є, або сльози ллє, бо по - іншому вони жити не вміють. Але, якщо чесно, неповага до нас, вболівальників, до свого ремесла, завжди відливається в якусь халепу. Завжди рано чи пізно відливаються кішці мишкіни сльози. Запитайте Севідова...

І ще одне, для мене абсолютно неприємне: наше з Вами Динамо було першопрохідцями таких стимуляцій. Згадайте осінь 1999 року. Згадайте словенський Марібор .

«Григорий Суркис признался, что в свое время «Динамо» спонсировало словенский «Марибор» в поединке с немецким «Байером», и благодаря успешной игре словенцев динамовцы смогли продолжить борьбу в Лиге чемпионов. «Думаю, украинский футбол от этого только выиграл, — сказал Григорий Суркис. — Поэтому здесь есть позитивный фактор. Я абсолютно за, если богатый клуб финансирует бедный и стимулирует его на борьбу со своими соперниками. Пусть футболисты сражаются, а не сдаются еще до начала игры». Це було сказано 19.07.2001 р. Тут

Згадайте також вчорашню нещирість вже молодшого брата Григорія: «Я не знаю, хто кого стимулює. Я знаю одне — ми не повинні втрачати свої очки. А говорити хто стимулює, чи не стимулює — я цього не знаю. Можливо, можна стимулювати, може — ні. Введуть заборону — значить не будуть стимулювати». Тут

Ось так: грязюка, болото, багно, одним словом – чемпіонат України по футболу…

А де ж футбол? Де гра? Де боротьба? Бо стимуляція - це не що інше як симуляція боротьби.

До речі, подивився гру Динамо з Поліссям і задав собі питання, а чи стимулює наш нелюбимий Шахтар суперників Динамо? Чесне слово, по тій грі не відважився би стверджувати… Хоч все на світі може бути...

З повагою,
Скіф.