Бути легендою чи бути тренером?

Отже, ми знову другі. Звичайно хотілось першого місця, але «срібло» це все-ткаки не нищівне четверте місце з відривом від чемпіона в 12 балів, як було минулого року. Тобто успіх…

Так успіх, але зі сльозима на очах і з лайками - матюками на вустах.

Переживемо, бо вже не раз переживали (виживали) і переживали (витерплювали).

Тому переживемо і це завойоване в борні з кривбасами, рухами, поліссями і, навіть, з вересами, благородне друге срібне місце.

Сарказм? Так - сарказм. Бо що ще залишається. Роки летять, аж чуприну зносить, а ми все ще там, де були років так 20-ть назад, якщо не гірше.

Тому давайте поговоримо про насущність. Чесне слово, що мене різонули слова Шовковського, що чемпіонат було програно восени, а з нього ясно, що і взятки гладкі. Так, справді, восени, до Шовковського, в період сплячки «домнула» Луческу за 10 турів Динамо втратило майже 50 % балів. Все так, але ж є і інша арифметика. Не алгебра і не інтегральне вичислення.

Згадайте різницю в очках турнірної таблиці перед очною зустріччю з Шахтарем. Згадали? Чотири бала…

А тепер згадайте нашу перелякану нічию в шість захисників і жовтою карткою хамуватого Ваната з Вересом. Це втрачені два бали.
Згадайте нічию Динамо з насіннєвим заводом з Черкас, хоч він називається Лебединським, а Лебедин, якщо не зраджує пам'ять, в Сумській області. Так от і його Динамо не змогло перемогти, не змогло перемогти дебютанта першості (!!!). І не потрібно ту нічию списувати на Нещерета, потрібно було перемагати. А ця нічия – це ще два втрачені бали.

В сумі, всі знають арифметику, що два плюс два – це чотири, тобто та сама різниця в очках перед грою з Шахтарем.

Не було б цих диких втрат прийшли б до золотої гри з однаковою кількість балів в турнірній таблиці. І дуель…

Дуель, яку Динамо Шовковського програло…

А винен виявляється Луческу. Винна - осінь. Винна – війна. Винна крива, що не вивела. Винен православний Ісус, католицький Ісус і в такій же мірі винен і протестанський Ісус. Винна УАФ, УЄФА, ФІФА і, навіть, ООН з ЄС. Але не Шовковський з президентом Суркісом. Не Ванат з Дячуком, чи Ярмоленко з Буяльським і не Нещерет з Бущаном. І так далі по списку…

Це перше, що хотілось виплеснути з душі.

І друге. Я дуже поважаю голкіпера Шовковського – легенду Динамо. Справжню, істинну легенду…

Але бути легендою і бути тренером – це абсолютно різні речі. Так, Динамо при Шовковському ожило, розріпостилось, заграло веселіше. Змінилась тактика. Змінився малюнок гри. Але є одне «але». І суттєве.

На мою думку, зміна тактики гри пішла не шліхом покращення, а шляхом спрощення. Я розумію Шовковського, розумію, що з цими гравцями грати через контроль м’яча, через зламування автобусу методом розумних коротких передач – неможливо, бо футбольний інтелект основної маси гравців на рівні «бий-біжи». Бий лонгболами на фланг, біжи в атаку, подавай в карний майданчик, а там щось виде. І біжать, і виходить... з колосами, минаями, оболонями і іншими…

А вихід в атаку з захисту через пас, вихід з-під пресу, організація позиційної атаки – це не для Попова з Дячуком і Волошина з Вівчаренко (можу перераховувати майже всіх гравців). Це вже не два плюс два, це вже біном Ньютона, який років 50 назад вчили в середній сільській школі.

Саме через цей біном Шовковський і повернувся до того стилю гри, яким цих динамівців вчили вигравати в академіях «академіка» Іщенко: "бий - біжи" і "бицця і бороцця". В грі від Іщенко динамівські хлопці небезталанні і тому у Шовсковського стало виходити, бо в інших командах гравці ще менш навчені грати в сучасний футбол.

Але ж так не виграються чемпіонати, але ж так не стають ЧЕМПІОНАМИ, та, навіть, не завжди приймають участь в ЛЧ, ЛЄ чи Лізі Конференцій. Бо міцно збудовану команду (навіть втомлений Шахтар) одними логнболами і тупими навісами з флангів не обіграєш.

Повторю: це не вина Шовковського, а його біда.

Але ж є і інше. Якщо тренер хоче стати ТРЕНЕРОМ, то він повинен не йти за командою, а вчити її. Вчити її грати не так, як грали ще двадцять – тридцять років тому, не так як грав, скажемо, Маслов з Лобановським, а як грає нині той же Анчелотті з Гварділою, як Клопп з молодим Нагельсманом, чи хоч як Мічел з «Жироною». Звичайно точно так грати, як грає Реал, не вийде, але грати в вертикальний футбол - це нині шлях в нікуди. Красивий шлях в нікуди. Думаю, що був би живий Лобановський, він би в свій футбол кінця ХХ століття не грав. Не те нині тисячоліття у дворі. Нам же хочеться бачити Динамо не тільки чемпіоном і переможцем Шахтаря, а й грозою різних реалів, баварій, мансітей і, навіть, жирон з бенфіками? Чи й так нам досить?

Не знаю як Вам, колеги, а меня хочеться бачити Динамо Шовковського, як колись ми бачили Динамо Маслова і Динамо Лобановського. А його немає. Динамо, яке тренує Шовковський, є, а Динамо Шовковського - немає.

Тому, повертаючись до Шовковського, задаю собі питання: чи зможе Шовковський змінитись, змінити гру Динамо? Чи зможе Шовковський стати українським Клоппом, який йому так імпонує? І, чесно скажу, не знаю… Хоч дуже хочеться сказати, що зможе.

Пост дискусійний і провокаційний. Можливо те, що тут виклав є маячньою з маячней, але дуже хотілось виплеснути свої роздуми, що накопились в душі. Якщо когось ними образив, вибачаюсь.

З повагою,
Скіф.

Подписывайтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Только самые горячие новости