Пігмаліони. Де ви?

Колеги, друзі, хто мені пояснить казус «першої гри в турнірі» для всіх, абсолютно всіх, наших збірних команд.

U-19 в першій грі на чемпіонаті Європи не може здолати команду Північної Ірландії (добре хоч не програли).

U-19, олімпійська збірна, в першій грі поступається абсолютно ніякій команді Іраку, яка потім на радощах програла як аргентинцям, так і марроканцям з загальним рахунком 1:6.

А наша головна команда, наша надія з золотим складом «надіянтів», в першій грі на чемпіонаті Європи програє румунам, яких, як вважає більшість «експертів», вона повинна була обігрувати ледве не лівою ногою.

Програємо перші матчі аутсайдерам турніру, а потім героїчно як Матросови кидаємось голіруч на амбразури футбольних дзотів, дотів більш вмілих команд і, зазвичай, все втрачаємо. Одному Михайленко зі своїми 19-ти річними пацанами вдалось викарабкатись , та й то тому що Італії перемога в тій грі абсолютно нічого не давала (в будь якому випадку – перемагають чи програють - вони все одно виходили на збірну Іспанії). От італійці і виставили напіврезерний склад. Та який там напіврезервний – резервний: проти іспанців в наступному матчі в стартовому складі вийшло аж два гравця, що грали зі стару з нами : К’яродія і Ді Маджо.

Що ж казати про казус першої гри.

Перше – наперше, здається, що гравців так накачують перед турнірами, що вони перегорають, Всі ми знаємо, що коли хочеться щось зробити найкраще, то в ліпшому випадку виходить як завжди, а в більшості нагод – гірше, якщо не катастрофічно. А гравців накручують. І неодноразові заяви гравців, як під копірку, що вони грають для України, для ЗСУ (все так) і є підтвердженням того, що моральна складова для наших гравців є болючою, а може й нестерпною.

На жаль, під таким тиском багато гравців ламаються і по-дитячі помиляються , та є і ті, хто просто кладуть на заяви керівництва, а потім і на гру, граючи для себе і під себе. Яскравий приклад - Мудрик, для якого зачіска і тату – є куди більш важливими, ніж честь країни.

На жаль, наші тренери чомусь самі ламаються від цих накручувань. І тому одні, як Ребров, наприклад, звинувачують у таких поразках гравців, які не змогли виконати його геніального плану, а інші – Ротань - звинувачують арбітрів та теорію вірогідності про незакономірність програшів. Їсти ж хочеться не тільки хліба з цибулею.

Але ні Ребров і ні Ротань – жодного разу не сказали, що в поразках винен «я», тому що не зміг зумовити гравців грати так, як планували, тому що не зміг виліпити з різнопланових гравців (талановитих чи ні – то вже інше питання) команду, що вміло діє планом А, а коли потрібно, то і за планом Б, якщо звичайно він є.

На мій погляд Шевченко повинен знайти і ввести в склад делегацій доброго і тямущого психолога, як це робила збірна Бразилії ще в 1958 році. Якщо ж він є в складі делегації, то це не психолог, а шарлатан типу Кашпіровського чи Чумака (пам’ятаєте, як останній заряджав воду в банках біля екрану телевізора чи роздавав паси енергії про провідних радіоточках).

Але психолог психологом, а тренер тренером.

Глянемо трохи на олімпійську збірну, вона ж була крайньою.

Дивився вчора як аргентинець, автор першого голу українцям, пройшов з почесною вартою наших гравців півполя і без перешкод завдав удару, то стало і сумно, і смішно.
Колеги, чому всі три гри на олімпіаді ми не бачили нашої опорної зони, чому намагались забити гол лише після стандартних положень і лише після індивідуальних звершень (до речі – цікавих), а в захисті грали як Лебідь, Рак та Щука? Чому здібний Хлань виглядає Мудриком 2.0, а гравці дружно, як хористи ансамбля ім. Александрова співають, що ніяких пенальті не було, а судді нетрадиційної орієнтації.

Скажете, що Ротаню, що дістались погані гравці. Може і хай буде так. Не було ні Судакова, ні Бондаренко, але ж хто сказав, що Брагару і Рубчинський (Динамо), Криськів і Сікан (Шахтар) небезталанні гравці. А й Фесюн з Крупським, Федором і Краснопіром хоч гравці не першої десятки наших талантів, але й не другої. А ось разом, загалом, вони виявились нещасливою командою котів Леопольдів, якому , як пам’ятаєте, бажалось одне – жити дружно.

Зате є свій стиль, кажуть "експерти". Здається головне для них і Ротаня (та і Реброва) , щоб костюмчик сидів.

І тому, як реквієм цій команді, капітан Сікан, один з кращих весняних бомбардирів Шахтаря, за три олімпійські гри тільки раз бив по воротам, але чомусь мимо.

Якщо хто – небуть буде наводити, як приклад, легендарну перемогу наших футболістів – олімпійців над командою Марроко, то давайте будемо чесним, та перемога була не легендарною, а істеричною (згадайте стрибки Ротаня біля поля), то не ми виграли, то легендарно нам програли африканці. І слава богу, що подарували нам ще на декілька днів надію…

Але ж синя птаха удачі, на жаль, полетіла від нас, бо налаштувати гру проти Аргентини через не можу, через силу, через ще хто – небуть знає що, наші суперкоучі не зуміли і не змогли, а перемагати блакитно - білих спадкоємців Мессі за рахунок удачі можуть лише ті, кого Бог приласкав на все життя своєю милостю (наприклад – бразильців), але ж ми не бразильці і, навіть, не німці з 2014 року.

Знову і знову повторю, що матеріал у наших тренерів, щоб виліпити якщо не збірну Аргентини, Іспанії, Бразилії чи Франції, а більш - менш вправну збірну України є. Та на жаль під рукою в УАФ немає Пігмаліонів, щоб виліпили й ЗАКОХАЛИСЬ в свій витвір. А ремісників від футболу куча з хвостиком га один квадратний метр. Дай їм волю вони таке зваяють, що і через століття не відмиєш. Ліпити можуть багато, а ось покохати свій витвір...

А нам так хотілось свята…

З повагою,
Скіф.