Хотілось перемоги...

Коли за 15 секунд до кінця компенсованого часу в ворота Динамо залетів все-таки м'яч в голові раптом набатом задзвеніли слова легендарного шлягеру кінця 90-х «Какая боль, какая боль! Аргентина – Ямайка…» ( рахунок, гадаю, вболівальники пам’ятають). І ця біль, блін, не відпускала, крутила, скручувала і не давала заснути, тим більше, що в вікно через кожну годину влітали тривожно скрипучі звуки то прибою, то відбою повітряної тривоги.

І лише по дорозі на роботу, сьогодні вранці, прийшло усвідомлення, що Динамо вчора не втратило два очка, а втримало очко. Але все одно, як у класика «поел, попил – не полегчало». Не знаю як вам, колеги, але вчорашня гра виглядає для мене з однієї сторони уособленням того, що Динамо може в цьому сезоні наробити шороху якщо не в ЛЧ, то в ЛЄ, а з другої, що проблеми в грі як були, так і залишились.

І чомусь згадалась гра проти Вересу весною цього року, коли Динамо само подарувало рівнянам очко, втративши два бали і, як виявляється, перемогу в минулому чемпіонаті. Але, на жаль, рейджери з Глазго це не рівняни. Їх клас куди вищий за клас збирачів цвіту українського вересу (до речі в Шотландії є непоганий національний напій – вересковий ель, пробував це пиво– нічого).

Перший тайм ми ще грали майже на рівних. І хоч і вели в рахунку, завдали більше ударів, частіше влучали в ворота, але відчуття тривоги холодним струмком текло по хребту, не відпускаючи ні на секунду.

Другий тайм програли абсолютно чисто. Без будь – яких оправдань. Гляньте, якщо в першому таймі ми завдали 7 ударів по воротам, влучивши тричі, то в другом – жодного разу не били по воротам . А скОтти з Глазго в другій половині гри шість раз вдарили по воротам Бущана і чотири разиі вцілили. І при цьому Динамо в другому таймі більше тримали м’яча (54%).

Колеги, давайте, поклавши руку на серце, скажемо чесно – цю нічию для Динамо і для нас врятував Бущан. Як він витягував м’ячі, може лише бог знає. Та й чи знає, хтозна.

Якщо в першому таймі майже всі мої матюки отримував Михавко (лаючи, але розуміючи, що хлопцю лише 19 і він дебютує в ЛЧ), то в другому таймі від мене в першу чергу діставалось Вівчаренко.

Вівчаренко – це катастрофа. Шапаренко з партнерами раз за разом виводили його в відкриті зони, але жодного разу, жодного, від нього не пройшов точний пас під удар.
Якщо Михавко ще в першому таймі зрозувів що в білд апі він не досить вправний, то в другій половині гри, отримуючи м’яча, став частіше віддавав його для розвитку атаки Бущану. Вівчаренко ж нічого не зрозумів і як лупив навмання в карний майданчик м’яча, так і продовжував його без цілі лупцювати шотланцям і, як апогей, саме він дозволив себе обіграти, що і привело до пропущеного голу. Саме йому, а не Михавко, як пам’ятаєте, після гри давав втик Бущан.

Я вже не раз писав: чому Вівчаренко, коли є Дубінчак, який досить пристойно грає в захисті і на голову краще Вівчаренко в атаці. Відповіді, хоча б для себе, я не маю.

На жаль проспав гол і Попов, який до цього моменту добре грав, але саме в ту мить здається думав про десерт, а не накривав Дессера.

Заміни, що зробив Шовковський, начебто були вірними. Точніше – все-таки вірні. Але вони не спрацювали. На жаль. Брагару з Волошином, що замінили активного, але вчора некреативного Кабаєва, і досить втомленого Ярмоленко, абсолютно не ввійшли у гру. Інші щось намагались зробити, але саме «щось зробити», а не створити. Та й заміна Ярмоленко, на мою думку, була запізнілою.

Мене ж найбільше розчарував Буяльський. Чомусь звично гадав, що Віталій щось таке й створить, що дозволить послабити натиск на ворота Динамо, але він хоч і старанно грав, та все одно ніяк. Краще б Шовковський не міняв Піхальонка, який хоч і зіграв нижче свого рівня, але значно продуктивніше Віталія.

Друзі, як відомо, міста здають солдати, а генерали їх беруть. Вчора ж було, як мені здається, навпаки. На мою думку установка Шовковського на утримання рахунку, розраховуючи лише на контратаки, була хибною. Але ця моя думка базується вже на післязнанні і тому не буду дорікати ні тренеру, ні гравцям. Бо не можу сказати, що вони не боролись. Боролись, але рейнджери з Глазго – не партизани з Сербії. Крім боротьби і щастя потрібно ще щось. Наприклад, вміння ПЕРЕГРАВАТИ таких суперників. Але як навчитись, коли в УПЛ суперників такого рівня один - два й обрахувався.

Хоч все ж таки, на мою думку, ці хлопці вміють і можуть перемагати не тільки партизанів , а і цих скОттів. Але поки що, після дарма втраченого періоду Луческу (до речі нового тренера збірної Румунії), ми лише боремось і перемагаємо команди зразка УПЛ ( та й то не завжди).

А так хочеться бачити перемоги.

З повагою,
Скіф.