Трошки думок про рівень Динамо

Давно не постив у блог, але мій же комент у відповідь одному з користувачів, надихнув мене на деякі думки.

Київське «Динамо» – це клуб, який має славну історію і чимало досягнень на європейській арені. Втім, у сучасному футболі ми вже давно не бачимо тієї «потужності», яка раніше дозволяла нам знищувати таких грандів, як «Барселона».

Не можна заперечувати, що нинішні труднощі частково пов'язані з війною, яка безпосередньо впливає на всі аспекти життя, включаючи спорт. Це дійсно об’єктивна причина, яка ускладнює відновлення клубу до його колишньої слави. Проте проблеми в «Динамо» почалися ще задовго до війни. Відсутність чіткої стратегії, правильного менеджменту та сучасного підходу до тренувального процесу призвели до того, що клуб опинився у складному становищі ще багато років тому.

Період, коли в «Динамо» грали Велозу, Ленс, Беланда, Мбокані та Тремуліна, і звичайно наші ще молоді таланти, був можливістю для клубу вийти на новий рівень. Але цей потенціал не був реалізований через те, що тренерський штаб не зміг використати всі можливості гравців на повну. Легендарний Олег Блохін, який очолював команду в той час, був блискучим мотиваційним тренером, але для досягнення успіху на такому рівні потрібен був тактик, який би користувався науковим підходом до тренувального процесу. І як можна було додуматися витратити стільки грошей на трансфери під саме Блохіна? З таким складом і грамотним тренером команда могла б мати загальну вартість 300-400 мільйонів доларів стабільно всі ці роки. Але і зараз і тоді, це той рівень, до якого ми змушені лише прагнути, і навіть більше – наша мета повинна бути на рівні 600-800 мільйонів, як у топ-клубів Європи сьогодення.

Менеджмент «Динамо» також залишає бажати кращого. Кадри підбираються за принципом «свій до свого», але цей підхід вже давно застарів. Динамівське серце? Будеш тренером. Завершив карʼєру гравця? Го в скаути. Клуб такого масштабу повинен працювати як сучасна корпорація,, з жорсткими критеріями для підбору кадрів, не зважаючи на національність чи попередні заслуги. Легендарний статус «Динамо» вимагає іншого підходу – амбітного, спрямованого на розвиток та повернення до колишньої слави.

У цьому контексті важливо згадати Сергія Реброва. Він був одним із тих тренерів, які намагалися застосовувати сучасні тактичні методи, стажувався у Юргена Клоппа, але попри всі зусилля, поки не досяг грандіозного успіху, на який ми сподівалися. Покращив гру, безперечно. 5-2 з Евертоном - безперечно. Дуже вдячний йому за ті емоції, що я тоді отримав. Але навіть такий підхід не гарантує успіху і нагадує, наскільки важливо не лише мати знання, але й вдало інтегрувати їх у командну гру.

Звичайно, зараз є привід для оптимізму – Олександр Шовковський. На відміну від багатьох своїх попередників, він активно навчається, впроваджує нові знання і використовує науковий підхід до тренувального процесу, як і Ребров. Напевно тому що читає багато і завжди сам себе позиціонував як вдумливу і інтелектуальну персону. При ньому вже видно, як гра «Динамо» починає покращуватися: команда виглядає більш організованою, швидкою, розумною та згуртованою. Шовковський має потенціал стати тим тренером, який виведе клуб на новий рівень. Він теж молодий тренер, як і Ребров.

І навіть попри те, що він колишній воротар, чудово розбирається у комбінаційній грі. Динамо моментами виглядає як Арсенал у кращі роки, домінуючи і комбінуючи навіть у воротарському. Та не варто забувати, що нинішній склад куди менш сильний, ніж навіть за Реброва.

І для того, щоб «Динамо» повернулося на вершину європейського футболу, необхідно прагнути більшого. Нинішній рівень команди, навіть при останніх успіхах, не можна сприймати як норму – і це чудово, що в нас так бомбить від невдач, і так і має бути, щоб не втратити амбіцій і прагнути розвитку. Якщо ми хочемо бачити клуб серед еліти, потрібно будувати команду, яка може досягти рівня топ-клубів Європи. . «Динамо» – занадто легендарне, щоб задовольнятися меншим.

Так, це дуже важко, особливо зараз. Але в наш час все залежить від менеджменту і все побудовано на прагматизмі. І на грошах, звичайно. Але хороший менеджмент ці гроші заробляє і примножує. Зрозуміло, що важко, зрозуміло, що супротивникам в ЄК в літаку 2 години летіти додому, а нашим з Польщі щоб доїхати до Києва той ще квест . Зрозуміло, що класних легіонерів тепер набагато важче вмовити грати за команду країни, у якій війна. Але ж реально, проблеми клубу лежать глибше, і почались навіть не у 2014.

Ми обʼєктивно могли б бути зараз в декілька разів сильнішими, виходити з другого місця ЛЧ у плей-офф, якщо тільки це не група смерті і нам не випало в цю групу два топових європейських гранда. І попри війну, і попри неможливості грати на рідних стадіонах. Та для цього потрібен справді зовсім інший підхід. Для нас, вболівальників, «Динамо» завжди має бути улюбленим і легендарним клубом. А для власників це має бути ще і головний їх бізнес. Максимально прозорий, прагматичний і стратегічний. І який би легендарний не був футболіст, якщо на це ж місце претендує хлопак чи дівчина що все доросле життя провели офісі, але є більш кваліфікованими, то виплачуйте футболісту ту зарплату і підтримуйте у знак вдячності, але на посаді потрібен професіонал саме у цій посаді і ніхто інший. Така моя думка.