Дайош "петрабол"!

Спочатку дві цитати від Реброва.

Перша сказана перед грою з грузинами: «Для мене Ліга націй — це більше підготовка до кваліфікації на ЧС».

Друга – перед грою з чехами: « Я ніколи не говорив, що ми розглядаємо даний турнір виключно як підготовку (до ЧС)».

А тепер скажіть, коли Ребров був більш відвертим в своїх висловлюваннях про турнір Ліги Націй?

Але це так, для зав’язки.

Колеги, скажіть, будь ласка, чи сподобалась вам гра нашої збірної команди. Не результат, а гра.
Так, результат є, поганий, чи добрий, а якийсь та й є. Гри ж, на мою думку, ми не дочекались. Я з тих вболівальників, які можуть забути результат, а гру, якщо вона була грою в футбол, ніколи не забуваю. Такі ось виверти моєї пам'яті. Тому і пам'ятаю фінти Бишовця з Стрельцовим, ноги - граблі Колотова, витончену гру Мунтяна з Вороніним, божевільні удари Сабо і Абдураїмова і гру головою Хмельницького і Старухіна. Це класика.

А ось чи стане класикою робітничо-селянська перемога нашої команди над посередньою збірною Грузії? Я гадаю, що не стане, крім, можливо, для якихось супервивихнутих на результатах гурманів. Не стане класикою, на мою думку, і гра з чехами.

Грузинів ми обіграли за рахунок того, що віддали їм м’яча і намагались грати на контратаках. Слава богу, вони не вміють позиційно атакувати, а ми зате можемо розраховувати на Мудрика. З чехами намагались зробити теж саме. З початком гри команда Реброва віддала м’яча і тільки контратакувала. До забитого голу чехи тримали 56 відсотків це яблуку розбрату, а потім, повівши в рахунку, стали грати від захисту. І починаючи десь з 30-35 хвилини більше 47...48 відсотків гри не володіли м’ячем, віддавши його нам.

А як грала наша збірна? Головна ідея гри, мета всіх гравців нашої команди, всі пошуки щастя заключались в тому, щоб віддати м'яча Мудрику, який на швидкості щось та й намудрує. Цього разу не вийшло, хоч Михайло й потерзав захист чехів, але все-таки не зламав його. І почались страждання святого Сергія.

Здається у нас є вибір досить таки здібних гравців, здається у них є пристойна виконавська майстерність, але крім бицця-бороться, крім бий–біжи наші гравці більше нічого не вміють. Чому? У кожного нас є своя відповідь на це питання. Але чому українці непогано грали у Шевченко з Мальдерою, чому ще недавно вони перемагали Португалію з Кріштіано Рональду, дві обігравали тих же самих чехів в попередніх матчах Ліги Націй, і громили сербів. Чому з відходом від керма Шевченко з італійським тренерським штабом почалась деградація збірної, яку ніяк не може зупинити Ребров. Чому? Я не знаю...

І страждає Довбик, до якого не доходить м’яч, а коли отримує, то немає підтримки. Носиться на незвичній для себе позиції Шапаренко, але його не розуміють партнери, та й він сам не розуміє, що робить на правому фланзі і це визиває у Миколи лють і фоли на грані вилучення.
Судаков намагається щось створити, але творить лише для Мудрика, бо по - іншому чи то вміє грати, чи то не хоче грати, чи, швидше за все, не дають грати партнери. І замість блискучого в УПЛ Судакова ми бачимо його лише темряву тінь.

А збірна Реброва все більше і більше нагадує збірну Петракова…

Поява Калюжного в цій збірній – це не тільки свіжа кров, не тільки «промінь світла в темному царстві», це саме той етап перетворення збірної від гри в видовищний інтелектуальний футбол до гри в «петрабол». Іван - відвертий, сміливий, працьовитий, без витівок, але прямолінійний як пряма Евкліда. Він, як Гаттузо, може напихать всім без винятку, як напихав немовби малюку Забарному, але навряд чи сприйме, якусь інтелектуальну складову сучасного футболу. Калюжний –не хто інший, як Лужний на мінімалках. Такі гравці потрібні, так потрібні, але не вони повинні вести гру і бути левами гри. Вони можуть були левами прайду, але, повторяю, не гри.

Саме тому Ребров і не виставив його в стартовому складі на гру з чехами, більше довіряючи в креативності Степаненку.

Але все одно наша збірна не зуміла забити гол з гри, не вистачило вміння пройти навіть не досить надійний захист чехів. Гол українців виник з шарового пенальті, коли Конопля вирішив нарешті поборотись за нього в карному майданчику чехів. І все. Інші 12 ударів пор воротам назвати навіть ударами не можна з великою натяжкою, а їх сумарний xG (дванадцяти ударів) не дотягує до 0,8.

На жаль, друзі –колеги, не скоро нам бачити яскраві перемоги збірної. Робітниче-селянських перемог, думаю, ми ще не раз побачимо, але на щось цікаве не розраховуйте.

І абсолютно не по темі, щоб хоч трохи скрасити сумну картину: фото трьох легенд футболу - Марадона, Пеле, Платіні. Фото зроблене 23 травня 1988 року після прощального матчу Платіні.

З повагою,
Скіф.