Приємні миті 24 року

Писав, що цей рік є роком розчарувань. І неабияких розчарувань: від гри збірної до гри Динамо в ЛЄ і, як апофеоз, але чомусь не дивний, допінг немудрого Мудрика.

Та, друзі, були ж і приємні хвилини від футболу в нашому з Вами житті. Я ж не мазохіст, щоб отримувати насолоду від невдач.

По – перше, це лідерство Динамо в нашому чемпіонаті.

По- друге, впевнені перемоги молодіжки, тої, що до 21 року. І моложіка Ротаня і молодіжка Мельгоси здивувала нас, абсолютно здивувала: на розвалинах і болоті нашого футболу вона виглядає яскравим факелом, що все ж таки вказує дорогу до Храму футболу. Молодіжна збірна – єдина команда цього року, що не розчарувала, що захоплювала і надавала хоч якусь наснагу нашому вболіванню. На жаль Олімпійські Ігри, куди пробилась молодіжка Ротаня, і на яких вперше виступала наша футбольна команда, виявились нікому не потрібні.

По – третє. На мою думку у нас з’явились тренери, яким цікавіше грати в футбол, ніж бицця- бороцця за перемогу.

Я б виділив Владислава Лупашку (38 років), в першу чергу. Подобається, що він, незважаючи на відсутність класних виконавців, намагається в першу чергу таки грати все ж таки для нас з Вами, а не для втіхи свого президента. У мене виникає лише одне питання: наскільки вистачить терпіння у президента Карпат.

Імпонує робота Імада Ашура (36 років) в Поліссі. Здається у Буткевича, президента Полісся, незважаючи на те, що він колишній мент, був колись правою рукою американського в’язня і по сумісництву колишнього прем’єр – міністра України Лазаренко, має авантюрну жилку, що дозволила йому призначити абсолютного нік-нейма в професійному українському футболі тренером своєї команди. Вдихаємо свіже повітря на іграх Полісся, але гра все -таки якась невпевнена і видається недобудованою, 24 голи в 17 матчах також нонсенс і тому все частіше і частіше чуємо заклик до Буткевича змінити тренера. На місці Буткевича я б дав Ашуру шанс, але я не Буткевич…

Цікаво працює Олег Шандрук з Вересом. Команда, що грала так собі, грала щоб втриматись в УПЛ, з Шандруком стала командою, що не боїться грати в футбол. Так є провали (0:5 з Карпатами, 1:3 з Лівим Берегом), але незважаючи на досить посередній склад є і звитяги (1:1 з Шахтарем і Олександрією, перемога над Рухом, досить – таки вперта гра з Динамо).

Про Ротаня боюсь що - небуть сказати, тому, що до сих пір не розумію формулу гри його команди. Дуже швидко Ротань – романтик футболу, став прагматиком від футболу, до того ж ображеним на весь світ. Якщо ще рік тому назад здавалось, що Олександрія намагається на полі, хоч і невдало, довести теорему Фермі, то нині вони ледве здатні зрозуміти вчення про Піфагорові штани, що на всі сторони рівні. Гусари Ротаня в цьому році стали тяжкИми, хоч в вправними, кавалергардами. Нудно спостерігати за перемогами Олександрії, хочеться свята від гри. Команда має очки, бали, з турнірній таблиці, а ось свята – немає… Знову ж таки, на мою думку.

Четверте. Подобаються хлопці Костюка, та, друзі, у нас рідко хто - небуть з U-19 стає зіркою хоча б у національному масштабі. Є виключення, а виключення, як відомо, тільки підтверджують правила.

І останнє, п’яте. Подобається стабільний Забарний. Інколи яскраву гру може видати Миколаєнко. Але це і все…

Може у когось більше вподобань. Кожний має вправо на вподобання. Навіть мазохіст від футболу.

З повагою,
Скіф.