Про футболіста, якого називали "українським Пеле"...

ПАМЯТИ ЛЕГЕНДАРНЫХ

Відразу скажу, що публікую ці фрагменти після читання - за посиланням колеги-блоггера! - цікавої, на мою думку, публікації:

Громив Баварію, відмовлявся грати за Динамо через російську мову: український Пеле Олександр Скоцень

Ігор Левенштейн — 10 березня 2025, 06:00

Його називали "експрес Ніцци" ба навіть "український Пеле".

Олександр Скоцень – цікава українська постать світового футболу, не дуже відома у нас через його емігрантську долю.

На щастя, Олександр Скоцень був спортивним журналістом та залишив по собі дві книги спогадів – "З футболом у світ" (вийшла 1985 року в Торонто, 2012 року видана в Україні) та "Львівський "батяр" у київському "Динамо" (видана 2012 року в Україні).

4 -а обкладинка

Ці книги стали джерелом детальної інформації про футболіста, на їхній базі в українських ЗМІ вийшло декілька розлогих матеріалів. Подивимось на Скоценя і ми.

22 червня 1941 року у Києві на щойно збудованому Республіканському стадіоні мав відбутися матч чемпіонату СРСР між місцевим "Динамо" та московським "ЦДКА". У складі киян були заявлені троє форвардів зі Львова, які долучилися до команди після захоплення Радянським Союзом Західної України: Казімеж Гурський, Михайло Матіас і Олександр Скоцень. Через початок німецько-радянської війни матч не відбувся.

Леньо з Левандівки

Олександр Скоцень був одним з двох близнюків, що народились 28 липня 1918 року у Львові на Левандівці в родині Антона та Катерини Скоценів. Один з братів не вижив, а другому дали подвійне ім’я Олександр-Богдан.

У перші місяці життя майбутній зірковий футболіст майже весь час спав. Коли його будили, то казали: "Вставай, леню". Так він змалечку дістав своє головне прозвисько – Леньо.

Ще у дитинстві батько подарував синові маленький м’ячик, із яким той майже ніколи не розлучався. З часом виявилося, що хлопець має неабиякий хист до футболу. У молодості Олександр був членом "Пласту".

х х х

В Україні Олександр провів чотири сезони (1935-1939). У 1938 році він грав у складі збірної Львова, яка виграла Кубок президента Польщі (Скоцень не грав у фінальному матчі проти Кракова (5:1); він забив на турнірі 3 голи й не був кращим бомбардиром турніру, як то зазначено у деяких наших джерелах; кращим став Клеменс Швенцький з Варшави, 7 голів). Його неодноразово запрошували до себе польські клуби, зокрема львівський "Погонь". Однак Леньо відмовлявся перейти, стверджуючи: "Я українець, моє місце тільки в "Україні".

У тіні червоної зірки

У вересні 1939 року почалася Друга світова війна і Галичина увійшла до складу УРСР. Окупаційна радянська влада заборонила спортивні товариства, зокрема "Україну", але 26 жовтня 1939-го у Львові на вимогу з Києва організували матч між київським "Динамо" та збірною Львова, яку в авральному порядку доручили зібрати Скоценю, улюбленцю місцевої публіки. Динамівці обіграли львівських аматорів – 6:2, обидва голи господарів забив Леньо.

Увечері того ж дня на банкеті в ресторані "Бристоль" динамівці переконували Скоценя перейти до них. Але він був неприємно вражений тим, що всі київські гравці спілкувались виключно російською мовою, та відмовився.

х х х

Влітку 1940-го Скоценя, знову не питаючи, викликали до Києва, де за особистим наказом наркома НКВС України Івана Серова зарахували до "Динамо".

У складі київського Динамо (шостий справа)

З вересня 1940-го до червня 1941-го Олександр зіграв за київське "Динамо" 13 матчів у чемпіонаті СРСР та забив п'ять м'ячів. Свої останні голи за киян він забив 24 травня 1941, зробивши дубль у домашньому матчі проти тбіліського "Динамо" (3:0).

З початком війни, у кінці червня 1941-го, Олександр Скоцень був заарештований НКВС. Його звинуватили в націоналізмі: адже він єдиний в команді розмовляв українською. Проте керівник київської міліції Лев Ворновицький, який сам нещодавно був реабілітований з єжовських застінків, звільнив футболіста, написавши на його справі: "Отпустите молодого дурака домой!"

Зірка в екзілі

Напередодні повернення до Львова радянського режиму (липень 1944) Скоцень емігрував разом зі сім`єю на Захід. Спершу він мешкав у Словаччині, де грав за команду МСК "Жиліна", також був її граючим тренером.

Після закінчення Другої світової війни Леньо разом з братом Осипом переїхав до Австрії. У липні 1945 року вони організували у Зальцбурзі клуб українців-еміґрантів ФК "Україна". У березні 1946-го клуб переїхав до американської зони окупації до німецького міста Ульм (земля Баден-Вюртемберг). Команда грала переважно з командами першої німецької ліги (південної Оберліги). 5 червня 1946 року в Ульмі "Україна", перед 15 тисячами глядачів, розгромила мюнхенську "Баварію" з рахунком 5:0.

х х х

У 1948 році Олександра запросили до Франції, до "Ніцци", яка щойно вийшла у вищу лігу та шукала підсилення складу. Технічна гра українського форварда спокусила скаутів "Ніцци".

У клубі з Лазурного Берегу Скоцень провів два сезони, за які встиг стати провідним гравцем команди. Місцеві газети раз по раз писали про черговий блискуче проведений Великим Іваном (аякже інакше?) матч.

Видатного українця можна було назвати виключно в сенсі рівня гри, але ніяк не антропометрії: його зріст був 172 см. У першому своєму сезоні за "Ніццу" українець забив 10 голів у 22 матчах, в наступному – 13 у 26.

Разом із командою доходив до півфіналу кубка Франції, а в сезоні 1949-1950 "Ніцца" посіла 5 місце в чемпіонаті.

"Коли Скоцень прибув до Ніцци, він був прекрасним футболістом, але на полі грав повільно, як вантажний потяг, – писав журналіст Джон Горн. – Врахувавши цей момент, він незабаром додав у швидкості. Сьогодні це вже "експрес Ніцци". Скоцень став першим українським футболістом, який потрапив на обкладинку журналу France Football.

Уродженець Галичини вирізнявся не лише своєю технікою та баченням поля, але й джентльменською поведінкою. Якось у матчі проти "Сент-Етьєна" Леньо отримав пас від партнера, перебуваючи у триметровому офсайді. Почав зближуватися з голкіпером, але вболівальники суперника бурно реагували на офсайд. Скоцень зупинився, подивився на трибуни та просто залишив м’яч, відвернувся від воріт і пішов до центру поля. Цей жест трибуни зустріли оваціями, а в кінці матчу проводжали його стоячи.

х х х

Скоценю не судилося стати з "Ніццою" чемпіоном Франції. Клуб піднявся на вершину в сезонах 1951 та 1952. Але Олександр через сімейні обставини 1950 року переїхав за океан – до Канади.

"Франція була моїм останнім етапом європейського футболу, де, як біблійний жид, вічний скиталець, я закінчив своє футбольне скитальство", – писав Леньо у своїх спогадах.

У Канаді Скоцень грав у відновленій українськими емігрантами "Україні": спочатку в Едмонтоні, потім – в Торонто. Де вчергове підтвердив свій неабиякий талант: 1951 року "Україна" (Торонто) виграла чемпіонат Національної футбольної ліги, а Леньо було визнано кращим гравцем Східної Канади (провінції Онтаріо та Квебек, де власне до 1993 року розігрувався чемпіонат).

х х х

Через конфлікт із керівництвом клубу Скоцень того ж 1951 року перейшов до іншого клубу з Торонто – "Тризуба". За іронією долі він знову опинився в клубі, з якого колись у Львові почалася його кар'єра.

Цей перехід став фатальним. Уболівальники "України" не пробачили Олександру його переходу і в 1954 році під час матчу між цими командами сильно побили футболіста. Через важкі травми (пошкоджені хребет та нирки) 37-річний Скоцень був змушений завершити кар’єру гравця.

Олександр Скоцень (сидить зліва) з родиною

Кілька років Леньо Скоцень тренував українські команди Торонто. Потім працював спортивним журналістом.

У 1991 році, після майже 50 років перебування на чужині, він відвідав Львів, де брав участь в урочистостях з нагоди 90-річчя спортивного товариства "Україна".

Олександр-Богдан Скоцень помер 1 вересня 2003 року від пневмонії. Похований на українському цвинтарі Святого Володимира у місті Оквілл, Онтаріо.

"Одні люди охочі були до слави, інші – до наживи, Скоцень же – до футболу", - якось сказав про нього Валерій Лобановський.

х х х

Подписывайтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Только самые горячие новости