Північноамериканці почали грати з СССРом хокейні виставкові матчі у 1972 році. Та серія з 8 матчів чомусь називалася Канада - СССР, хоча з-за океану виставили один з варіантів збірної НХЛ, оскільки в ній були представлені гравці 10 з 14 клубів тодішньої НХЛ, зокрема, з Нью-Йорка, Бостона, Детройта. Філадельфії.
Я на той час був першокурсником київського університуту ім.Шевченка, і наш факультет на цілий вересень, як водилося тоді, заперли до якогось пристоличного колгоспу на трудовий семестр, значить.
Я тільки-но звільнився з армії і вишивав по селу у гімнастьорці пш, яку виміняв перед дембелем у ротного старшини. Той прикид доповнювали польські техаси, китайські кеди і, не хухри-мухри, Спідола. де крім різних голосів, можна було почути забугорну естраду.
Але от стало відомо про хокейну супер-серію. У коридорі школи, де квартирували студенти, був встановлений телевізор і ми вечорами залипали там, бурхливо вболіваючи, ясна річ, за своїх.
Замолоду шило у відомому місці дуже не дає спокою. І якось по ходу однієї трансляції я чомусь вигукнув: Гоу, Канада, гоу-гоу!
Хтось засміявся, хіхікнув, хтось повернувся і пильно глянув на мене.
Матч закінчився, ми вийшли на двір перекурити, перетерти враження від матчу. А там і відбій. Наступного ранку підходить до мене комсорг факультету, каже, зайдемо до куратора (викладача, який був по суті начальником нашого загону).
- За кого ти вболіваєш, солдатику? - без розкачки почав куратор. Слово за словом почали вони удвох мене "пропісочувати" - чому Канада, звідки це взялося у тебе?
Ну, я й кажу на блакитному оці, так у Канаді повно українських емігрантів, теж наші люди наче. Ми за мир-дружбу.
- Звідки це в тебе такі дані про емігрантів? - питають далі. А в мене батько працював викладачем у київському вузі, був з представників так званої технічної інтелгенції, та ще й з приставкою - української, оскільки захоплювався українознавством. У нас вдома була багатотомна УРЕ, звідки я міг черпати різні знання, у тому числі і про українську діаспору в Канаді.
Ну, вислухав я тоді від факультетського начальства лекцію про міжнародне становище, про боротьбу двох світів, ідеологій, зрештою, якось порозумілися.
А потім пішла серія вже наших, міжфакультетських матчів з футболу. І ми щось там вигравали, і я був серед, гм, не останніх на тому сільському стадіоні, і пізніше, на стадіоні СКА, де ми рубалися за першість універу.
І це остаточно зняло з мене павутиння якоїсь недовіри з боку комсорга, і до всього навіть підвищило мене в очах однієї студентки-географині...
Нда, так до чого це я?
З часу серії 1972 року до розпаду СССР минуло 19 років. Хокей, футбол залишилися, Канада, США теж, а Союзу нема. Хоча нові кремлівські старпери ще намагаються зіграти свій овер-тайм.
19 років, звісно, немалий строк, але, маск зуб дає, нині технологічні процеси пришвидшуються.
Подписывайтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Только самые горячие новости
Загрузка комментариев
