Діти капітана Фліка

Дивився вчора гру Барси з Боруссією і насолоджувався футболом. Діти капітана Фліка вщент розбили банду дорослих дядьків з Дортмунду. Азарт, натхнення, техніка, швидкість приймання рішень і швидкість руху м'яча – все було в цій дивовижній Барсі з Каталонії.

Двадцяти двох з половиною річний дитячий садок Фліка з трьома дядьками (Левандовський -(36 років, Щесни -34 роки і Мартінес -33 роки) розгромив бандюганів з Руру, як Наполеон Кутузова спочатку під Аустерлицем, а потім під Бородіно.

Ні, футбол не вмирає, як пише тут дехто кольору президентської партії. Футбол живе і буде жити. Він просто еволюціонує. І така еволюція гри, яку показує Барса, той же Арсенал з Реалом, ті ж МанСіті з французьким ПСЖ та навіть італійські і португальські клуби, тільки прикрашає футбол. І споглядання його в ці страшні часи війни за існування країни дає хоч якусь відраду від жахливих картин з Кривого Рогу, Харкова та й всіх інших міст і сел нашої рідної України.

Трансферний бан Барселони пішов їй на користь. Не знаю, не будь його, чи заграли б в команді їх вихованці Ямаль, Гаві, Кубарсі, з яких двоє ще не досягли 20 років, а одному - Гаві - в серпні виповниться лише 21 рік). Але всі троє вже є основними гравцями збірної Іспанії: сімнадцятирічний Ямаль зіграв 19 ігор за національну збірну, вісімнадцятирічний Кубарсі – 5 ігор, двадцятирічний Гаві – 27 ігор. А d Барси є ще й інші дітлахи: 21-річні Бальде і Фермін Лопес, один з яких (Лопес) вже дебютував в національній команді (дві гри), а інший грає в молодіжній команді і впевнений невдовзі заграє за основну команду Іспанії.

Дивлюсь на Барсу і заздрю іспанцям. Щирою і доброю заздрістю. Так, склад футболістів нині, а в багатих клубах, майже повністю інтернаціональний. Але ж в Барсі вчора в основі вийшло шість іспанців, а всього, враховуючи п'ять замін, з 16 гравців десятеро родом з Піреней. Тому знову і знову: трансферний бан каталонці використали с користю. Великою користю. Тому вони й є великим клубом.

Повертаємось в наші пенати, до наших палестин.

Наша країна в стані війни з безжалісним, хижим звіром з півночі, для якого кров дешевша за водицю. Тому, що ж поробиш, в Динамо і не тільки в Динамо, легіонери, справжні і вмілі, не їдуть. Того Динамо, як і Барса в Іспанії, по словам Суркіса – молодшого спрямувала вектор свого розвитку на виховання і використання своїх вихованців.

Та чи є нині ті вихованці, що гідні грати за Динамо? Пройдемось.

Тимчик, Вівчаренко, Дубінчак, Попов, Дячук, Біловар, Пономаренко, Ванат – «пташенята гнізда» Іщенко. Вони навчені вести боротьбу, навчені битись, боротись, але не навчені, на жаль, ГРАТИ в футбол. Це наша загальна біда. Ця біда не дозволяє і не дозволить в найближче майбутнє піднятись нашому футболу, всьому українському футболу, хоча б до середніх європейських зразків.

Були надії на Бражко, який все –таки може думати на полі, а не лише бігати. Але він зник з футбольних радарів, як збитий шахед. Його гра в нинішньому сезоні більше розчаровує, ніж надихає.

Були надії на Михавко, якому через місяці виповниться 20. Але Тарас до цих пір все ще подає надії і може ще років з 10 –ть бути перспективним. Той же Кубарсі, який грає на цій же позиції і якому два місяці тому виконалось лише 18, вже зіграв 5 матчів за національну збірну і Трансфермаркт оцінює його в 70 млн. європейських тугриків. Поточна вартість Тараса згідно того ж джерела – 3 млн. євро.

Та, якщо чесно, я не бачу жодного молодого гравця Динамо, який би спрогресував в команді за часів Шовковського. Ну можливо лише Ванат, який хоч і не прогресує, але і не втрачає свій рівень.

І це біда. Страшна біда: наш футбол, не тільки Динамо, не потихенько, а стрімко скочується до рівня Кіпра, Греції та й Мальти з Ліхтенштейном. А причина одна: наші сірі дитячі тренери в футбольних академіях виховують сірих юних футболістів, а такі ж самі сірі тренери команд УПЛ матюками і «підстрачниками» лише велично розвивають сірість молодих гравців.

Я не бачу, колеги, дітей капітана Шовковського. Не бачу… Немає їх. Є гренадери на кшталт солдат Урфіна Джуса, але обмаль, майже немає молодих талантів якщо не зразка Ямаля, то хоча б юного Андрія Ярмоленко. Про Шевченко вже й згадувати боюсь.

Так, Динамо стане в цьому році чемпіоном. Я це писав ще на початку чемпіонату. Але чи буде нинішнє Динамо – чемпіон тим Динамо, яким хочеться захоплюватись, ігри яких хочеться дивитись знову і знову? Я відповідь для себе маю. А Ви, колеги?

З повагою,
Скіф.