Занурившись у блогосферу я із подивом дізнався про кілька речей. Зокрема про те, що на цей сайт щодня (!) заходять як мінімум тридцять тисяч мешканців Києва. Якби на футбол ходив хоча б кожен другий, то стадіон "Динамо" був би завжди заповнений по вінця. На практиці це вигладає так, що людина уболіває за комунду віртуально, хоч проблем прийти на стадіон хоча б сьогодні у Києві немає. Це, до речі, і про афіші та біллборди, які я не хочу виготовляти та розвіщувати. Якщо ви, ті, хто живе у Києві і щодня заходить на сайт уболівальників "Динамо", не йдете на стадіон, то по-вашому тьотя Таня, яка побачить афішу по дорозі з базару усе кине і побіжить? Тож ганьба вам, шановні користувачі сайту. Як з вами слід працювати щоб ви пішло на стадіон? На руках вас заносити? Звідси ж і тема цього блогу.
Я вихований так, що відповідаю за свої слова, підписуюсь своїм справжнім імям і прізвищем і спокійно дивлюсь у вічі співрозмовнику. Чому я маю бути ввічливим до засранця, який заховавшись за "ніком" пише на мене усяку фігню і звинувачує у тому, чого я не робив? У часи мого дитинства такі особи писали на стінках громадських вбиралень і тікали звідти тоді, коли люди приходили робити у вбиральні те, для чого вона призначається.
Водночас я розумію, що за кількома десятками чи сотнями засранців, на сайті є тисячі серйозних людей, заради діалогу з якими я і завів цей блог. Тому відповідати тепер буду лише реальним людям, у яких є імя і прізвище. Пишіть, підписуйтесь, будемо зідзвонюватись, списуватись, зустрічатися і разом допомагати улюбленій команді. Якщо вам такі дорогі ваші "ніки", пишіть поруч свої справжні імена. Це не страшно, повірте. Коли ми жили колись без "ніків" і не боялися відповідати за свої слова, трава була зеленішою, горілка міцнішою, сонце теплішим, люди більш щирими. І "Динамо" тоді теж грало краще.
Чекаю на футболі.
Подписывайтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Только самые горячие новости