Динамо - чемпіон!?

Динамо – чемпіонннннннн!

Нарешті через чотири роки Динамо виграло першість України, до того ж в основному своїми українськими вихованцями. Чесне слово, приємно.

Якби мені було 15 років, то від радості стрибав би до неба, якби було 25 - то підстрибував би до стелі, а якби було навіть 35, то хоч просто, але все ж таки підстрибував би від надмірних емоцій.

Але коли тобі за 70 років, то голова вже не кипить емоціями, а керується лише холодним розумом і здоровим глуздом. Тому вчора випив лише келишок Джеймісона. Все , що написано далі, є результатом тих самих холодних роздумів. І якщо хтось в екстазі від перемоги Динамо в УПЛ, можете далі не читати, бо не сприймете.

Так, Динамо – чемпіон. Тут «не убавить и не прибавить». Так, Динамо нарешті здобуло третю зірку для емблеми клубу. Це досягнення, яке ніколи не вивітриться з пам’яті вболівальників. Все так. І слава Динамо!

Але… Ось кляте «але» не дає все-таки відчути ту радість, яку відчували, наприклад, вболівальники Барси в четвер, 15 травня.

Не знаю як вам, колеги, але мені мало чемпіонства. Мене менш за все гріє ця третя зірочка, чи черговий рядок в статистиці клубу. Мені хочеться відчути гру, чемпіонську гру, яка запалює, яка зносить голову, через яку я в юності відкладав побачення з ой якими прекрасними і запальними дівчатами. Хочеться все ж радіти від гри, а не зівати перед компом.

І чи мали ми це в цьому сезоні? Не знаю, хто як. Один може балдіти від результату, другий захоплюватись перемогою над Інгульцем з ЛНЗ, а третій просто горлати «За Динамо пасть порву». Всі ми різні.

Мені ж , в першу чергу, хочеться бачити чемпіонську запальну гру, яка б підкидала нас до вершини Евересту. І ось саме це, звиняйте, я в грі Динамо цього сезону не бачив і не відчув.

Згадайте як починало сезон Динамо? В липні-серпні загнали в болото сербських проросійських партизан, потім більш-менш впевнений прохід рейнджерів з Глазго, а потім… А потім сірість за сірістю. І з кожним туром все більше і більше відчуття сірості і сирості від малозвитяжних перемог, спасіння від програшу гірникам на останніх хвилинах гри (на 87-ій хвилині в першому крузі і на 93 –ій в другому) та, як вінець, малозрозуміла нічийна стидоба з останньою командою першості, якій зуміли забити лише з пенальті, але після якої Динамо офіційно стало чемпіоном.

Динамо Шовковського б’ється, бореться, носиться, перемагає, але не грає в футбол. «Все наше життя – ГРА» - це не про Динамо Шовковського. Та й не про Динамо. В останнє Динамо ГРАЛО в кінці ХХ століття (в 1997…2000 роках). Далі почався спад, який триває, на жаль, і понині.

Чемпіонство Динамо, на мою думку, це в першу чергу чемпіонство Шовковського. Він, вперше ставши повноцінним тренером, вирішив доказати і собі, і, в основному, президенту, що може бути переможним головним тренером. І для цього Шовковським було зроблено все. Так все. Але боюсь, що ця перемога може стати Пірровою, тому що, вибачте, але вважаю, що цей переможний сезон Динамо є, в першу чергу, втраченим сезоном Динамо.

Динамо Шовковського не розвивається. Це не припущення. Це, як не крути, як не верти, аксіома. Подивіться на стартовий склад Динамо. Це не команда Шовковського – це ще команда Луческу. Жодний гравець, підписаний під нашого нинішнього коуча не заграв. Жоден. Навіть Піхальонок.

Жоден гравець ще з когорти Луческу не став більш вправним. Навпаки, швидше спостерігається деградація гравців, стагнація в кращому випадку, але не розвиток. Шапаренко та Бражко як приклад. Слава богу, що в Динамо є Ярмоленко та Буяльський. Без цих двох гравців, на мою думку, третьої зірки Динамо б не бачило як своїх вух.

До того ж для досягнення мети – чемпіонства в УПЛ – Шовковський опустив Динамо в Європі, виставляючи проти посередніх європейських команд неосновний склад. І як результат, наше Динамо зганьбилось навіть в Лізі Європи, зайнявши 34 місце з 36 команд. Якщо це було метою нашого коуча, то він її з блиском виконав. Згадується прислів’я про молодця серед овець.

Бути лідером роздягальні, яким був колись Шовковський в Динамо, не означає бути добрим тренером. Поганяти і творити – це абсолютно різні речі. Шовковський, на жаль, з тренерів поганял. Творцем його назвати не то що тяжко, просто неможливо. Не той психотип.

Тому, на мою думку, якщо Шахтар посилиться справжнім тренером ( в Арду Турана як тренера не вірю – це той же психотип, що і Шовковський), то нашому Динамо в наступному сезоні буде тяжко. Бо навіть за такого слабкого тренера гірників як Пушич Шовковський ні разу не зумів переграти Шахтаря (дві нічиї і дві поразки).

Що ж, поживемо - побачимо. Дай бог, щоб я помилявся.

На жаль, ось такі мої гіркі, але повірте – щирі, привітання Динамо.

З повагою,
Скіф.