битися за честь клуба, країни та прапора. чому не завжди виходить і що робити. суб'єктивне бачення.

все йде з дитячого футболу: як будеш тренувати та у яких умовах діти будуть змагатися, так вони і будуть грати та досягати потрібного результату у даному матчі. приклад з однієї дитячої академії деінде.

A. майстерність що породжуєтся конкуренцію та необхідністю виходити на новий рівень

дитині не треба нагадувати про безкінечне піда ще Нея майстерності, бо вона сама бачить що конкуренція серед його однолітків є шаленою, бо:

по-перше, у академії є три чи чотири команди його року народження за різним рівнем технічної майстерності і дитинa прагне перейти у команду рівня що вище або не хоче щоб її перевели на рівень нижче, тому й намагається тренуватися найкраще

по-друге, кожна команда клуба данного року народження бере участь у чемпіонаті свого рівня, але таких рівнів може бути десять чи навіть дванадцять.

Чим краще грає його команда у чемпіонаті, тим більше йомовірність що наступного року його команду підвищать на один, два або навіть три рівня, а отже дитина буде грати проти сильніших команд та розвивати свою майстерність далі.

Б. привчання змалечку грати у плей-офф на виліт та до першого "золотого" голу

дитина привчається до тиску та відповідальності досягти потрібного результату у даному конкретному матчі, коли настає критичний момент вона може зібратися та видати ту гру, що гарантує такий результат.

на внутрішньо командних змаганнях академії, дитина звикає до ігор плей-офф, на виліт та частенько ще діє правило золотого голу (тобто, хто забиває першим, йде далі по сітці плей-офф), у фінальній грі треба забити два голи.

звичайно також бʼються пеналі якщо час вичерпаний і нічия. при тому ніхто не заважає дітям стояти за воротами та відволікати хлопців з іншої команди бити ті пеналі: вони завжди весело кричать тим, хто бʼє - «гей, чувак, чи ти можеш впоратись з тиском?»

такі ігри не є виключенням, а правилом, тому вони гартують майбутніх професіоналів

підсумок:

що усе це вище згадане дає?

1.

те, що дитина змалечку розуміє що є конкуренція всюди: у її команді серед гравців, у рівні команд у її академії, у рівні чемпіонату у якому вона грає. і все у її руках чи ногах щоб грати краще, підвищувати свою майстерність, бо завжди є інший рівень вище на який треба вийти, тобто ніколи не зупинятись у вдосконаленні є чимось природним для неї.

отже ій не не треба розказувати про конкуренцію та невпинне вдосконалення своїх технічних можливостей - вона сама усе бачить та розуміє що до чого, що нема ліміту її вдосконаленню та усе залежить саме від неї.

2.

дитина вже звикла та навчена грати матчі де «пан або пропав»: плей-офф, золотий гол, пенальті на виліт. тобто коли справа дійде до найважливішого матчу у турнірі, як наприклад Бельгія грала з Україною двічі (на євро їм треба була хоча б нічия, у лізі нації перемога у три мʼячі), то дитина впорається з нервами й стрессом та видасть таку гру, яка досягне потрібного результату.

такі діти загартовані та завжди готові до стресових ситуацій де є тиск досягти результату у одному даному матчі, виходять й роблять той результат, без зайвого базікання як вони там будуть битися на полі за честь клуба, прапора та країни.

завжди підвищувати свою майстерність (бо то необхідність щоб «вижити») та грати матчі з великою відповідальністю на 100 відсотків до своїх здібностей, без нервів та мандражу - це вже є у таких дітей умовним рефлексом та викарбовано у ДНК.

Подписывайтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Только самые горячие новости