Ви — президент суверенної держави, союзника України. Але коли ви згадуєте Шухевича, Бандеру і «людобуйства», не спромігшись згадати про звірства Польщі в Галичині, про пацифікацію 1930-х, про ув’язнення, розстріли, придушення української ідентичності — ви не говорите правду.
Ви її уникаєте. А без правди — не буде ні взаємної поваги, ні справжнього союзу.Ви згадуєте Волинь. Але не згадуєте Пілсудського. Не згадуєте Тадеуша Голувка, який закликав «приборкати українського дикуна» і виселити його до Сибіру. Не згадуєте Березу-Картузьку — концтабір для українців. Не згадуєте розстріляних у Сяноку, Перемишлі, на Лемківщині. Не згадуєте ані акцію «Вісла», ані вбитих дітей.
Ви називаєте вбивцями тих, хто дав відсіч тим, хто прийшов на їхню землю з хрестами й нагайками. Ви не хочете визнати, що якби Польща поважала українське право на землю і гідність — можливо, ніхто б і не взяв до рук зброю.
Ви кажете: «не прийму Шухевича». А ким він був, на вашу думку? Солдатом, який дав бій одразу трьом імперіям — польській, нацистській і більшовицькій. Вас дивує, що він герой для українців? А для кого тоді бути героєм? Для того, хто здався? Хто мовчав, коли палили села й церкви? Ні. Ми пам’ятаємо тих, хто боровся. І так — боровся жорстко. Бо мир із карателями не будується.
Ви ж не відмовляєтеся від пам’яті про Пілсудського? Хоча саме він у 1919 році вторгся в Україну, саме польське військо придушувало ЗУНР, саме поляки катували українців у львівських тюрмах. А коли українці наважилися відповісти — ви кажете «варварство»?
Насильство породжує насильство, пане Дуда. Не навпаки.
І якщо ви не розумієте, чому вас обіймають українці у вишиванках із червоно-чорними стрічками — то тому, що ці люди вашу націю пробачили. Але своїх не зрадили. Пробачили за кров, за сльози, за приниження. Бо вони хочуть майбутнього. А не повернення в колоніальну травму.
Українці довели, що вміють бути друзями. А ваші військові — ні. Жодна ракета, що влітала з РФ у небо України, не була збита Польщею. Жодна. І в цей час ви вказуєте нам, яких героїв можна шанувати, а яких — ні? Це що, не цинізм?
Нехай вас не лякає червоно-чорний прапор. Це не прапор війни. Це прапор пам’яті й боротьби. І якщо ви не готові це зрозуміти — отже, ви так і не збагнули, звідки береться свобода. Не з наказу. А з готовності вбивати і вмирати за своє.
Тож якщо ви справді хочете бути з Україною, а не лише говорити про це — почніть із поваги. Не до символів, а до вибору народу. І тоді, можливо, ці обійми стануть щирими й для вас.
©Ukraine militant
Подписывайтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Только самые горячие новости
× 4
Загрузка комментариев
