Тиша....

Не знаю як Вам, колеги, напівіфінали і фінал ЧС-2025 серед клубних команд сподобались. Більшого чекав від бразильців і щиро скажу, що здивували саудити, які ледве не здолали бразильців.

В фіналі, відверто скажу, вболівав за французів. Ну як не вболівати, коли команда асоціюється не тільки з іскристим Парижем, не тільки з передмістям французької столиці , але і з безсмертним авантюрним містифікатором, вічно молодим і звабливим графом Сен-Жерменом.

Хто вірив, що команда Морески стане чемпіоном світу серед клубних команд? Я не вірив. Та й не хотів, тому що в футбол, на мою думку до вчорашнього вечора, в Челсі грав лише Палмер. Всі інші лише підспівували.

Челсі – команда, що грала і грає від захисту, низьким блоком, і атакує за рахунок довгих передач на Нету і того ж Палмера. І нині не дуже змінився мій погляд на цю команду «пенсіонерів» з аристократичного району Лондона. Так, команда, починаючи з нового року перемагає, перемагає і перемагає, але ці перемоги якісь неохайні, не блискучі і здаються начебто випадковими. Команда, яка при Гулліті задекларувала сексуальний футбол, при Морескі, хоч і перемагає, але грає в робітничо-пенсійний футбол, де сексу немає й годі (як в СРСР), а є лише статеві зносини. Повторюю, на мою думку.

Але в фіналі з ПСЖ Мореска вистрілив. Та й як вистрілив. Зніс голову не тільки нам, вболівальникам французів, але і Енріке, який запально відправив в нокдаун бразильського нападника Челсі Жуана Педро. До речі, Педро значно підсилив сексуальну дію цієї команду. Вчора вона не виглядала лише командою лонг-болів, а здається щось бажала створити і в позиційній атаці. Але все ж таки - це в першу чергу команда низького блоку, команда, що терпить, терпить, знову ж таки терпить і стріляє лише тоді, коли впевнена, що постріл буде не в молоко чи по горобцям. Наприклад, вчора англійці володіли м’ячем лише 34 відсотка часу. А нанесли більше ударів по воротам, чим французи.

Мореска розумів, що без Дембеле і Квічі, навіть забігів Хакіми не вистачить ПСЖ для перемоги. Тому ці двоє були повністю виключені з гри, а активність Дуе летіла як «життя в бридкім автомобілі і вилітала з вихлопом в трубу». І ПСЖ розвалилось…

Та досить про заморський футбол. Повернемось до них баранів.

Про Динамо не можу нічого нового сказати. Ті ж самі муки гри, муки, муки. Після яких дивно, що у нашого з Вами Динамо ще є вболівальники. Можливо ще рано шукати щось нове в грі киян, можливо Динамо спалахне, як вчора спалахнув Челсі, але щось підказує мені, щоб не розтопирював губу. Як же хочеться помилитись, ой як же хочеться. Але все ж таки маю досвід, що дозволяє розпізнати помилку, але знову і знову її роблю.

Подивимось…Що ще залишається.

Два слова про Шахтар. Звичайно перемога над Ільвесом була блискучою. Та у мене є два «але».

Перше. Це все – таки Ільвес. Навіть не ХІК (чи ГІК?). Це друга команда минулого сезону. А нині йде третьою, маючи чотири поразки в 15 матчах.

І друге, більш гнітюче, хоч можливо я занадто песимістичний.
На маю думку в Шахтарі нині є розкол на українських гравців і бразильців. Згадайте, а хто не пам’ятає подивіться, хто обіймався після забитих голів бразильцями. Одні бразильці. Жодного українського обличчя я тих обіймах не бачив. А це свідчить, що в команді ведеться боротьба за участь в стартовому складі. Здається українцям за часів Турана в Шахтарі не до благородства. Українці відчувають, що вони будуть боротись лише за участь в трійці вітчизняних гравців в стартовому складі (воротар – четвертий, але там Різник). Навіть Судаков, мабуть, не впевнений за своє місце в старті, тим більше що в матчі з фінами він зіграв абияк.

Щодо Полісся, то бачив ті ж самі муки, що і киян. Як не дивно, чомусь сподобалась Олександрія в матчах з Рієкою і ДАКом.

Оце і все. Поки - тиша.

З повагою,
Скіф.