На щиті чи зі щитом...

Повністю згоден з Андрієм Богушевським: ми того варті. Варті того жаху, що продемонструвала наш наша улюблена команда №1 в грі з французами. Без жодного удару по воротам, якщо звичайно не рахувати той удар Назарини, який трохи не призвів до пенальті в ворота галів. Навіть, коли в 20-му році пропускали від цих французів, в той час ще чемпіонів світу, сім голів, то і тоді зуміли все таки один гол забити, ударивши по воротам 7 разів і тричі влучивши.

Я розумію, що саме доцільність з раціональністю визначає наше буття. Тому абсолютно не критикую Реброва за вибраний склад для програшу. Але ж можна програвати з честю, а можна з ганьбою. Ми ж вибрали ганьбу.

Так ми грали з дуже сильною командою, командою, про яку ми і мріяти нині не можемо. Та здавалось, що в першій половині гри наша збірна захищалась грамотно і впевнено. Навіть Ребров виділяє цю першу половину.

Та яка може бути грамотність і впевненість, якщо збірна за цей здавалось би прийнятний відрізок часу не зуміла жодного разу вдарити по воротам, контратаки абсолютно не виходили, гра в перехідних фазах не реалізовувалась. Гравці лупили м’яча світ за очі. А точність передач, яких до речі було обмаль, склала фантастичні малі колгоспні - 74%. Навіть, хвалено розхвалений вчорашній капітан збірної Забарний не виграв жодного єдиноборства (просто не вступав в боротьбу), 13 разів втрачав м'яча і разом з Караваєвим був найгіршим на полі. Лише один Яремчук намагався якось приборкати круглого та Ярмалюк щось намагався створити.

Та чи можна що-небудь сказати доброго про команду, яка за 90 хвилин гри назбирала аж нуль xG. Колеги - нуль цілих, нуль десятих і нуль сотих...

Я думаю, що не одному мені було ясно, що по такій грі наші гравці дуже швидко втомляться. Так і вийшло. Вже в кінці першого тайму було видно, що українці виснажені, немов загнані коні. Другий тайм це підтвердив: помилка Михавко це в першу чергу результат втоми.

Та навіть після замін наші футболісти виглядали приреченими, бо ніхто не розумів, як змінювати гру, як грати, коли перший м’яч вже побував в воротах.

Повторюю ще раз: я не гейтю Реброва за вибраний склад для програшу, я розумію які в нього обмежені ресурси, але я докоряю йому, що він не зумів, а може й не дуже бажав, зберігаючи гравців, дати бій французам цим складом.

Друзі, пам’ятаєте горді слова зірвиголови і вічно молодого шалопая д’Артаньяна: «Я б‘юся, щоб бути молодим». Мені ж видалось, що вчора грали не задеркуваті молоді футболісти, а навчені гірким досвідом розважливі ветерани Куликівської битви.

До речі, ісландці ж з Азербайджаном грали практично основним складом і навіть після двох забитих голів не поспішали міняти основних гравців.

Вчорашня поразка – це серйозний удар по іміджу України, але все-таки це ще не кінець світу. Доля Реброва вирішиться через три дні. Але на жаль доля нашої збірної буде прямо пропорціональна успіху або ганьбі Реброва.

Що ж... На щиті чи зі щитом – ось питання. Але не дай бог хлопці повернуться в рідні палестини без щита і десь загубленого меча...

З повагою,
Скіф.