І тиша...

Ох не пишеться колегам – блогерам про нинішні «успіхи» Динамо. Ну не вистачає мені кухля пива від Ігоря Тюф-Тюфа, та й Сєдой, той що сивий, майже перестав нагадувати як про себе, так і про Динамо. І не вони одні.

Тільки невтомний Зеленка видає «на гору» щоденно два – три памфлети про «устаревший футбол», як Ленін декрети в Зимньому.

Честь і хвала йому, але я їх перестав читати. Бо коли тисячу тон руди виписується заради опису роботи ніг гравців тоді і нині, то краще поспоглядати більш цікаві і стрункі ніжки. Все ж таки, Рівера з Блохіним далеко не Сінді Кроуфорд і навіть не колишня дружина Джанлуїджі Буффона – супермодель Альона Шередова. До речі їх син - Луї Буффон - б’є бомбардирські рекорди за молодіжну збірну Чехії.

Та ще Деві інколи з далекої Філадельфії поділиться цікавою інформацією в своїх щоденних дописах.

А так штиль… Лише інколи хто-небудь проснеться і напише шановно або глуздливо пару рядків про нинішні успіхи Динамо. Чи про трактування правил, які чомусь завжди трактуються проти Динамо...

А потім знову приголомшиво мертва тиша.

Тиша - коли потрібно волати, горлати, галасувати, дерти горло про те, що Динамо потрібні зміни. Та ми байдуже мовчимо. Бо як каже нова знаменитість Динамо – Пономаренко: «За чорною смугою буде і біла». Можливо і буде, але чорна смуги по ширині, на жаль, значно більша за білу.

Вибачте, що російською, але легендарний кореєць Цой поза російським шовінізмом і нинішньою російською культурою:

Перемен требуют наши сердца!
Перемен требуют наши глаза!
В нашем смехе, и в наших слезах, и в пульсации вен
Перемен! Мы ждём перемен!

І ми, як ждуни, ждемо, чекаємо, нічого не вимагаючи. Ми навіть перестали писати про необхідність змін, заспокоюючи себе, що війна, що Суркіси нас все одно не чують, що немає грошей, що і так все зрозуміло і що Ахметов купив все... І Полісся купив, і ЛНЗ, і Кривбас, і арбітрів, і Шевченко в далекому Лондоні, і, навіть, горобців, що літають над Бесарабськими воротами і тому Динамо на Центральному не грає…

Я розумію, що наші слова будуть як мертвому квіти, але мовчати, стуливши рота, далі не те що непотрібно, а, навіть, злочинно. Бо якщо Суркіс втратить Динамо, то для нього це буде лише втратою красивого, але лише одного збиткового активу. А для нас з Вами, друзі, втрата Динамо – це втрата надії, втрата молодості та і втрата переможних сторінок історії нашої рідної України. Бо Динамо і Україна завжди були тотожними поняттями.

Мовчимо…

А клуб Динамо тим часом з величезною насолодою вірнопіддано вітає свого президента: "Висловлюємо глибоку вдячність за Вашу відданість клубу, за роки невтомної праці й за той обсяг відповідальності, який Ви щоденно берете на себе. Ви особисто контролюєте всі ключові процеси, уважно ставитеся до кожної ділянки роботи...".

Ну що ж, давайте, хоч й запізно, привітаємо пана Ігоря Суркіса з Днем народження, побажаємо йому здоров’я, удачі, щастя і отримати золоту медаль в цьому сезоні.

Тільки от за що? Та за що-небудь, бо в футболі і пану Ігорю, і нам, на жаль, це не світить. Можливо за гру в Монте- Карло...

З повагою,
Скіф.

Подписывайтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Только самые горячие новости