Мені невідомо, чи був присутнім на похороні В.Щербицького В.Лобановський. Донедавна всесильний керівник Компартії УРСР, член політбюро ЦК КПРС помер 16 лютого 1990 року, не проживши і півроку після своєї відставки з усіх посад.
В країні, яка сама вже перебувала у стані роздраю, було не до відставних лідерів учорашніх днів, проте в Києві похорон Щербицького влаштували, памятається, по першому розряду.
Труна була виставлена для прощання у приміщенні так званого клубу Кабінету Міністрів на Інститутській, звідти потім поїхали на Байкове кладовище.Я з товаришем якраз проходили повз той клуб, побачили натовп людей, вирішили і собі постояти, подивитися на церемонію.
Підїхав похоронний пазик (чи лаз,не памятаю), почався процес винесення тіла, подушечок з нагородами. У натовпі засуєтився якийсь розпорядник: шапки, шапки, знімайте.
Я зняв, мій товариш - ні.
Так ми з ним потім і "ділили" спадок Щербицького. Я йому про масове житлове та індустріальне будівництво при ВВ, він мені про русифікацію освіти і культури України, про непримиренну боротьбу з "українським буржуазним націоналізмом", з дисидентами, багатьох з яких просто замордували у таборах і психушках. Я про урожаї і надої, він про демонстрацію трудящих 1 травня 1986 року у Києві, на пятий день катастрофи на ЧАЕС.
Більш-менш зійшлися на темі спорту, на футболі. Всім було відомо. як ревно Щербицький ставився до розвитку спорту в Україні, тут пачками зявлялися олімпійські чемпіони, споруджувалися все нові спортивні обєкти.
Ну про звязок ВВ і ВВЛ зараз відомо майже все. Як сказав одного разу Л.Кравчук, якщо футболом цікавиться перший секретар ЦК, то футболом цікавляться усі. Відповідно для ВВЛ не було перешкод ні в кадровому, ні в фінансово-матеріальному забезпеченні того Динамо.
Саме за Щербицького київське Динамо стало найкращою командою Союзу. Футбольне господарство тут було налагоджене за найвищими на той час стандартами, тут була збудована славнозвісна база у Кончі-Заспі.
Є промовисте фото, коли на базу до ВВЛ приїхало мало не все політбюро ЦК на чолі з ВВ (не знаю як його залити, на жаль).
Так от, невідомо, чи був присутнім ВВЛ на тому похороні, очевидно, як пристойна людина, певно ж, прийшов віддати останню шану.
Але дивний збіг у часі. Щербицького відправили у відставку у вересня 1989 року і рівно через рік ВВЛ залишає рідне Динамо і їде на роботу кудись в Емірати.
1990 рік. Союз тріщить по швах, уже всі кудись їдуть за кордон - в Польщу везуть на продаж резинки для трусів і відра, з Туреччини привозять шкірянки, а дехто укладає контракт з Ювентусом.
Тоді ніхто не здивувався, що Лобановський поїхав за кордон, що покинув свою мрію створити професійний футбольний клуб, що навіть не дограв свій останній чемпіонський сезон у союзній першості.
Більше дивував вибір саме Еміратів, незбагненної тоді футбольної провінції. Чому не Німеччина, Голландія, не Польща? Адже ВВЛ уже мав авторитет у Європі як тренер-новатор.
Але я тепер іноді думаю собі, а якби ВВ ще залишався при владі, то поїхав би ВВЛ з країни, покинув би Динамо? Чи смерть ВВ і очевидний розпад Союзу не залишили ілюзій для ВВЛ, як мислячої людини, що того Динамо вже не буде, а для створення нового - потрібен час.
Поэтому - гадания, да и то на сослагательной основе.
Что же касается результатов с арабами, то ни при каких тренерах они ничего серьезного не достигали: таково качество тамошнего "футбольного материала" и гениальность тренеров его не компенсирует. Арабы ментально не любят напрягаться через "не могу", поэтому ссылки на статистику должны учитывать их менталитет. Не случайно сам Валерий Васильевич в одном из интервью обмолвился о случае, в котором какой-то игрок в Кувейте не явился на тренировку, объяснив свой прогул весьма своеобразно: "Бабушка не пустила".
Есть вопрос: почему В.В. Лобановский не поехал в Европу. Возможно, учел риски. Кроме того, арабы наверняка предлагали больше. Но в любом случае его отказ тренировать один из европейских клубов никак не может служить критерием оценки квалификации тренера. Зато из него легко сделать намек с отрицательным смыслом.
Очередной намек на "ресурс Щербицкого"? Но зачем...
В.В. Лобановский создавал команды, побеждавшие в Европе за счет собственного класса, а не звонков из ЦК КПУ. Кроме того, гипотетические звонки Щербицкого в ЦК других союзных республик точно ни к чему бы не привели: там повсюду действовало свое "телефонное право". Ну, а о звонках в Москву и говорить не приходится.
На той час він здається розумів, що його час минув.
До речі з командою Еміратів він зіграв за 2,5 рки лише 7 матчів: дві гри виграв (у Північнох Кореї та Китаю), дві програв (Швейцарії та Саудівській Аравії) та три нульових нічиї (з Іраном, Японією та Південною Кореєю).
Потім він 2,5 роки тренував збірну Кувейту, з якою зіграв за цей час аж три гри (дві поразки від ісландців та фіннів та одна нічия з Казахстаном).
Тобто іноземного успіху він не здобув від слова геть: за 6,5 років його команди зіграли 10 ігор і лише дві перемоги.