Щось негаразд

Здається негаразд щось в нашому УПЛ…

Динамо з палаючими очими славно перемагає аутсайдерів. Перемагає так, що щелепи зводить від нудьги. Очі гравців палають, а ноги не вміють. І голова рипить, як стара гарба. Щось не те. Фізикою Динамо давить страшну Кудрівку і непереможний (від слів «не перемагає») славний Епіцентр, очки йдуть, а хочеться заснути під час гри: і нічого не втратиш… Та ми раді - радесенькі.

Вся гра нині зводиться до того, щоб доставити м’яча на стовпа Пономаренко, а той його якось, чимось кудись та й заштовхає і стане найкращим бомбардиром УПЛ. І вже пішли розмови, що збірна з нетерпінням чекає Матвія як палочку - виручалочку. Та, друзі, невже не видно, невже не ясно, що по-футбольному зухвало-нахабний Пономаренко - це форвард для бідних, Інзагі на мінімалках? Та який там Інзагі – Ванат на мінімалках. Пономаренко – це форвард для Костюка, але не для Динамо. Точніше: не для того Динамо, яке б хотілось бачити.

Захльобуючись власною слюною коментатори і експерти захоплюються вже майже легендарним Коробовим. Так, красень бігу, так велично, як Катерпіллер паше, але коефіцієнт корисної дії від тої пахоти куди нижче не тільки Катерпіллера, а й ДТ-54. Жоден крос від Коробова в карний майданчик не досягає цілі. А його гри в захисті ми ще не бачили. Якщо і далі так піде, то в Динамо під фанфари народиться новий Тимчик. Навіть не Караваєв. А його уже рекомендують Реброву як нового Хакімі, якому лише трохи залишилось до Забарного.

Поки нічого не то що величного, а навіть хоч трохи яскравої гри від Костюка, який всю зимову перерву запевняв нас, що він будує веселу, дотепну і інтенсивну команду, що йому не до вподоби «іспанські вправи», ми не бачимо. Зате спостерігаємо нудну гру від команди, яка забула і нині не вміє проводить швидкі позиційні атаки, IQ якої не більше розумового коефіцієнта тої ж Кудрівки. Слава богу, що фізичний стан гравців дозволяє Динамо перегравати ці «величні» команди.

Люблю Динамо я, здається, дивною любов'ю.

І два слова про Карпати, про команду, яка мені подобається ще з кінця 60-тидесятих. Жах. Симбіоз Матківського і Козловського призвів до того, що починаючи з 31 грудня 2024 року Карпати падають вниз зі швидкістю гіперзвукової балістичної ракети. Козловський угробив не тільки свій Рух, але й такі симпатичні Карпати. А не розумію Матківського, але впевнений, що той суперечливий договір 31 грудня, який зруйнував Карпати, був інспірований Козловським, що підніс його Матківському як змій яблуко Адаму.

Впевнений, що Лупашко був проти цієї авантюрної орудки, впевнений, що відставка Лупашка була нашепнута з кіл змія Козловського і майже впевнений, що пан Григорій невдовзі стане володарем Карпат (хоч мабуть де-факто він ним вже і є). І невдовзі ми, швидше за все, побачимо Пономарьова на чолі Карпат. А в талант Пономарьова як футбольного митця, я не вірю. Пан Віталій - вправний футбольний ремінник. Не більше. Його бачення гри: фізика, фізика і ще раз фізика, яка в поєднанні з дисципліною перемагає слабких, але розбивається об граніт більш-менш розумної гри. І це в суботу нам успішно і блискуче доказав Ротань зі своїм штабом. Надіюсь всі розуміли, що в Черкасах ми бачили не просто гру ЛНЗ проти Полісся, а ми гру відносно сучасного футболу проти футболу вчорашнього, а то й позавчорашнього дня. Майбутнє футболу не за ремісниками типу Пономарьова з Костюком, а за творцями як то Ротань чи навіть відставлений Лупашко.

Досить, а то добалакаюсь…

З повагою,
Скіф.

P.S. Надіюсь всі розуміють, що це лише моє особисте бачення нинішньої ситуації в українському футболі. Нікому його не нав’язую.