Чому наші програли

Чому наші програли

На мій погляд є кілька головних пояснень. Я виокремити хочу наступні.

Історичний аргумент.

Для нашої збірної це вже був восьмий відбір на Кубок Світу. І лише одного разу вдалося здобути омріяну путівку. Доречі і на Євро, поки було 16 учасників, ми зіграли лише одного разу і те тільки через гарантовану домашню квоту в 2012 році.

Відбір-2002 вже розпочинався з кращих стартових позицій. Ми в другому кошику! Фаворит Норвегія (яка йшла на спад після успішного десятиліття), плюс Польща та Вельс. Ось тут був дійсно наш шанс. Золотий час Шевченка, плюс Ребров та інші хлопці. Авторитетний Лобановський. Так майже весь цикл не грав Шовковський, та стартова домашня поразка від поляків (ох цей «справжній» поляк Олісадебе нас тоді засмутив) і серія нічийних результатів поставили перед фактом – знову плей-офф. А там німці. Так німці в свої не найкращі часи, але це гранд, як не крути. І якщо в Києві ми ще виглядали як опонент, то в Дортмунді нас зім'яли.

Відбір-2006. Ось тут вже навпаки починали зі значним скепсисом. Україна випала знову аж в четвертий кошик (мав бути третій але відбірних груп стало на одну менше та й одну путівку від Європи відібрали). Суперники з перших трьох: Туреччина, Данія, Греція за іменами ніби й не звучали. Але Туреччина вже мала 4 з 5 останніх форумів (євро+світ) та 3 місце на попередньому Кубку Світу (доречі досі для них останній турнір), Данія взагалі можна сказати постійний учасник таких змагань, плюс Греція - сенсаційний чемпіон Європи! Та Блохін не без фарту провів Україну по тонкій кризі і наші за два тури до кінця відбору виграли групу! З одного боку казка, а з іншого компенсація за попередні, не завжди обгрунтовані, невдачі.

Відбір-2010. Україна в третьому кошику. Суперники: Хорватія, Англія, Білорусь. Зі старої гвардії вже нікого майже не залишилося (Шевченко все одно нам дуже вчасно допомагав) і один з найперспективніших тренерів, на той час – Михайличенко (з молодіжною збірною досяг небаченого результату - друге місце на чемпіонаті Європи!). І хоч гра в багатьох матчах була далекою від наших бажань (а коли у нас була феєрія, хе-хе), наші програли лише у Лондоні. Наприкінці турніру наш тренер довірився групі молодих виконавців: Ярмоленко, Хачеріді, Ракицький й і вдалося обіграти 1:0 саму Англію (хоч без мотивації але з Капелло). Знову плей-офф. Постарівшій Греції давали навіть менше шансів ніж нам. В результаті – нещасливий Донецьк, чергове розчарування, сльози Шевченка і пам'ятне важковимовне грецьке прізвище Салпінгідіс.

Відбір-2014. І цього разу ми з третього кошика. Суперники: Англія, Чорногорія, Польща. З одного боку здається друге місце наш максимум, та починаємо натхненно з позиції сили в Лондоні (нічия навіть нас засмутила, бо удар Коноплянки був неймовірний). Але Блохіна переманюють в «Динамо», ми втрачаємо такі важливі очки в наступних двох матчах і лише Фоменко піднімає наш прапор. Досвідчений тренер пройшов весь шлях бездоганно. Як же нас порадували хлопці у Польщі (реванш за «олісадебівські» часи вийшов знатний)! Ми навіть хотіли, щоб наші сміливіше зіграли з Англією вдома і спробували виграти таки групу. Та знову наш звичний плей-офф. І ще й Франція (можливо не та що зараз - з трьома складами, але ще з Рібері, Бензема). Ми навіть вперше виграли матч на стадії плей-офф. 2:0! Неймовірна атмосферна перемога в Києві! І така, від того ще більш гірка, поразка в Парижі.

Відбір-2018. Нові реалії війни вже з нами. Ми в третьому кошику. Суперники: Хорватія, Ісландія, Туреччина. Здавалося можна боротися (хоча фінал в Росії і як в разі успіху туди їхати?). Тим не менш Шевченко – новий тренер, гра вимальовується епізодами досить-таки приваблива. Туркам навіть Луческу не допоміг. В підсумку поразка в заключному матчі від Хорватії і ми вперше навіть не в плей-офф ( за те дилема: їхати чи ні в Москву відпала).

Відбір-2022. Починаємо ще з Шевченком з другого кошика. Суперники: Франція, Фінляндія, Боснія. Розуміємо, що тут ми ніяк не виграємо групу. Хоча стартуємо з сенсаційної нічиї в Парижі! Та далі звичні втрати очок з менш сильними командами. Новий тренер Петраков (чемпіон світу з молодіжною збірною!!!) не одразу покращив результати, та наприкінці знову нічия з Францією (з шаленим голом Шапаренка) і виправляємо ситуацію. Знову плей-офф. Цього разу за новим форматом - одразу два суперники. Шотландців в Глазго обіграли переконливо, а ось Вельс не здолали через прикрий рикошет і не використання своїх нагод.

Відбір-2026. Квота Європи збільшена до 16 місць (+3 порівняно з попередніми). Одразу 12 груп. І тут був чудовий шанс потрапити в перший кошик, та уникнути в суперники топової збірної. Не скористалися цією нагодою і Австрія вперше за 30 років їде на Кубок Світу. А ми отримали з першого кошика Францію плюс з третього Ісландія. Мінімальне завдання Ребров ніби виконав. Та вирішальні перемоги над ісландцями навіть багатьох здивували, бо хорошої збалансованої гри ми не показували і виїхали на майстерності окремих гравців. Знову плей-офф.

Тренер

Сергій Ребров розглядалася як найбільш цікава і оптимальна кандидатура. У нього вже були хороші результати в ЛЧ (вперше за бог знає скільки часу пройшов груповий турнір з «Динамо» та зіграв у тій же ЛЧ з «Ференцварошем»). Один з небагатьох хто має чималий міжнародний досвід як вже тренер та сформовані погляди на футбольну тактику і підготовку до матчів. Та набивши чиаало гуль на ЄВРО-24 він не зробив схоже висновків. Спроби щось змінити епізодично були. Спочатку він зрозумів, що потрібен опорник і екстрено поставив Калюжного (але коли вже можна було спробувати в більш спокійному режимі на цій позиції використати різностроннішого гравця, Ребров знову зациклився ). Далі, якщо Судакова так тягне в глибину, то навіщо його пхати на позицію дестяки. Є ж у такому випадку інші гравці. Мудрик випав з гри. То чому ж не спробувати грати у два нападники. Поттер, наприклад, коли зрозумів свої слабкі місця - їх прикрив і спростив гру, відійшовши від своїх принципів побудови гри. А ми і в захисті граємо ненадійно, і в атаці не знаємо, як створювати моменти. Спроби контролювати частіше м'яч корисні, коли хоча б біля своїх воріт все гаразд. У клубі можна все ж знайти, купити потрібного гравця, а збірна потребує більшої гнучкості – гри на своїх сильних сторонах. Пригадую Францію на Кубку Світу – 2018. Дешам мав вибір не в порівнянні з нашим. Але він оцінив вірно, що маючи такого таланта як Мбаппе, потрібно було його використати на повну. Наставник французів наситив середину поля для надійності, а в атаці достатньо було закидати м'яча на швидкого Кіліана. Всі плювалися. Казали, що не личить так примітивно грати, маючи таких виконавців. Та Дешам результатом все довів. Прикро, що Ребров не розібрався з тим, що у нього було під руками. Ще й відчувалося погіршення атмосфери в роздягальні. А це тим більше відповідальність тренера.

Кадри

Аргумент, що пом'якшує попередній. Підбір виконавців для нашої збірної був завжди обмеженим. За останній час ситуація погіршилася. Нажаль, наші провідні клуби, свій рівень гри опустили на кілька щаблів вниз. Сподівання було на легіонерів, яких вимушено стало досить багато (як для України). Та далеко не завжди хлопці були здорові, або пропускали через картки. Вчасно набрав кондицій Малиновський, але й він випав. Матвієнко і Конопля також не можуть похвалитися надійною грою на оборону, а тут і вони випали. Рівень гри київського «Динамо» за останні роки також не дозволив розраховувати на підсилення звідси. Маленькі проблиски Волошина. Але де Тимчик, Бражко, Шапаренко, Кабаєв, Піхальонок та інші. Готовність цих виконавців помітно просіла. Двічі Дьокереш забив з під Бондаря. Але чому Бондар з'явився в основі - бо тренер не підготував адекватної заміни на позицію. Я думаю всі помітили, як Бондару було некомфортно грати на цій позиції.

День матчу

Та навіть, розуміючи всі три попередні аргументи, я не можу пояснити - чому ми так безбарвно зіграли цю гру зі шведами. Дійсно суперник за іменем виглядав достойно. Та у них було проблем не менше нашого! І зі складом, і тренер новий по ходу відбору прийшов. Пропустили швидкий гол. Добре. Не розібралися в моменті: Калюжний чи Ярмолюк мали сідати вниз під час таких атак і закривати центральну зону. Та попереду ще ціла гра. Суперник сам грає озираючись назад. А наші абсолютно безініціативні. Не підключається до атак Забарний, сховався від м'яча Зубков. Циганков грає десь собі окремо, Ванат до м'яча доторкнувся можливо кілька разів. Виходимо на другий тайм – один прохід зі зміщенням в центр Циганкова і знову ляп у захисті (Забарний зіграв відверто провально). Всі глядачі, та й самі гравці сказали - було відчуття, що ми граємо якийсь товариський матч, а шведи вирішальний матч чемпіонату світу. Навіть за Реброва були матчі коли хлопці переборювали і себе, і хід матчів. А тут - відверта академічні гра. Без забігань, підключень з глибини. Пояснити це справді важко. Програти можна і ми чимало програвали, але так без вогню в очах здається ніколи не грали.